Категоричний імператив за Кантом – формулювання правильних вчинків людини, яка прагне до морального. Справа в тому, що імператив обернений до активної людини, цебто індивіда, котрий звершує визначені вчинки: «Чиніть так, щоб інші чинили з вами». Ним рекомендується людині  відноситися до максиму поведінки, тобто суб’єктивного правила практичного розуму.

Що ми можемо порадити людині, поколінню, народу, людству при зверненні до максим?  Чим можливо взагалі віддаляючись від суб’єктивного правила, вийти на дорогу загальнолюдської діючої моральності?  Тому Кантом запрошується читач для спільного роздумування.

Тобто людина є звичайним конкретним індивідом, яким звершується який визначений вчинок. Необхідне формулювання правила, максими, завдяки якій звершений вчинок. Людині не слід ухилятися, обманювати саму себе при  визначенні своєї максими.

Кантом подається ще одна рекомендація, і ґрунтується вона на Біблії. І тут, на думку Канта діє золоте моральне  біблійне правило взаємовідносин між людьми. Коли ж людина звершує вчинки по відношенню до іншої, потрібно поставити запитання: чи бажає вона, щоби на такому підґрунті  правила звершувалися по відношенні до іншої?

Роблячи вчинок з формулюванням морального правила, вона ставить себе на місце, яке заміняється іншим  об’єктом вчинка. Згідно Канта, людина в конкретній моральній справі повинна підніматися думкою до вершини, розуміючи, що кожен вчинок, в який втягнені люди, обставини з речами відгукуються на людстві. На практиці навряд чи знайдуться люди, які б могли слідувати за рекомендаціями Канта.

Проте сам Кант не може стверджувати, що категоричний імператив нині, завтра зробиться дієвим. Проте є кантівське настоювання та тому, що ніщо інше не може у вищому смислі назване  моральним. Якщо людина свідомо не бажає йти за законом моральності, то віддаляючись людської моральності тим самим здійснює нанесення збитку.

Коли закон своїх власних вчинків та борг людина підносить перед людством як борг перед конкретною людиною, яка є частиною людства, перед людством в цілому – лише тоді вона робить  у вищому смислі цього слова моральний вчинок. Існує ще одне розшифрування категоричного імперативу: уникнення оброблення людини та людства з допомогою засобів із досягненням власної мети. Пояснюється і сама суть кантівського імперативу: моральною є така дія, де людина з людством виступають як абсолютна мета.

У кантівській «Критиці практичного розуму» прослідковується принцип автономної свободи. Таким чином, за кантівським твердженням, якими б не поставали обставини, котрі привели до того чи іншого вчинку, людина не оправдувала себе, оскільки вільна чинити так як вважає за потрібне. Так як свобода нізвідки не береться, якщо самі не станемо свобідними.

Та оскільки моральний закон усе ж посилається на свободу, а свобода на нього, вони індукують один одного, адже бути людині моральні – означає бути вільною. Відсутність вільного морального рішення та вчинку, власних людей призводить до не утвердження, не збереження свободи з моральністю. Як будь-які людські, розумні істоти мають адекватність у співвідношенні свободи та моральності.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Антична філософія

Істина

Практично усіх стародавні  мислителі перебували  у пошуках істини. Істину сьогодні необхідно інтерпретувати як філософське чи ...

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *