Благовіщення – одне  із традиційних шанованих дванадесятих свят в православній церкві. До того ж воно пов’язане з євангельською подією таємниці Богоявлення від Пречистої Діви Марії.

Історичні відомості про розвиток свята Благовіщення

Щодо Благовіщення маємо перші згадки ранньохристиянського періоду – катакомбні розписи Риму, датовані другої половиною ІІ століття – першої половини ІІІ століття нашої ери. В тім його становлення відбувалося не раніше ніж у ІV  столітті нашої ери. Саме у цей період при рівноапостольній цариці Єлені почали будуватися храми в місті Назарет. Як свідчить передання саме тут Марії явився ангел Гавриїл. Цариця Єлена – матір імператора Костянтина Великого наказала побудувати базиліку в честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. А це не могло викликати  інтересу до таких важливих подій як Різдво Христове та таємниця втілення Сина Божого. Можливо це послужило встановлення Благовіщення як окремого свята.

Згідно свідчень вірменинина Григора Аршаруні свято встановлювалося святителем, патріархом Кирилом Єрусалимським у третій чверті ІV століття нашої ери. У вірменському «Лекціонарії»  зустрічається літургічна єрусалимська практика V століття нашої ери, але самостійного святкування не було. Хоча у  грузинських рукописних  Лекціонаріях відображена літургійна практика Єрусалиму VІІ століття нашої ери, у яких містилося свято Благовіщення під датою 25 березня.

Мало свідчень про константинопольське богослужіння зафіксовано у V-VІ столітті нашої ери щодо святкування  Благовіщення. У VІ столітті нашої ери створюється церковний піснеспів – кондак Благовіщенню, автором якого є Роман Сладкоспівець, а VІІ століття нашої ери Благовіщення стає шанованим святом. Згідно 52 правила  Трульського собору заборонено повне звершення літургії у Великий піст, виключенням могли слугувати такі дні як субота, неділя, свято Благовіщення.

У тому разі якщо свято Благовіщення випадало у будні дні Великого посту, то переносилося на суботу та неділю за вказаним 49 правилом Лаодикійського собору. Візантійськими пам’ятками VІІІ століття нашої ери Благовіщення схвалюється як найважливіше свято, а тому й прийнято звершувати богослужіння 25 березня.

Більшість церковних письменників, починаючи з ІІІ- V століття нашої ери написали низку слів на рахунок цього свята, оригінальність котрих ще під сумнівом. Наприклад, Авраамом Ефеським стверджується, що до нього жодних написаних проповідей на честь Благовіщення не існувало. Маємо збережену оригінальну бесіду єрусалимського патріарха Софронія, а ще Германа Константинопольського, преподобного Івана Дамаскіна та інших отців, церковних письменників  пізнього періоду.

У західній церковній традиції свідчення про Благовіщення відносяться до того ж часу, що й на Сході. Вперше слова в день Благовіщення були написані блаженним Августином Аврелієм, Петром Хрисологом, папою Левом І Великим. Літургійне шанування вказаного свята здійснюється при папі Сергію І. В Римі того дня відбувалися урочисті процесії. У римському календарі єпископа Полемія Седунського  25 березня згадується як Хресна смерть Спасителя. У VІІ столітті нічого не йдеться про Благовіщення, а Григорій Великий у VІІІ столітті починає про нього згадувати.

Толедським собором 656 року, першим правилом постановлено здійснювати спів служби Благовіщення 18 грудня, враховуючи Великий піст. Пояснюється це тим, що дата насправді була перейнята з іншої традиції. А тому й не дивно, що святкували Благовіщення  в неділю за аквілейським або ж амвросіївським обрядом.

У церковній історії Благовіщення сприймалося за Господнє та Богородичне свято. У ХІІ столітті Феодор Продр своїм чотиривіршем називає крім дванадцяти свят, одне із них –Благовіщення. Свято носило різні назви. Так у східній церковній традиції  остаточно утвердилася єдина назва Εὐαγγελισμὸς τῆς ῾Υπεραγίας Δεσποίνης ἡμῶν Θεοτόκου καὶ ̓Αειπαρθένου Μαρίας (Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодвіви Марії), у західній — Annuntiatio beatae Mariae Virginis (Благовіщення блаженної Діви Марії).

Церковна традиція та богословське розуміння

Церковна традиція є невід’ємною частиною богослужіння східних церков. Грецькі святоотцівські збірники проголошення слова на те, чи інше свято є тому прямим підтвердженням, не виключенням у цьому виступає день Благовіщення. У саме свято чимало слів було написано в честь похвали свята, до прикладу можемо взяти читання святителя Івана Золотоустого, Григорія Неокесарійського, з яких одне має авторство Золотоустого, інше Андрія Критського.

Авторами проповідей стають Афанасій Великий, Іван Золотоустий. Крім них слова на Благовіщення були написані Софронієм Єрксалимським, одна проповідь у це свято константинопольського патріарха Германа, преподобним Феодором, Студитом, святителем  Григорієм Паламою, святителем Миколою Квасилою.

Істотнім елементом творінь святих отців, котрі присвячені святу Благовіщення вважається догматичний аспект. Важливим аспектом самої ж події виступає звершене втілення Сина Божого. Феодором Студитом Благовіщення називається не Богородичним, а Господським святом.

Становлення богослужіння

Вперше богослужіння Благовіщення  в Єрусалимі почалося розвиватися  у V-VІІ столітті нашої ери. Знаходимо цікаві факти про свято, яке зв’язувалося з Богоявленням, а це підтверджується ще єрусалимською традицією прославлення Різдва, причому раніше. Саме ж Благовіщення відмічалося четвертого дня Богоявлення 9 січня. Літургія тоді звершувалася у Сіонській церкві, замість читань тут звучали не лише псалми, а Апостол і Євангеліє.

Тоді ж як в Константинопольській церкві традиція святкування Благовіщення формується в період VІІІ і триває до ХІІ століття нашої ери. Типікон Великої церкви робив приписи з вказівками як правильно звершувати саме служіння. Типікон чітко вказував як вийти з ситуації, коли день Благовіщення міг випасти в тижневі дні Великого посту. Як результат вшанування свята переносився на суботу, коли здійснювалася літургія Івана Золотоустого або ж неділю – літургія Василія Великого (цього уставу дотримується православна церква сьогодні).

Напередодні свята 24 березня відбувався хресний хід із  собору Святої Софії до храму Пресвятої Богородиці в місті Халкопратія. За звичай богослужіння в честь Богородичних свят відбувалися у Влахернському храмі, із звершенням вечірньої служби з літургією Ранішеосвячених Дарів, з відсутністю святкових особливостей.

Народні традиції, повір’я та прикмети свята

Наші предки в день цього свята не робили важкої роботи: в’язання, шиття. Жінки зверталися за допомогою до Богородиці і просили в неї аби молоді дівчата найшвидше вийшли заміж. Також у храмі освячують проскури, українськими господарями випускається худоба з хлівів, щоби змогли відчути прихід весни.

Отож ми зуміли розкрити низку важливих питань: історичні відомості, церковну традицію та богословське розуміння, богослужбові традиції, народні традиції, повір’я  а прикмети.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Історія релігій

Безсрібник

У православній  церкві існує цілий ранг людей, які прикладом свого морального і духовного способу життя, ...
Історія релігій

Лики святості

Ликами святості в православ’ї прийнято називати категоріальний розподіл канонізованих та шанованих святих, їхньої трудової діяльності ...

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *