Клеанф походив з Ассоса, міста в області Троада в Малій Азії. За античними джерелами, у молодості він займався атлетикою, що відповідало ідеалові тілесної витривалості, поширеному в грецькій культурі. Згодом він прибув до Афін, де став учнем Зенона, засновника стоїчної школи. Його життя в Афінах було позначене крайньою бідністю. Відомі анекдоти, передані Діогеном Лаертським, розповідають, що Клеанф заробляв на життя важкою фізичною працею, працюючи вночі водоносом або садівником, а вдень відвідував філософські заняття.
Ця біографічна деталь не є другорядною, оскільки в очах стоїків життя Клеанфа слугувало практичним втіленням їхнього етичного ідеалу. Його витривалість, самодисципліна та байдужість до зовнішніх труднощів сприймалися як доказ істинності стоїчної настанови жити згідно з природою і розумом.
Клеанф як схоларх стоїчної школи
Після смерті Зенона Клеанф був обраний головою стоїчної школи. Це рішення не було одностайним, адже сучасники інколи дорікали йому за повільність мислення та відсутність блискучої діалектичної вправності. Проте саме Клеанф забезпечив спадкоємність стоїчної традиції і зберіг її основні засади в період становлення школи.
Серед його учнів був Хрісіпп, який згодом став третім схолархом стоїцизму і перетворив його на розгорнуту філософську систему. Навчався у Клеанфа й Антигон II Гонат, цар Македонії, що свідчить про вплив стоїцизму не лише в інтелектуальних колах, а й у політичній еліті елліністичного світу.
Космологія і богослов’я стоїка
Найхарактернішою рисою філософії Клеанфа є посилений акцент на релігійно-космологічному аспекті стоїцизму. Розвиваючи вчення Зенона, він наголошував на тому, що Всесвіт є живою, одухотвореною цілісністю. Космос, за Клеанфом, не є механічною сукупністю тіл, а раціонально впорядкованим організмом, пронизаним божественним логосом.
Бог у його розумінні ототожнюється з вогненним ефіром, життєдайним принципом, який проникає всі речі та керує космічним порядком. Такий підхід поєднує натуралізм і теологію: божество не перебуває поза світом, а є іманентним самому космосу. Саме в цьому полягає специфічний стоїчний пантеїзм, який у Клеанфа набуває особливої емоційної та релігійної насиченості.
«Гімн Зевсу» і релігійний пафос
Найвідомішим і найкраще збереженим твором Клеанфа є «Гімн Зевсу». Цей текст має виняткове значення для розуміння раннього стоїцизму, оскільки в ньому філософська доктрина викладена у формі поетичної молитви. Зевс постає не просто міфологічним богом, а уособленням універсального розуму, що керує світом за законом необхідності та справедливості.
У гімні стверджується, що всі події, навіть ті, які здаються людям злом, підпорядковані загальному космічному порядку. Людське завдання полягає в тому, щоб пізнати цей порядок і добровільно з ним узгодитися. Таким чином, етика стоїків набуває у Клеанфа релігійного виміру: мудре життя стає формою благочестивого служіння космосу.
Твори та джерела
За свідченням античних авторів, Клеанф написав близько п’ятдесяти творів, присвячених логіці, фізиці та етиці. Однак жоден із них не зберігся повністю. До нашого часу дійшли лише фрагменти, які відомі переважно завдяки пізнішим авторам. Найважливіші з них містяться у працях Діогена Лаертського та Стобея.
Хоча Клеанф не створив завершеної системи, подібної до тієї, яку розробив Хрісіпп, його внесок у стоїцизм має фундаментальне значення. Він зберіг і передав учення Зенона наступним поколінням, надавши йому моральної серйозності та релігійної глибини.
Іван Гудзенко
