Такі дослідники як Козелік, Колінгвуд та ін. стверджують, що історія не виникла разом з людством. Вони наводять досить переконливі аргументи, з якими важко не погодитись. Однак вони по різному визначають час коли все таки з’явилась історія, однак практично всі зводяться на думці, що її в Стародавньому світі не було.
Однак потрібно зазначити той факт, що історія існує в незалежності від того усвідомлює людина це чи ні. Так, наприклад, міфологічні факти, легенди міфи, які не мають відношення до історії можуть бути об’єктом вивчення історичної науки. Сучасність невпинно випливає з минулого і виконуючи свою історичну місія сама йде в минуле. Людській індивід є заглиблений в історію і реалізує себе як людину в співвідносності зі своєю соціальною поведінкою та історичним процесом. Так само людина може мислити логічно не знаючи законів логіки. Інша справа, що таке інтуїтивне мислення не є системним. Це може пояснити елементи історичного мислення у греків та римлян. Хоча вони були не значні, однак все одно заслуговують на увагу.
В сучасному суспільстві розуміння історії має зовсім інший прояв. Більш того, саме розуміння часу є відмінним. Так наше суспільство, яке направлене на прогрес історичний час розсміється як текуче з минулого через теперішнє у майбутнє. То в історичній свідомості традиційних суспільств минуле знаходиться попереду теперішнього, як зразок, до якого потрібно максимально наблизитись. Це можна побачити у вигляді традицій. Наприклад поява софістів в Греції спричинена тим, що до влади прийшов Деспот. Софісти намагалися зробити так, щоб було зручно жити в цьому світі формально не порушуючи його законів, тобто якщо ви вкради щось в сусіда, то це потрібно було представити як благо для нього. А оскільки грецькі суди діяли за традицією, то вони не могли адекватно на це реагувати.
Отже ідея історії властива лише цивілізованим суспільствам. Вперше її зародки зявляються в 4 столітті до н.є., хоча це тільки зародки, які були далекі до реальності. Тому архаїчні суспільства ми можемо назвати в певному сенсі доісторичними.
А які існують критерії визначення історії та історично ідеї? Колінгвуд виділяє чотири: 1 історія повинна бути науковою, починатися з поставники питання, бути об’єктивною; 2 вона є гуманістичною, ставить питання про зроблене людьми в певний момент минулого. 3 вона є раціональна тобто дає ґрунтовну відповідь на питання, які їй ставляться, спирається на джерела 4 вона слугує самопізнанню людини, тобто говорить людині про її минулі діяння, незалежно від того хороші вони чи погані.
Отже, використовуючи ці принципи спробуємо визначити міру історичного. Колінгвуд приводить приклад історичних джерел Вавилонської цивілізації. Думаю, що не варто в короткому есе цитувати вавилонський літопис, але суть його в тому, щоб за допомогою хаотичної історії народження, смерті, війни богів продемонструвати чи пояснити створення світу і початку людської історії. Тобто історичний процес набуває рис теогонії. Шумери також не залишили нічого такого, щоб можна було назвати історією. Сімітьскі племена створюючи міфи замінили теогонію війну богів на етнологію. Таким чином історія в Стародавніх народів розумілась крізь призму міфу, теогонії, етнології, та теократичного розуміння історії.
Ідея історії практично неможлива в реалізації в східних цивілізаціях. Так наприклад для буддиста світ — це ілюзія. Час для нього не відіграє такої ролі як для європейця. В індуїзмі не тільки час, але й свідомість не є власністю суб’єкта. Свідомість людини перебуває в свідомості Брахмана і коли брахман проснеться, тоді весь цей світ зникне.
В книзі Колінгвуда «Ідея історії автобіографія» є розділ під назвою «створення наукової історії Геродотом». Але поглиблюючись в абзаци ти розумієш, що до справжньої ідеї історії ще далеко. Деякі дослідники стверджують, що першим істориком був Мойсей. В деякій мірі тут є раціональне зерно. Адже читаючи книгу Буття ми не побачимо теогонії чи міфу, Мойсей навіть не дає імен небесним тілам, які створив Бог. Людина постає співтворцем світу і жінки. Хоча звісно, основна ідея книги буття не історична, а скоріш, моралістична та віроповчальна.
Отже потрібно розібратися, що такого зробив Геродот, що його називають «батько» історії? Спробуємо дати відповідь на це питання. Геродот, що заслужив почесне звання «батько» зробивши все і нічого водночас. Праці Геродота це легенда, в них присутні теократичні та міфологічні принципи. Боги впливають на життя людей так само, як і в теократичних історія близького сходу.
Єдиним методом в Геродота було зібрання свідоцтв очевидців. Зрозуміло, що історія не може формуватися таким чином. Але це не значить, що Геродот чи Фукідід сприймали все за чисту монету, що розповідали їм свідки. Дуже часто вони дуже критичні до свідчень, які вони отримали. Стародавні греки були пересичені практикою судочинства в якій часто вигравав той, хто міг довести судді свою правоту.
Думаю, що грекам було важко зробити всезагальну історію тому, що вони не могли змиритися з тим, що вони є одна з багатьох націй, що історія повинна описувати не лише їх, але й суперників, наприклад персів. Тому історія для греків це історія про них самих та відношення до них оточуючого світу. Навіть в елліністичний період кругозір греків розширюється до всього світу, однак розширюється тільки історично. Сьогодні історія розширилась до всього людства і всіх часових пластів, але вона фактично замкнулась на самому ж людстві та гуманізмі. Тобто намічаються межі системи яка досліджує безмежне знання.
Ідея історії отримує свій розвиток у римського діяча Полібія. Описуючи історію Риму він більш тяжіє до об’єктивності ніж Геродот. Він починає свою розповідь на сто п’ятдесят років раніше ніж був заснований Рим. В свому творі він використовує не тільки свідчення очевидців, але й посилається на інші письмові джерела. Тобто в нього відсутній тотальний римо центризм. Разом з ним Лівій пише іторичні трактати. Однак ці два римські історика постають «пам’ятком безпліддя», як зазначає про них Колінгвуд.
Отже у такому вигляді постає ідея історії в Стародавньому світі. Попри всі свої недоліки, як субстанціальність, використання тільки свідчень очевидців, монографічність, на думку Колінгвуда, з якою модна погодитись, вона мала суттєвий позитив – гуманізм. Звичайно, що божественне втручання мало місце, але це була рідкість. А в прогесивін грецькі філософи дуже часто зовсім відкидали можливість існування богів та Олімпу. Боги переважно пасивно втручалися в історію, якою керували люди, допомагаючи в реалізації чи зашкоджуючи планам людей,. Хоча він не був таким, яким він став у Відродженні, але все колись з чогось починається.
Антон Лисенко,Магістр Логіки.
