Ірраціоналізм — філософський напрям, який виник у 19-му та на початку 20-го століть як реакція на панування раціоналізму та просвітництва. Він акцентував на значенні інстинкту, емоцій, волі та інтуїції в процесі пізнання світу, заперечуючи можливість вичерпного пояснення дійсності за допомогою розуму. Ірраціоналісти вважали, що людське життя та світ у своїй основі не піддаються суто логічному аналізу, оскільки містять елементи хаосу, творчості та ірраціональних імпульсів.
Цей рух мав глибокі корені в історії філософії, від античних часів до модерних течій, таких як екзистенціалізм і феноменологія.
Античні та середньовічні джерела
Хоча антична грецька культура часто асоціюється з раціоналізмом, у ній також існували ірраціоналістичні тенденції. Діонісійський культ, пов’язаний з екстазом, мистецтвом та інстинктами, знайшов відображення у творах Піндара, Есхіла та Еврипіда. Філософи, такі як Піфагор і Платон, хоча й раціоналісти за методологією, включали в свої системи елементи містицизму та інтуїтивного пізнання.
У середньовічній філософії Августин Блаженний та інші теологи підкреслювали роль віри як вищого способу пізнання Бога, що стало прототипом майбутнього ірраціоналізму.
Паскаль та критика раціоналізму
Блез Паскаль, французький філософ 17-го століття, заперечував здатність розуму досягти абсолютної істини, наголошуючи на значенні релігійного досвіду та емоцій.
Артур Шопенгауер та філософія волі
Артур Шопенгауер вважається одним із засновників класичного ірраціоналізму. У своїй роботі «Світ як воля і уявлення» він стверджував, що основою реальності є сліпа, нераціональна воля, яка керує всіма явищами. Розум, на його думку, — лише інструмент для задоволення потреб цієї волі.
Фрідріх Ніцше: інстинкт, життя та «смерть Бога»
Фрідріх Ніцше розвинув ідеї Шопенгауера, але зробив акцент на творчій силі інстинкту. Він запропонував концепцію «діонісійського начала» — хаотичного, емоційного та ірраціонального аспекту культури. Ніцше також оголосив про «смерть Бога», маючи на увазі кризу традиційних моральних цінностей і необхідність створення нових ідеалів.
Вільгельм Дільтей та історичний релятивізм
Німецький філософ Вільгельм Дільтей заперечував можливість об’єктивного пізнання історії та культури. На його думку, кожна епоха має своє унікальне «світоглядне ядро», яке можна зрозуміти лише через внутрішній досвід (герменевтика).
Анрі Бергсон та інтуїтивізм
Анрі Бергсон протиставляв науковому розуму інтуїцію — безпосереднє відчуття часу («duration») та життєвого пориву («élan vital»). Він вважав, що механістичні методи не здатні охопити динаміку життя.
Екзистенціалізм: К’єркегор, Сартр, Камю
Серен К’єркегор, засновник екзистенціалізму, наголошував на індивідуальному виборі та «стрибку віри» як способі подолання абсурду. Жан-Поль Сартр і Альбер Камю розвивали ці ідеї, досліджуючи свободу людини в світі без Бога.
Ірраціоналізм значно вплинув на філософію, мистецтво та психологію. Він підготував ґрунт для психоаналізу Фрейда, феноменології Гуссерля та постмодерністської критики розуму.
Іван Гудзенко
