Так історично склався поділ Іспанії на чотири частини християнських держав у 1231 році: Кастилія, Арагон, Наварра та Португалія, а також на мусульманські: Севілья, Кордова, Хаєна.  Кастилією у свою чергу захоплюються три, до Арагону приєдналися Валенсія та Майорка. З 1232 року – равенський  декрет папи Григорія ІХ про утвердження інквізиції та звернення архієпископа таррагонського щодо наявності відступників від католицької віри в єпархіях Іспанії.

З 1478 року – затвердження іспанської інквізиції (в Арагоні не було), а 1536 – в Португалії. Практично до кінця ХІХ століття зростали ворожі настрої стосовно самої інквізиції «суду віри» в Іспанії. Із діяльністю інквізиції, допитів, тортур та страт, розпочався ріст народних хвилювань. Крім того на території Іспанії набув  свого поширення рух альбігойців, деяким вдалося шукати порятунку саме тут.

Іспанська інквізиція

В Арагоні поширюється рух катарів, по при зупиненню якого також була призначена інквізиція ще з 1232 року. Впродовж п’яти років у цьому місті проводили процес інквізиції над єретиками.

Неабияке враження повинна була справити іспанська  інквізиція, в цьому її заслуга. Обвинувачення в катарстві торкалися і представників суспільної знаті – графства. Так наприклад із-за неприязності єпископа Понса до графа Фойша, останній звинуватив його в єретичному вченні. Судовий процес інквізиторів розпочався з підсудного – графа, сорока п’яти васалів та ексгумовані вісімнадцять людських тіл, які нібито вважалися єретиками і піддані аутодафе (спаленню на вогнищі).

Протягом двадцяти років граф вирішив назавжди провчити єпископа, борячись з такою несправедливістю, отримавши остаточну перемогу у судовій справі. Єпископа змістили з посади, а графа було оправдано. Отримавши велику і малу поразку, інквізиція зуміла відновити свій процес в містах Каталонія (1301 р.) та Арагон (1314 р.). З утвердженням інквізиції у цьому місці, скликаним обласним собором  визначено дії по зупиненню єретиків, введені церковні покарання, яким мають бути піддані «ті, що змирилися», «грішників, які не розкаялися» буде передано в руки справедливої судової влади.  На тих, хто змирився і стоїть щонеділі під час посту біля храмових дверей  повинен бути одяг покаяння  з нашитими двома хрестами, іншого кольору, ніж сам одяг.

Друга половина XIV століття характерна появою генерального іспанського інквізитора, ченця Ордену проповідників Ніколая Еймеріка, попередника жорстокого Торквемади. «Гарячі дні» настають в Арагонії з інквізиторською діяльністю Еймеріка. Навряд чи можна щось сказати добре про фанатика, який вправно вмів підтасовувати факти, висувати несправедливі обвинувачення без доказів, котрий  не визнаючи власних помилок проявляв жорстокість, видаючи садистське «Керівництво для інквізиторів». З реорганізацією інквізиції робить чітку структуру, запускаючи «смертельний маховик». Каталонія та Арагонія стали свідками постійних спалень на вогнищі людей.

Перед аутодафе на головному місцевому майдані, в присутності влади натовпу  торжественно виголошували вирок, після чого звинуваченого вели на спеціально підготовлене місце для спалення живцем. Еймерік намагався знищити представника філософії та теології Раймунда Лулія, але потерпів поразку через те, що не зумів звершити інквізиторський суд, оскільки той, як свідчить передання прийняв мученицьку смерть в Тунісі.

Що стало причиною такого ворожого ставлення інквізитора до людини, що володіє різними науками – християнина Луллія? В першу чергу доказ того, що якщо істини церкви по своїй сутності є істинними мають виходити із інтелектуального доведення. Такий постулат інквізицією не міг бути сприйнятий як нормальний, вважаючись єрессю, оскільки за вище добродійство сприймали тільки сліпу віру християнина. Тому їхньою противагою став Луллій, котрим підтримувалося катарське вчення і чинився заклик відмови від розкішного та слідування за євангельською простотою. Саме це найбільше гнітило Еймеріка – жорстокого виконувача судового процесу над незгідними з тими, що «сліпо вірять». Наважувався віддати анафемі Луллія з його творами, учениками, але в захист науковця встали арагонські королі і Еймерік був переможений.  З 1395 року – відбулося відсторонення Еймеріка від зайнятої ним посади керівника іспанської інквізиції, на яку призначив папа римський.

З 1429 року в результаті церковного розколу відбувається боротьба між папами, яка закінчувалася тільки одним: даруванням анафеми один одному. Інквізицію звісно теж поділили на два табори, а тому призначалися інквізитори з двох папських сторін.  Проте розкол не став полегшенням для жителів Іспанії, оскільки обидві сторони інквізиції намагалися перевершити самі себе, що привело до старанності, котра закінчилася тим, що середина XV століття ознаменувалася недостатньою кількістю жертв, яких так не вистачало інквізиторам. Сама ж організація не втрачала пильності, оскільки там , де спокійно почували себе жителі було призначено інквізиторів.

З допомогою монархії (враховуючи правління королеви Ізабелли, котра є дружиною короля Фердінанда VII ), інквізиція зуміла просунутися далі, окутуючи мережею практично усю Іспанію. Католицька церква з допомогою надійного інструменту по призупиненню віровідступників вдавалася до більш серйозних мір: покарання на дибі, однією із болючих покарань став «іспанський чобіт», «залізна діва», а також вогнища.

Напочатку XVI століття,  із появою текстів в Європі виникає необхідність у згадуваній «чорній легенді», де наводяться жорстокі та витончені тортури, котрим піддані єретики. В ні в чому невинні люди постраждали внаслідок інквізиторської діяльності  «великого інквізитора», який запам’ятався в історії Іспанії як Фра Томас де Торквемада. Є відрізнення фактів від створеного образу. Адже інквізиція Торквемади була настільки професійною та ефективною, роблячи чіткі записи, деякі зі свідчень зберігаються. З 1481 року в Іспанії знову виникає інквізиція, тим більше за часів керівництва державою королеви Ізабелли Кастільської. Керував процесом жорстокий священик Токвемада –  ненависник маврів, євреїв та не католиків. Інквізиція отримала назву «нової», оскільки старі закони попередньої були змінені, тим самим це надало суворості та гнучкості самому церковному судовому процесу над єретиками.

Найбільшою стратою на той час вважали спалення людини на вогнищі, після чого усе її майно підлягало конфіскації.  Стверджується, що фанатичні суди продовжувалися зі смертю великого інквізитора, але вже не носили звірячий характер. Інквізиція діяла з 1481 по 1820 рік так як в останній період змушена була призупинитись через вороже вторгнення військ Наполеона Бонапарта в Іспанію.  Вражаючим є факт відміни інквізиції 1834 року.

Іспанська інквізиція виявилася однією із самих жорстоких знарядь боротьби з тими, хто не поділяв думку католицької церкви, духовенства і потрапив під цей «смертельний маховик». Чимало потоків  людської крові було пролито нею, враховуючи ті  звірські розправи, переслідування, вигнання євреїв з маврами.

Іспанська інквізиція  назавжди запам’ятається як одна із кривавих подій  минулих часів у світовій історії людства.

Пегас