Історичні свідчення
Перші свідчення відносять нас на християнський Схід – Єгипет, Сирію, Малу Азію. Справа в тому, що за складеною церковною традицією вказаних регіонів початок святкування Богоявлення припадав на 6 січня. Особливість у тому, що свято поєднувало відразу дві події: Різдво Христове та Хрещення Господнє. Цей день слугував для освячення води. Деякі церкви вважали, що день Хрещення Господнього має перебувати поруч з такими святами як Пасха та П’ятидесятниця, щоб звершити таїнство Хрещення.
Проте з кінця IV століття нашої ери Різдво Христове та Богоявлення за західною традицією святкувалися окремо. Так Різдво Христове святкували 25 грудня, в Богоявлення – 6 січня, згідно григоріанського календарного стилю (нового). Друге свято згадували як Хрещення Господнє. На відміну від західної традиції, вірменська практикує відзначання Різдва і Богоявлення в один день 6 січня. Візантійська традиція дала Хрещенню Господньому статус Господніх свят, котре увійшло в цикл річного богослужіння дванадцяти свят.
Щодо дати свята Хрещення Господнього висунуті дві гіпотези. Згідно першої гіпотези, яка носить назву «Школа історії релігій» це свято замінювало язичницьке, що припадало саме цього дня. Святитель Епіфаній Кіпрський у своєму творі «Панаріон» посилається на преподобного Єфрема Сіріна, де вказується на народження Христа восьмого дня, протягом тринадцяти днів зимового сонцестояння 6 січня.
У цей день Олександрія, Петра, Ідумейський Елус святкували язичницький культ бога Еона, котрий народився від діви Кори, в супроводі нічної торжественної процесії, під співи та музику. Не має жодних сумнівів у тому, що християнське свято, визначене датою 6 січня стало перевагою язичницькому (зимове сонцестояння). Таку гіпотезу висунув Узенер, підтримав Ліцманн, Баумштарк, Ботт.
Епіфанієм Кіпрським згадується, що в саме 6 січня мала місце єгипетська традиція перенесення води з Нілу для її зберігання, котра за смаковими властивостями нагадувала вино. Через те християнами в день 6 січня закріпилася згадка про створення чуда Христом в Кані Галілейській. Павсаній стверджує, що в приурочений богу Діонісу день в святилищі міста Елеї розміщувалися порожні посудини, які в чудесний спосіб заповнювалися вином.
Тому не факт, що на християн вплинув язичницький звичай, який пов’язаний з водою на формування якихось особливих обрядів, які звершують на Хрещення Господнє. Проте цю гіпотезу піддали критиці інші, стверджуючи, що вона не вважається повністю доведеною.
Інша ж гіпотеза свята Хрещення Господнього побудована на такій тезі: одночасність Зачаття і Хресної смерті Спасителя відбулися в один день. Прецедент знайшли в равіністичному джерелі, де співпадали дні народження та смерті старозавітних патріархів. А тому відправна точка – хресна смерть в часі юдейської Пасхи. Пізніше виникало чимало протиріч у цьому питанні.
Використовуючи письмові сирійські та вірменські джерела, дослідниця Вінклер розробила гіпотезу, за якою Сирія та Єгипет, в якій постала центральна тема Хрещення в річці Йордан, інтерпретувалася нею ніщо інше як «народження» від Бога Отця. Це було обумовлено розвитком христології та сприймання Хрещення Господнього як «народження» — єретичним вченням адопціан.
Саме свято Хрещення Господнього в Римі 6 січня виникає при понтифікаті папи Дамасія І. Імовірніше за все тематику Хрещення Господнього намагалися звузити за однієї причини: канонічної заборони звершення таїнства Хрещення, крім днів Пасхи та П’ятидесятниці. У VІІІ столітті в західній церкві в день Хрещення Господнього та чуда в Кані Галілейській була присвячена октава Богоявленню, проте сьогодні, в католицькій церкві вона відсутня. Відтак святкування Хрещення Господнього відбувається після 6 січня в найближчу неділю.
Апокрифи та гностична література
В апокрифах міститься власне їхня рання традиційна інтерпретація, незалежна від новозавітних Євангелій. Так в апокрифічному творі «Євангеліє від евіонітів» йдеться про Хрещення Господнє як однієї із спроб гармонізувати синоптичні Євангелія. Особливість апокрифу полягає у тому, що згадує «велике світло», яке освітило місце Хрещення Господнього після того як Спаситель вийшов з вод Йордану. Саме світло є символічним знаком, який вказує на божественне походження самого Ісуса.
Другий твір «Євангеліє від євреїв» подається через зіткані біблійні ремінісценції та алюзії, в якій Ісус – найвидатніший біблійний пророк, на Якому спочиває усе «джерело Святого Духа». Відмінність від першого апокрифу в тому, що Святий Дух замість голосу Отця називає Ісуса «Син Мій первородний» (в канонічних Євангеліях такий титул відсутній).
В третьому апокрифі «Євангеліє назореїв», близькому до Євангелії від Матфея розповідається про обставини, в яких Ісус прийняв хрещення від Івана Хрестителя: умовляння матері Марії та Його братів. Христос риторичною формою заперечує, оскільки потрібно оволодіти незнанням про Свою безгрішність. В «Актах Пілата», що увійшли в четвертий апокрифічний твір «Євангелія від Никодима», Іван Хреститель сам описує Хрещення Господнє, тут містяться короткі перекази євангеліста Івана та Матфея.
У п’ятому апокрифі, фрагментарно вилученому з папірусу Oxy 840 мова йде про дискусію Ісуса з первосвящеником щодо ритуального очищення в Єрусалимському храмі. Спаситель говорить первосвященику, протиставляючи йому власне хрещення, що разом зі своїми учнями був занурений у води вічного життя.
У шостому апокрифі «Завіт патріархів» мова торкається пророцтва про нового священика, котрого поставить Господь звершувати справедливий суд на землі. Явлення священика супроводжуватиметься знаменами: відкриттям неба, сходженням святості на нього, голос отця. У завіті четвертого сина Юди міститься алюзія Хрещення Господнього, де міститься пророцтво про пришестя Месії, на якого буде вилитий «дух благословення Отця». А от в десятий син Асіра говорить про пришестя Всевишнього, яким буде знищено змієву голову у воді.
У сьомому апокрифі «Сивілліні книги» міститься поетична алюзія Хрещення Господнього в момент занурення Ісуса в води Йорданські. По суті гностична література з елементами євангельських сюжетів відходила від церковної традиції. Через те Іреней Ліонський свідчить про гностика Керінфа, який говорив, що від Івана хрестилася проста людина Ісус, приготовлена «нижчою премудрістю», щоб з’єднатися з небесним Христом, якого божественна премудрість послала на землю. Тобто на думку гностика на Ісуса зійшов Христос у голубиному вигляді. Звичайно церква не могла погодитися, адже це єресь, котра прямо суперечить словам Святого Письма.
Такий абсурд церква просто сприйняти не могла. Аналогічне єретичне вчення висувалося валентиніанами, котрі стверджували про сходження Спасителя у вигляді голуба з Плероми під час хрещення. А згідно другої версії, сімя Отцівське у вигляді голуба зійшло на Ісуса, котре мало в Собі і Отця і Сина, а Дух вже розмовляв Ісусовими устами, сповідуючи Себе сином людським, який явив Отця, котрий зійшов на Ісуса та поєднався з ним. Закінчує цикл апокрифів, втрачений твір «Проповідь Павла», в якому говориться про усвідомлення Ісусом Свого гріху та вплив вмовляння Його Матері прийняти хрещення від Івана. Під час хрещення Ісусового над водою з’являється вогонь, «про що не сказано в Євангеліях».
Богословське значення Хрещення Господнього
У богословській термінології стикаємося зі словом Τὰ ῞Αγια Θεοφάνεια, що у грецькому перекладі означає – Святе Боже Одкровення. Що за «Одкровення»? Богослов’я це пояснює так: під час Хрещення Господнього, Бог явив Себе людству в триіпостасному бутті, тобто в особі Отця, Сина і Святого Духа. Хрещення Господнє означало виконання пророцтва про Месію, який добровільно прийме мученицьку смерть на хресті. Занурення у воду символізує омивання первородного гріха і відродження у нове життя в Ісусі Христі. З однієї сторони йде очищенню людської природи шляхом безпосередньої дії Святого Духа, в прощенні наших гріхів через Воскреслого Христа. Друге народження людини – це є воскресіння.
Сотеріологічний аспект прослідковується Хрещення Господнього осмислюється по-новому, через контекст перемоги Христа над дияволом та його слугами. Досить чітко про це висловився святитель Климент Олександрійський, сказавши наступне: «те ж саме, що відбувається з нами… Через хрещення ми отримуємо світло в душу, зі світлом отримуємо право на синівство, з синівством – досконалість, з досконалістю — безсмертя».
Святитель Амвросій Медіоланський сказав такі слова: «… води омилися кров’ю Христа, який не знав гріха, так що отримали силу хрестити». В першому випадку йде духовне просвітництво божественним світлом, направленим в людську душу, стаємо синами Отця Небесного, поєднуємося через Сина Божого, змінюючи спосіб життя, ведемо боротьбу, через смирення і любов здобуваємо спасіння, а зі спасінням – вічне життя у Дусі Святому. В іншому ж випадку це нагадування нам, що з Христом ми вмерли для гріха і народжуємося заново у Воскресінні Христовім.
Пегас
