Якщо взяти до уваги його думку, то виникнення караїмізму тріба відносіти до межі II і I ст. до н.е, до років правління царя Олександра Янная з династії Хасмоніїв. Таким чином, караїмізм виявляється релігією, що є давнішою за християнство (це підкреслює Абарбанель, кажучи про те, що караїмізм з’явився за життя Іеошуа бен Прахії (бен Пархії), вчителя майбутнього засновника християнства — Ісуса з Назарету).
«Йеошуа син Прахії і Нітай з Арбеля отримали від них. Йеошуа син Прахії говорив: Зроби собі рава, придбай собі друга і виправдовуй кожну людину.
…
Абарбанель
Дана пара (Нітай з Арбеля і Йеошуа син Прахії) є третім поколінням епохи Мішни, як уже було згадано. Йеошуа син Прахії був учителем Ісуса з Назарету. І в його час, при правлінні царя Уркенуса (відомого також під ім’ям цар Янай), який був Первосвящеником, зародився рух караїм. Одного разу цар влаштував бенкет для своїх міністрів і слуг, і сидів Уркенос за столом разом з єврейськими мудрецями, яких називали прушим.
Коли серце царя повеселіло від вина, він сказав їм приблизно наступне. «Я ваш учень. Тільки в ваших силах відвернути мене з неправильного шляху і направити на правильний і прямий шлях, так як личить вам умовляти, а мені приймати вашу критику». І відповіли йому все мудреці в один голос: «Ти досконала і праведна людина і справедливий цар, Первосвященик, благочестива людина, і всі шляхи твої гарні і справедливі».
І зрадів цар їх словами. У цей момент піднявся чоловік, якого звали Ельазар, і виголосив таку промову: «Якщо ти хочеш вмовляння — то ось воно — Велика тобі царська корона, адже у тебе вже є корона, отримана тобою ще від Аарона Первосвященика.
Крім того, твоя мати своїми діями зробила тебе непридатним до того, щоб бути священиком, і заборонено тобі входити до Святая Святих». І розгнівався цар, і садукеї, які там були, порадили цареві вбити Ельазара та інших єврейських мудреців. І цар так і зробив — убив багато мудреців, а Ельазара спалив. Тих мудреців, які залишилися, він вигнав, і серед них був Шимон син Шетаха, зять царя.
І загубилася тоді цінність усної Тори. І було багато суперечок і пролиття крови, так як народ був за прушим, а цар і його намісники — проти. І мир настав лише після того, як повернули Шимона бен Шетаха та інших мудреців з Олександрії. Але все одно залишилися люди, які скидали з себе ярмо усної Тори — караїм».
Піркей Авот, глава 1, мішна 6.
Олександр Дзюба
