Стрітення Господнє – одне із дванадцяти свят у православній богослужбовій традиції, яке має власну історію становлення, прикмети, народну традицію, мудрість.

Історія становлення Стрітення Господнього

Стрітення Господнє як свято починає формуватися в Палестині у ІV-V столітті нашої ери. Західна паломниця Етерія у своєму «Перегрінаціо» — християнській пам’ятці називає Стрітення «сороковий день від Богоявлення», коротко описуючи сам факт здійснення єрусалимського богослужіння: з великою почесністю звершується служба Сорокового дня від Епіфанії (Богоявлення), пресвітери проповідують, єпископ розтлумачує місце Євангелія, в якому йдеться про принесення дитини Ісуса Йосифом та Марією в Храм до Господа, де Його зустрів Симеон та Анна, дочка Фануїла, після чого батьками була принесена жертва. Практично вся служба звершувалася за встановленим церковним порядком, з Літургією та відпустом.

У вірменському «Лекціонарі» містить коротку богослужбову-уставну замітку свят річного циклу, які звершувалися у V столітті, сюди ж включене Стрітення Господнє. Більш пізні свідоцтва підтверджують закріплення свята Стрітення за церковним календарем столичної церкви не раніше як в першій половині VІ століття. З цього моменту Стрітення стає офіційно державною урочистістю, поширюючись по всій Візантійській імперії. Коли свято було введене  в Константинополі визначити неможливо.

Становлення свята відбувалося за несприятливих катаклізмів в Константинополі, Антіохії,  Місії. У 541-542 роках регіони були охоплені моровою язвою та землетрусами. В результаті загинуло від 5000 до 10 000 жителів Візантії, а сім’ї під землю пішли живими. Усе це продовжувалося до тих пір, поки один благочестивий чоловік не отримав Боже Одкровення, за яким по встановленні свята Стрітення Господнього усе припиниться.

2 лютого 542 року в момент урочистого богослужіння в день Стрітення відступила страшна хвороба і припинилися землетруси. Імператор Юстініан Великий віддав наказ оголосити по усій імперії шанувати день Стрітення Господнього.  За середньовічними джерелами встановлення свята Стрітення Господнього відбулося при Юстиніані І, який правив з 627 по 565 роки. А хроніст Амартол (ІХ ст.) стверджує, що ще до цього імператора, інший – Юстин І затвердив святкування Стрітення. Візантійський історик Георгій Кедрін в «Хроніці» (ХІ-ХІІ ст.) говорить чітко про становлення урочистості свята Стрітення, яке раніше не відзначалося при імператору Юстині І.

Нікіфором Калістом (ХІІІ ст.) повідомляється не лише про возведення в ранг свята Стрітення Господнього, а й про реформи проведені Юстиніаном І після Собору 553 року, в тім він не згадує ні про які Божі покарання, старається вмовчувати про ці факти. Імператор Юстиніан укладає тропар «Єдинородний Сину і Слово Боже…» заповідаючи аби усі в церкві виконували цей гімн.

Свято Стрітення при Юстиніані І не обійшлось без христологічних диспутів. Юстиніан І думав, що він уже великий знавець в християнському вчення, але це не так, потрібно було врахувати літургійні календарі. Противники монофізитських ідей – богослови побачили, що вірменська церква святкує по-своєму Стрітення, а Різдво і Богоявлення разом.

Потрібно врахувати і той факт, що Єрусалим не виявляв волі щодо святкування Різдва Христового 25 грудня, але його заставив це зробити Юстиніан І. Імператор пішов ще далі, підтримуючи григоріанський календар західної церкви, стверджуючи, що на основі отців і вчителів церкви постановляє святкувати Благовіщення 25 березня, Різдво і Богоявлення 6 січня, а Стрітення 2 лютого.
Відповідно ось таким чином закінчується візантійська церковно-історична традиція святкування Стрітення Господнього. Звичайно вона  могла слугувати в подальшому основою офіційної версії щодо встановлення Стрітення, але цього не сталося.

Богословське значення свята Стрітення

Свято знаменує зустріч Старого і Нового Завіту. Старий Завіт уособлює праведний Симеон, Новий – Ісус Христос. У Старому Завіті йшла підготовка людей сприйняти істинне Світло – Закон Божий на горі Сінай. Закон міг тільки відкривати, а не відпускати людські гріхи. Досить чітко висловлюється щодо цього святий Іреней Ліонський: «Закон був засобом повчання, та пророцтвом майбутнього». Богом обраний народ ходив у світі Закону, очікуючи обітниці Месії.

Обітниця Божа здійснилася в день Стрітення Господнього, коли світло осяяло стародавню скинію. Збуваються пророчі слова Малахії про прихід Господа в церкву (Мал.3,1). Цього очікували усі юдеї. Месія прийшов у вигляді сорокаденного младенця, став образом жертви за гріхи людські перед Отцем Небесним. Праведний Симеон є тією людиною, на якій за словами євангеліста Луки перебував Святий Дух (Лк.2,25).

Симеон названий Богоприїмець за те, що удостоївся великої честі бачити майбутнє спасіння народу Ізраїля, через якого підніметься увесь народ, проректи слова, що Ісус стане предметом нарікань і суперечок серед служителів закону Мойсеєвого, а Діви Марії сказав про надзвичайно важку скорботу і душевний біль як меч пронизує серце (щодо бачення страшних хресних мук Ісуса Христа).

Традиції свята

За церковною традицією в день Стрітення Господнього звершується малий чин освячення води та Стрітенських свічок. Проголошується особлива молитва про дарування божественного світла грішному людству через прихід у світ Месії та Спасителя. Запалені свічі символізують  нашу гарячу віру та готовність служити Богу. Свічки нагадують старозавітні світильники, що горіли у скинії та семисвічник, який використовувався для богослужіння у Святеє Святим.

У народі Стрітенські свічки стали називати «громницями», напевне через те, що з їхньою допомогою люди рятували оселю від грому та блискавки, граду. Вірили також в народні прикмети: «якщо на Стрітення півень нап’ється, то на Юрія віл  напасеться». Стверджують про цілющі властивості Стрітенської води, яка допомагає породіллі, а спочилому спокійно залишити світ.

Колись чумаки відправлялися в далеку дорогу, господар завше виносив йому хліб, сіль і окроплював стрітенською водою, і не тільки одного його, а воли, воза й казав такі слова: Боже тебе збережи! При відряджанні батьком сина на війну, той окроплював того стрітенською водою аби він щасливо повернувся. Господарі любили ворожити на добрий врожай, перед цим сиплячи в тарілку зерно і на ніч ставили на дворі і якщо зранку на Стрітення буде роса – до врожаю, без роси —  врожаю не буде.

Вода допомагає захиститися від злого погляду, використовується при напуванні худоби, щоби була здоровою, окроплюють під час вигнання на пасовисько. Струтенська вода слугувала для окроплення вуликів від гнильцю та небезпечних комах, здійснювали розведення медової сити на основі святої  води для годування  бджіл. Народна мудрість говорить, що у саме свято Стрітення відбувається зустріч зими та весни, котрі сперечаються за господарювання.  Народне повір’я каже: якщо з вечора буде тепло, то виграє тіло і швидко настане тепло, якщо стане холодно – то зима затримається на деякий час.

Отож, ми зуміли повністю подати передісторію формування Стрітення Господнього, продемонстрували його богословське значення, описали не лише церковну, а й народну традицію святкування, навели приклади усної народної творчості, зокрема прикмет, різних вірувань, поєднаних з Стрітенням Господнім, яке по суті закінчує увесь цикл зимових свят.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Історія релігій

Безсрібник

У православній  церкві існує цілий ранг людей, які прикладом свого морального і духовного способу життя, ...
Історія релігій

Лики святості

Ликами святості в православ’ї прийнято називати категоріальний розподіл канонізованих та шанованих святих, їхньої трудової діяльності ...

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *