Єрусалимським священиком та істориком Йосифом Флавієм описується зародження релігії юдаїзм. Ним подано викладення теологічних принципів у праці «Проти Апіона» — присвячена захисту єврейської традиції від наклепу авторів-не євреїв. Як стверджує історик, Мойсею приписувалася досконала форма правління людства – теократія (влада Бога), адже для Мойсея в основі всього є Бог. Ще в період життя Флавія поширювалися легенди про міфічного героя Мойсея. Для Йосифа Флавія, безсумнівно Мойсей – історична особа, законодавець, який перевершує своєю стародавністю. Написана Флавієм праця для не євреїв справила на них неабияке враження про Мойсея. Про те, що Мойсей є законодавцем для євреїв прекрасно знали греки з римлянами. Гекатій Абдерський наприкінці ІV століття до нашої ери називав Мойсея видатним через свою мудрість та мужність.
Існували й критичні погляди щодо особистості Мойсея. Так наприклад римським оратором Квінтіліаном наголошував на презирстві Мойсея засновниками міст, оскільки в одне місце збирається плем’я як напасть для інших. Називає законодавця основоположником єврейського безвір’я. В тім Флавій не міг стояти осторонь, чим більше здійснювалися нападки на монотеїстичну релігію, тим все сильнішим ставав захист, оспіваний в гідностях єврейської традиції, в якій не має нічого іншого вищого за Бога.
У книзі оксфордського науковця Мартіна Гудмана «Історія юдаїзму» описані цікаві наукові дослідження. Автор намагається довести існування нерозривного ланцюга між Авраамом та законодавцем Мойсеєм. Виокремлює одну із праць Флавія, котра пов’язується з історією єврейського народу від самого її початку і включно до патріарха Йосифа «Юдейські древності». Флавій веде розповідь про подальшу долю нащадків патріарха Авраама – внука Ісаака Йосифа, котрого було продано в єгипетське рабство, в якому він став управителем (отримав призначення за наказом фараона). Флавієм акцентується увага на Якові, який перед своєю смертю робить передбачення його нащадкам: оселяться в Ханаані, кості Якова з його синами поховають у Хевроні ( тут поховають Йосифа, пізніше й інших). Друга частина «Юдейських древностей» стосується того, що відбувся масовий вихід нащадків Якова «Ізраїля» із єгипетської землі через заздрість їхнього процвітання.
Крім того, саме у Флавія згадується вперше слово «євреї» — нащадки юдеїв. В іншому місці Флавієм вони називаються «ізраїльським плем’ям». До того ж підкреслює поділ народу на дванадцять колін, що є останньою волею патріарха Якова, відмічаючи сина Йосифа з Єфремом та Манасією. Єврейському народу належало чотириста років єгипетського гніту до часу його спасіння Богом через Мойсея та Аарона, визволення від «кайданів» і направлення в Землю Обітовану – Ханаан через Синайську пустелю.
У книзі Вихід, Мойсей постає як мудрий вождь народу і ревнитель Закону Божого, визволитель від довгого рабства Єгипту. Зрозуміло, що усі ці події по особливому є унікальні та універсальні самі по собі. Адже сам Мойсей не здогадувався, що промисел Божий торкнеться власне його індивідуальності. Сорокарічне мандрування Мойсея з народом по пустелі і отримання ним Закону на горі Синай виявилося насправді важким випробовуванням від Бога.
Далі Флавій веде розмову про наречення ангелом Якова словом «Ізраїль», не даючи жодного пояснення, чому саме так. Як відомо таке ж поняття знаходимо в книзі Царств, де мова йде про назву племені «ізраїльтяни», виникнення війн з филистимлянами. У ній знаходимо розповідь немалозначимої в історії євреїв особистості – Давида, простого пастуха овець, смиренної людини, позначеної особливим знаком Божої сили. Тут чітко видно повноцінну теократію, продовжену від пророка Мойсея.
Після загибелі царя Ізраїля Саула з сином Іонафаном від рук амаликитян (Йосиф Флавій свідчить про збережені до нашого часу похоронні пісні Давида в честь царя і сина). Успадкувавши престол, взявся за зміцнення політичної влади. В результаті блискучої тріумфальної перемоги над филистимлянами з об’єднаними військами дванадцяти колін Ізраїля зумів розширити територіальні володіння до самого Йордану і очолив престол в місті Хеврон.
Але найбільшим успіхом царя Давида стає взяття фортеці в Єрусалимі, відбудуванні міста і його обрання за свою резиденцію. Місто назвав «град Давидів». Зі смертю Давида розпочалося грабіжництво поховальної камери склепу юдейським первосвящеником з метою відкупу від ворожої осади. Пізніше до таких же дій вдасться юдейський цар Ірод (викрадення грошей з гробниці царя Давида).
Крахом Ізраїльського Царства за правління мудрого царя Соломона стане його відступ від Бога, найбільшою карою стане моральне падіння царя Ровоама та підданих. Це призведе до того, що інші царства будуть надійною зброєю в руках Бога для вияву цілковитої покірності. Слід зауважити, що біди на царство нависли як «Дамоклів меч» над головами єврейських царів: спочатку цар Єгипту Сусак, потім Ассирія, Вавилон. Ассирія повністю захопила столицю Північного Ізраїльського царства – Самарію. Ассирійський цар дізнавшись про змову царя Ізраїлю з Єгиптом вирішив долю Самарії. Десять колін Ізраїля були вигнані в мідійське та персидське царство, сюди ж переселилися чужоземні племена.
Йосиф Флавій не відчуває ніякого співчуття до Ізраїльського царства, вважаючи такі покарання справедливими через порушення Закону та вчинений бунт, спрямований на знищення династії Давида. Чужоземні племена хуфейців або як їх ще називають греки – самаряни прийняли віру в Єдиного Бога. Єрусалим хоч до початку був збережений царем Єзекією, Божим ревнителем від ассирійського війська, але зруйнований вавилонським царем Навуходоносором.
Останнього царя Седекію поневолили, осліпили і забрали у Вавилон. Від Єрусалиму нічого не залишилося, був зруйнований побудований Соломоном Єрусалимський храм. Щодо вавилонського полону єврейського народу у Флавія свідчень не має.
Вавилонський полон євреїв тривав сімдесят років (598-539 роки). Період 539 року – завершальна стадія історії євреїв, пов’язана із завоюванням персидським царем Кіром Великим Вавилонського царства. У книзі пророка Даниїла вказується про зміну Мідійського царства – Перським. Цар Кір виявився більш лояльнішим, дозволивши юдея повернутися на батьківщину для відбудування храму. Усі необхідні речі, захоплені вавилонянами і виділена казна царя Кіра була передана юдеям. Не усі юдеї повернулися на рідну землю, вирішилися залишитися
Політика віротерпимості тривала зі смертю царя Кіра, коли управління державою перейшло до царя Артаксеркса. Історія полону розрішилася саме при цьому царю. У книзі Естер якраз підтверджується факт його правління і врятування євреїв від смерті мудрою царицею Естер (дівчиною Гадассою). Кінцевим етапом усіх заподіяних страждань єврейському народу стало їхнє звільнення. Важливою подією в історії єврейсько народу є Пурім – особливий і пам’ятний день для юдеїв, які мало не зазнали смерті від наклепника Амана – прибічника царя Артаксеркса. Мудрість і справедливість цариці Естер задовільнили бажання царя персидського і мідійського Артаксеркса і його указом врятувало тисячі життів юдеїв.
Пегас
