Мета — виховати «ідеальну людину», яка зможе звільнитися від турбот світу, здатного перебороти негативні сторони свого природного початку. Тасаввуф знайшов відгук в етапах розвитку естетичних і етичних наук, літератури і в мистецтві. В основу теоретичної та практичної складових суфізму лягли аскетизм, містика, подвижницьке напрямок і, звичайно ж, духовна складова.
Суфізм відноситься до числа ісламських наук з відсутністю раціональних закономірностей, яким не можна навчитися, використовуючи обчислення і логіку. Важливим є те, що тасаввуф впливає безпосередньо на душевно-духовний внутрішній світ людини за рахунок справжнього і нелицемірна служіння Всевишньому. Для того щоб прийти в гармонію з самим собою, потрібно використовувати виключно серце і віру.
Історія виникнення
Датою зародження суфізму вважається 8-9 століття, проте його остаточно формування закінчилося тільки до 10-12 століть. Витоки вчення ведуть до постулатам ісламу по Корану.
Дослідники виділяють 3 основних історичних етапи суфізму:
- Період Зухд (до 9 століття);
- Період тасаввуф (9-11 століття);
- Період тарикатов (12-14 століття).
Вважається, що основоположником вчення про суфізм був сам великий пророк Мухаммед, якого суфії називали посланником Аллаха. Сам термін з’явився вже після смерті великого Мухаммеда і його послідовників. Суфізм відродився під час важкої соціально-політичної ситуації в країні, коли більшість гналася за багатством і вишуканістю, коли людям як ніколи потрібне було духовне натхнення і наближення душі до Бога. Також чималий вплив чинили і інші системи, головним чином — християнство.
Безпосередньо початковий період зародження суфізму припадає на 9 століття, коли почали з’являтися численні школи з даної течії, а також велася робота над удосконаленням теорій і практик. До найбільш відомих суфійських школам відносять басрійскую, багдадську і хорасанську школи. В кінці 9 століття відбувається зближення вчення з езотерикою шиїзму . У число найбільш впливових мислителів увійшли ан-Нурі і аль-Харраз, які вважали, що для остаточного наближення до Бога необхідно «знищити» і «розчинити» себе.
З боку соціальних основ раннього суфізму в нього входили ремісники і торговці. На перший план виходило вивчення теорії і практики під духовним наставництвом шейха або Муршіда, які вимагали беззаперечного підпорядкування. По проходженню навчання наставники видавали своїм учням право на власне проповідування — хірку.
Становлення суфізму припадає на 12-13 століття, коли він стає невід’ємною частиною релігійного світу мусульман. Обличчям цього періоду по праву вважається Абу Хаміду аль-Газалі, який міркував про моральні та етичні цінності, які сприяють глибшому пізнанню смисловий складової віри. З середини 12 і до початку 13 століття відбувалося утворення братств тасаввуф, першими з яких вважаються засновані в Багдаді Сухраварді і Кадір.
Суфізм сьогодні
З ростом числа прихильників суфізму змінилося і ставлення до її інститутів в сторону бюрократизації. Робота шейхів стала здійснюватися через велике число посередників. Також шейхи почали активно шукати підтримки у влади.
У 19-20 століттях на території ісламських держав тасаввуф продовжував грати свою цінну роль у політиці та релігії. Релігійні і політичні збори в арабському світі стали критично обговорювати суфізм, так як хотіли змінити іслам відповідно до сучасних реалій або ж повернути його в первісний вигляд. Повсюдно почалося звинувачення шейхів в змові з колонізаторами. У ряді країн, які сповідують Іслам, було заборонено функціонування тарікатів.
Серед прихильників суфійської ідеології найчастіше зустрічаються представники нижчих соціальних верств і середнього класу. В основному проходження цим вченням обумовлюється проходженням сімейним традиція.
Література про суфізм
У 10-11 століттях почали активно з’являтися різні книги-керівництва, в яких описувалися такі положення: суфізм потрібен людству, виправдання теорій і практик, систематизація всіх наявних даних, створення суфійської термінології. Нижче наведені збереглися до сучасних днів твори:
- «Чи-хурукі Ллах», алі-Харіс алі-Мухасібі;
- «Хатм аль-вілая», аль-Хакім ат-Тірмізі;
- «Кітаб ат-тааруф», Абу Бакр аль-Калабазі;
- «Кут ал-кулуб», Абу Таліб алі-Маккі;
- «Адаб ассухба», Абу Абдурахман ас-Суламі;
- «рису фит-тасаввуф», аль-Кушаірі;
- «Кашфі аль-маджуб», Алі аль-Худжвірі;
- «аль-Іхья Улюм аддін», Аль-Газалі;
- «Авіріф аль-Маріф», Абу Хафс Сухраварді;
- «Фасус аль-Хікам», Мухйідін ібн Арабі;
- «Маснаві», Джалаледдін Румі та інші.
Суфізм є дуже важливим вченням для мусульман, адже з його допомогою вони можуть звільнити свою особистість від згубного впливу матеріального світу. Суфізм допомагає безперервно вдосконалювати духовний світ людей. Суфізм — прекрасний помічник у боротьбі з душевними вадами і в реалізації позитивних якостей людини. Суфізм допомагає сучасному світові пам’ятати про важливість існування в людині високих морально-етичних якостей.
Іван Гудзенко
