Маючи схожу з багатьма протестантськими вченнями догматику, конгрегаціоналізм відрізняється за формою організації діяльності церкви. Конгрегаціоналісти об’єднані в автономні, самоврядні, незалежні один від одного громади (конгрегації). Таким чином, на їхню думку, реалізується принцип рівності і братерства, закладений ще в ранньохристиянських громадах.
Заперечують необхідність загальнонаціональної церкви. Різниці між простими мирянами та духовенством немає. Священнослужителі обираються загальними зборами окремої конгрегації. З 1919 року введена посада модератора: він наглядає за церквами на районному рівні, але не має права безпосередньо втручатися в їх автономію, а тільки може давати поради.
Будучи не самою численною протестантською конфесією, конгреціоналізм помітний на загальній релігійній картині християнського світу, так як його прихильники ведуть активну місіонерську і пропагандистську діяльність, займаються благодійними та просвітницькими проектами. Охоче йдуть на зближення з іншими протестантськими громадами, створюючи з ними об’єднані церкви. Дотримуються принципу екуменізму. Окремі конгрегації об’єднані на добровільних засадах на регіональному, національному та міжнародному рівні. В даний час існує більше 10 великих Конгрегаціоналістських деномінацій. Особливо сильні позиції конгрегаціоналістів в США.
Іван Гудзенко
