Компанія, яка підкорювала князівства
До середини XIX століття Ост-Індська компанія давно вийшла за межі торгівлі. Вона утримувала армію, збирала податки, укладала договори та приєднувала нові території. Частиною Індії її чиновники керували безпосередньо, решта князівств перебувала в різних формах залежності від британців.
Особливе обурення викликала політика генерал-губернатора Далхаузі. За так званою доктриною виморочних володінь компанія могла приєднати залежне князівство, якщо його правитель помирав без визнаного британцями спадкоємця. Усиновленим синам відмовляли у праві успадкувати престол. Саме так британці захопили Джхансі.
Авад анексували 1856 року під іншим приводом — звинувативши його правителя в поганому управлінні. Придворні втрачали посади, військові — службу, місцева знать — вплив. З Аваду походило багато сипаїв, індійських солдатів компанії. Вони бачили, як змінювалося життя їхніх родин, і переносили це невдоволення до казарм.
Селян обтяжували податки та борги. Солдати нарікали на платню й умови служби. Діяльність християнських місіонерів посилювала побоювання, що британці прагнуть змінити також релігійний устрій країни.
Патрони, яким перестали довіряти
Безпосереднім приводом до загострення стала поява нових гвинтівок Енфілда. Перед заряджанням солдат мав розірвати зубами паперову оболонку патрона. Серед сипаїв поширилася чутка, що патрони змащують коров’ячим і свинячим жиром.
Для індуїстів корова була священною, а мусульманські приписи забороняли свинину. Контакт із таким мастилом солдати сприймали як релігійне осквернення. Чутка здавалася підтвердженням давніх підозр щодо примусового навернення до християнства.
Історики обговорюють, які жири насправді використовували для виготовлення патронів. Проте вплив самих побоювань добре засвідчений. У Мееруті 85 кавалеристів ув’язнили за відмову користуватися патронами. 10 травня 1857 року їхні товариші підняли повстання та звільнили засуджених. Наступного дня повстанці вже були в Делі.
Імператор і правителька Джхансі
У Делі повстанці звернулися до Бахадур Шаха II — літнього представника династії Великих Моголів. Його реальна влада давно була обмеженою, але імператорський титул зберігав авторитет. Визнання його очільником мало надати боротьбі спільного політичного змісту.
В інших містах діяли власні керівники. У Канпурі повстанців очолив Нана Сахіб, у Лакхнау важливу роль відігравала бегум Хазрат Махал. Однією з найвідоміших учасниць стала правителька Джхансі Лакшмі Баї. Вона домагалася визнання спадкових прав свого усиновленого сина, а згодом очолила збройний опір. У червні 1858 року вона загинула поблизу Гваліора.
Боротьба супроводжувалася жорстокістю щодо цивільних. Повстанці вбивали європейців, зокрема жінок і дітей. Британські війська проводили каральні акції та масові страти, під час яких гинули й непричетні мешканці.
Чому повстання зазнало поразки
Повстанці не створили єдиного командування. Їхні прагнення також різнилися: повернення місцевих династій, захист релігійних звичаїв, збереження землі чи звільнення від податкового тиску. Частина князів підтримала британців. На їхньому боці воювали й індійські підрозділи.
У вересні 1857 року британські війська відбили Делі, навесні 1858-го — Лакхнау. Основні сили повстанців розгромили протягом 1858 року, хоча окремі загони продовжували боротьбу й наступного. Бахадур Шаха II відправили у вигнання до Бірми.
Поразка повстання змінила систему колоніального управління. Закон 1858 року позбавив Ост-Індську компанію адміністративних повноважень, передавши її території та війська під безпосередню владу британської Корони.
В Індії ці події згодом стали називати Першою війною за незалежність. Учасники повстання ще не мали спільного уявлення про майбутню державу, проте пам’ять про їхню боротьбу посіла важливе місце в історії індійського визвольного руху.
Іван Гудзенко
