Назва «капаліки» походить від імені одного з аспектів Шиви — Капаліна, «носія черепа». Капаліки імітували цей образ, використовуючи череп як чашу для пиття або їжі. Їхні колеги каламукха («чорнолиці») були названі так через характерну чорну мітку (тілак) на лобі, яка символізувала приналежність до секти.
Релігійна практика та аскетичні обітниці
Капаліки та каламукха були відомі як махавратіни ті, хто приймав на себе «великі обітниці», зокрема 12-річну обітницю крайнього самозречення. Основна мета полягала в ритуальному наслідуванні акту Шиви, який згідно з міфом обезголовив одного з п’яти Брахм. Цей акт покаяння Шиви, внаслідок якого до його руки прилип череп Брахми, закінчився лише після прибуття до міста Варанасі, де череп упав на землю. Це місце згодом отримало назву Капала-мочана «Звільнення від черепа», й стало важливим центром шанування Шиви.
Під час проходження обітниці капаліки практикували:
- носіння людського черепа як чаші;
- оголення або мінімальне одягнення;
- обмазування тіла попелом із кремаційних вогнищ;
- вживання плоті померлих;
- регулярне перебування на місцях кремації;
- виконання ритуалів жертвоприношення, включно з тваринними, а за свідченнями деяких джерел — і людськими жертвами (хоча цьому бракує прямих доказів).
Такі практики викликали засудження серед ортодоксального індуїстського суспільства, зокрема серед поміркованіших шиваїтів.
Географія поширення та історичні свідчення
Історичні докази присутності капаліків і каламукхів збереглися у вигляді написів та згадок у літературі. Напис VII століття, знайдений в Ігатпурі (округ Насік, Махараштра), вказує на сильну присутність капаліків у цьому регіоні. Іншим важливим осередком секти був Шріпарвата (сучасний Нагарджуніконда) в Андхра-Прадеш, звідки ідеї та практики капаліків поширилися на південь і північ Індії.
Крім археологічних даних, секту згадано й у класичній літературі. У санскритській драмі VIII століття «Малатімадхава» описано сцену, де головна героїня ледь не стала жертвою ритуального жертвоприношення капаліків богині Чамунді. Такий сюжет не лише ілюструє крайню ритуальну практику, а й демонструє поширене в той час уявлення про капаліків як про потенційно небезпечну секту.
Образ у мистецтві та спадщина
Скульптурні зображення деяких середньовічних індійських храмів можуть, на думку дослідників, ілюструвати фігури капаліків або споріднених аскетичних груп. Їх часто зображували оголеними, з чашами у вигляді черепів у руках, серед похоронних вогнищ або у позах медитації.
Попри поступове зникнення секти, ідеї капаліків знайшли відлуння у пізніших аскетичних традиціях, зокрема у секті Агхорі. Хоча сучасні Агхорі вже не практикують усіх ритуалів, що були притаманні капалікам, подібність у використанні черепів, попелу, медитації на кладовищах та вживанні м’яса померлих простежується досі.
Іван Гудзенко
