Історія релігій є галуззю релігієзнавства, займається вивченням процесів розвитку та змін релігії, соціально-культурного зв’язку. Релігієзнавство ставить питання: як виникла релігія. Інтерес в питанні до самої релігії залишається протягом усієї історії людства.

Людство намагалося зрозуміти ще в давні часи у який спосіб виникає віра в багатьох богів (політеїзм Ст. Греції, Риму). Так батько грецької поезії Гесіод своєю «Теогонією» робить спробу подання систематичного опису міфології Стародавньої Греції, трактуючи насамперед звідки виникали ті чи інші боги. Аналогічні перекази зустрічаємо в народів, які називають себе хурітами, котрі потрапили під експансію завойовників – хетів, якими була перейнята міфологія.

Виникнення релігії намагалися пояснити у різний спосіб: її походження природне чи це лише релігія одкровення; вона є вигадкою правителів тільки тому, щоб люди були справедливими та добродійними. На думку релігієзнавців релігія є складним комплексом феноменів соціального та духовного характеру, віруючі сприймають релігію більш позитивно ніж невіруючі. Тобто релігія є світоглядом та світовідчуттям, поведінкою, формою та дією (культом та організацією), якими визначається релігійна свідомість з духовно-практичною діяльністю, що пов’язані з сакральним досвідом, ідеєю буття, сенсу з істиною. Воно є значним  компонентом духовного життя суспільства та людини, суспільною підсистемою (соціальним інститутом), завдяки які просувається моральна норма та практика. За ознакою релігії бувають чотирьох видів: за об’єктом віри, за поширенням, за походженням, за еволюційною типологією. Крім того, релігія визначається двома системами: теологічною і філософською. Першою розглядається внутрішність релігії, задана нею модель, іншою – вивчається, визначається зовнішня сутність, критична позиція.

Тлумачення релігії з її суб’єктом представлені деякими школами: міфологічною, антропологічною, психологічною, історичною, соціологічною, феноменологічною, традиціоналістичною.

Міфологічна школа заперечує Ісуса Христа як реальну особистість в християнстві, розглядаючи її як міфологічну. Утворилася вона ще з початку ХІХ століття завдяки діяльності Вільгельма та Якоба Грімма, а також німецько-англійського філолога Макса Мюллера. Представниками цієї школи висувалася головна ідея: релігійні вірування — це відгомін стародавніх астрально-міфологічних культів. Проте їм не вдалося зробити переконливий аналіз складної, розвинутої релігійної системи, в чому і проявили слабкість. Після неї здійснювалися спроби антропологічної школи.

Антропологічна школа займалася пізнанням вищеназваної системи. Можна сказати, що у ній був свій предтеча – Людвіг Фейєрбах. На думку мислителя, боги створені силою фантазії, уяви людини, де релігія є продуктом діяльності, мислення та людських емоцій. Подібним чином, опираючись на Фейєрбаха говорив англійський етнограф Едвард Тейлор, стверджуючи, що мислячий індивід, з допомогою сили свідомості та емоції створює релігійну уяву. Він вважає, що першопочатковою формою такої уяви став анімізм, тобто віру в духів.

Теорія Тейлора увійшла в науку як вчення про первісне суспільство. Вона була розвинена антропологами-еволюціоністами з уточненням окремих положень, зроблених попередньо у дослідницькій праці Фрезера, Леві-Брюля та інших. Фрезер робив акцент на асоціативній уяві первісної людини як сприянні установленого зв’язку реальності та сприйняття, що викликано стародавньою формою релігії-магією. Тоді ж як Леві-Брюль пояснює складний асоціативний зв’язок первісної людини через особливість пралогічного мислення, що базується на афекті та містичній партіціпації.

Психологічну школу представляють американці  Едвін Старбек та Джеймс Леуб, Вільям Джеймс. Останнім релігія розмежовується на інституціональну та особисту. Інтерес Джеймса  був зупинений на особистій релігії. Заперечення ним різниці норми та патології релігійних почуттів викликане критикою. Історична школа вважається течією наприкінці ХІХ-початку ХХ століття, яка намагається обґрунтувати історичність Ісуса Христа текстологічним аналізом Біблії та іншими джерелами. Школа є різновидом модерністичного богослов’я. Її представники – противники міфологічної школи. Своєї популярності набуває в протестантському богослов’ї. Так Ренаном, Вреде, Вельхаузеном, Вейсом робилися спроби встановлення послідовності книг Нового Завіту. В ході вивчення Євангелій  прийшли до висновку, що самим раннім вважається Євангеліє від Марка. Символічним тлумаченням Біблії займалися: Леруа, Луазі, Дюшен, Рітчль, Гарнак, а аналізом та пошуком доказів щодо історичності особистості Ісуса – Конібер, Клаузнер, Ейлер.

Соціологічна школа завдячує своїй появі французькому вченому-соціологу Емілю Дюркгейму. Школа представлена напрямками: загальною соціологією, соціальною морфологією, соціологією релігії, права, моралі. Відбувалося також співробітництво представників школи з фахівцями економіки, правознавства, лінгвістики, історії, культури. Завдяки Дюркгейму соціологія стала системою соціальних наук. Для школи характерна не лише наукова інтеграція, а й дружні зв’язки, комунікація представників з однієї та іншої сторони. Нею ж було проведено серйозну наукову дискусію стосовно предмету науки соціології, соціологічної проблеми релігії, освіти, економіки, політики, права, порівняльного історичного дослідження. Дюркгеймівський рух викликав інтерес та захоплення з боку американців, німців, а також інших, які із заохоченням приїжджали навчатися в Сорбоні та французьких університетах.

Феноменологічна школа бере свій початок від Гегеля, подальший свій розвиток завдячує голландському теологу Шантепі-де-ла-Соссе. Соссе вперше відкриває взаємозв’язок емпіричної та концептуальної сторони релігії. Теологом стверджується про тісний зв’язок феноменології релігії та психології як прояву людської свідомості. Соссе створюється нова методологія і пропонується опис груп «релігійних феноменів». А тому праця під назвою «Історія релігій» присвячена саме цим речам. Теолог Соссе відніс сюди ідолів,  священне каміння, дерева з тваринами, поклоніння природним стихіям, богам, людям, магії та оракулам, жертвоприношення зі священнослужителями, сакральні місця та святі, з релігійними співтовариствами та церквами, сакральними книгами та вченням, догмами та міфами, філософією та етикою, мистецтвом та архітектурою.

Де-ла-Соссе розглядає науку як трискладову: філософію як визначення сутності релігії, історії як дослідження розвитку релігії того чи іншого культурного народу; феноменології, в завдання якої входить дослідження релігії на основі релігійної свідомості з опертям на феноменологічний опис. Соссе вносить пропозицію швецькому професору Леману для написання розділу феноменологія релігії у четвертому видавництві праці «Історія релігії». На думку науковця Лемана, сутність релігії визначається покладеній в основу уяві щодо сакрального. А тому Леманн систематизуючи світ релігійних феноменів з ідеями, виділяє видиму трискладову релігію, куди входять: священна дія, слова, місце. Рання форма феноменології релігії нагадувала систематизовану форму історії релігії, тобто міжкультурне порівняння релігійної віри з практикою. Така перша форма стала називатися описаною феноменологією релігії.

Феноменологічна школа змінюється традиціоналістичною. 

Традиціоналістична школа представлена через її провідника, французького інтелектуала Рене Генона. Орієнтування школи – метафізика. З позиції школи, багаторічна філософія є абсолютною Істиною та нескінченою Присутністю. Перша – трансцендентне джерело власної православної релігії людства, друга –міститься в основі ортодоксальної релігії. Школою здійснюється розрізнення трансцендентного та іманентного виміру, а Реальне або ж Абсолютне постійне. Соаресом де Азеведо підкреслюються важливі речі: багаторічною філософією стверджується про однаковість загальнолюдської істини у всій світовій православній релігійній традиції, а також те, що це є основа релігійного знання та вчення. Зазначається про світову релігію як інтерпретації універсальної істини, що пристосована до потреб психологічного, інтелектуального, соціального характеру в культурі конкретного визначеного історичного періоду. Істина передусім заново відкривалася в кожній містичній епосі з відродженням існуючих релігій. Відтак орієнтується традиціоналістична школа на ортодоксальних традиціях, відкидаючи сучасні синкретизм з універсалізмом, котрими створюються зі старих релігій – нові та компрометуються наявні  традиції.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Релігія

Релігія і наука

Що спільного і відмінного між цими двома поняттями, і чи існує взаємозв’язок між ними.  Як ...

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.