У місті Басра Абдаллах пише листи до Абд аль – Маліка, потім до намісника Хаджжаджа. Після смерті Абдаллаха продовжувачем справи став виходець з Оману Джабір ібн Зайд. Він дуже добре розбирався в сунні та ісламському праві. Діяльність Джабіра привертала увагу багатьох мусульман. Чимала кількість мусульман-послідовників вчення Абдаллаха Ібада, тобто ібадитів була долучена до Джабіра.
За мету ібадити ставила мирну проповідь, без військового протистояння за віровчення, переслідування і знищення мусульман поза співтовариством, вважаючи їх «невірними». Такої позиції дотримувалися азракіти з суфрітами (спільноти хариджитського напрямку в ісламі). У цьому плані перші були більш войовничо радикально настроєні, інші ж – помірковані у своїх діях.
Ібадитами робилися спроби повернення ісламу до його початкової форми, з протистоянням халіфату Алі. Через це почали називати себе мухаккімами, а також аль-Харурією. Це та група мусульман, яка відхилила третейське суддівство між Алі та Муавією у Сіффінській битві 657 року нашої ери.
До того ж вони мали єдине гасло la hukma illa li-llah, в перекладі арабської мови означає «суд належить тільки Аллаху». Друга назва групи пов’язана з остаточним їхнім виведенням з числа армії Алі ібн Таліба в селі Харура, неподалік Куфи. По суті це і дало поштовх до зародження хариджитського руху.
У 740-х роках нашої ери проти халіфату Омейядів в Хеджазі вчинено збройне протистояння. Як протидія намаганням ібадитів діяти проти династії виступила чотирьохтисячна армія на чолі з халіфом Марваном ІІ. Омейядський халіфат завдає удару по ібадитам в Мецці, Ємені, Шибамі. Проте через проблеми, з якими омейядці стикнулися в Сирії, змушені були заключити мирний договір з ібадитами. У висновку, за громадою було закріплено Шибам, а також сплата податку ібадійській владі в Омані. Зі смертю халіфа Марвана ІІ, продовжувач руху ібадитів Ібн Зайд увійшов в дружні відносини з омейядським генералом Аль-Хаджаджем.
Для генерала ібадити швидше могли бути використані як противага експериментальному хариджизму. Вбивство шпигуна генерала Аль-Хаджаджі загострило відносини і як результат обернулося не на користь Ібн Зайди. Після цього прикрого інциденту більшість ібадитів потрапили до в’язниць або в заслання в Оман.
На початку VІІІ століття нашої ери в Омані становлено ібадитський імамат. На відміну від сунітської та шиїтської династій в яких було успадковане наслідування, тут – виборне. Імамам надавалося право виконання політичних, духовних, військових функцій.
Ідея створення імамату охоплює період 740-х років нашої ери і належить голові ібадитів – Абу Убайді. Абу Убайда відправляє посланців до різних намісників халіфату. Процес створення імамату не обійшовся без повстань, які носили широкомасштабний характер у південній частині Аравійського півострову. Ібадитам вдалося захопити Хадрамаут, Сану, Мекку з Медіною, зберегти незалежність від Аббасидського халіфату, включно до ІХ століття нашої ери.
Невдовзі Аббасидський халіфат почав витісняти ібадитів із сакральних міст, після чого ті поселилися в Омані, Північній Африці, Занзібарі, переконуючи суфрітів об’єднатися у спільному протистоянню берберам. Звичайно між ібадитами та суфрітами не обійшлося без протиріч в обранні ібадитського правителя Кайруана. Одноголосно обрано іранця Ібн Рустема.
Під тиском Аббасидського халіфату Ібн Рустему довелося тікати. Ібн Рустем селяється в місті Тахерт, засновує власну династію- Рутеміди. Династія Рустемідів поширювала владу на всю територію Північної Африки. Також створювалася загроза відпадіння від халіфату. Вході важкої битви Аббасиди зуміли зберегти за собою владу.
Їм не вдалося знищити хариджітів. Рустеміди проіснували з VIII по Х століття нашої ери. На противагу їм прийшла сильна династія Фатімідів. Фатіміди не зуміли перемогти та вигнати ібадитів в Сахару. Вони вдалися до інших дій: сіяння смути в середовищі ібадитів. Політичні та релігійні непорозуміння, протиріччя привели до розірвання єдності.
До недавнього часу ібадити процвітали в торгівлі, займались інтелектуальною діяльністю при династії Аббасидів, здійснили безпосередній хариджитський влив на науковців та письменників того періоду, вивівши цілу плеяду поетів та ораторів — хариджитів.
Уже в ХІІ столітті нашої ери починається розквіт ібадитського богослов’я, із запозиченою більшістю елементів мутазилітського каляму (сходження із сунітським розумінням напередвизначення як противага іншим хариджитським напрямкам). Ібадитський мазхаб шаріатського права закріпив за собою компроміс: інші напрямки мали право укладати шлюб, свідчення на суді прирівнювалися до ібадитських.
Правове поле також стосувалося інших релігійних груп: хафсітів, харісітів, язидитів, вахбітів. І що дуже цікаво: надавалося повне право кожній із них бути очоленою імамом, що вибирається з ради шейхів, тобто з числа представників племені або роду.
Період охарактеризований появою ібадитських співтовариств: в Алжирі – вахбітів, Лівії, Тунісі – нуккаритів. Ібадити – нуккаріти були досить вороже налаштовані до тих, хто був незгідний з їхніми поглядами. Нуккаріти вдавалися до масових вбивств. Із зникненням спільнот аравійських ібадитів в Ємені, Оман лишається самим надійним місцем популяризації ібадитського вчення.
Ібадитське вчення сповідується більшою половиною жителів Оману. З ними ще раніше підтримували зв’язок розкидані поселення в Ірані, Індії, Китаї. Через розвинуте оманське мореплавання та океанічну торгівлю ібадити з’явилися тут. Ібадити досить добре віднайшли себе в морській справі.
Поступово відбувається поширення вчення ібадитів. Ібадизм стрімко поширюється в Сінді, Хоросані, Хадрамауті, Дофарі, Омані, Мускаті, в горах Нафус, Кешм, а до ХІІІ століття нашої ери – Аль-Андалусії, на острові Сицилія, Алжирській Сахарі, в регіоні Сахель.
У ХІІ столітті династія Сулайхіди виганяє останніх ібадитів з міста Шибам. Перші згадки про влив ібадитів в місті Хадрамаут, у XІV столітті подаються істориком Ібн Халдуном. Історик також доводить не існування цієї спільноти у вказаному регіоні.
Згідно дослідження науковців на сьогодні нараховується 1000 000 адептів ібадизму. Релігійні спільноти зосереджені в країнах Оман, Алжир, Туніс, Лівія, Танзанія. Розміщені здебільшого в Мзгабі, Уарглі, Джербі, Джебель-Нефусі, Занзібарі.
Отож нами подана детальна інформація щодо ібадитів: історичні передумови розвитку ібадизму на сучасних територіях Аравії та Африки; постаті попередника цієї течії в ісламі і послідовника; розквіт ібадизму при Аббасидському халіфаті; боротьба за утвердження влади імамату; державний контроль та переслідування; розробка ібадитського богослов’я та ісламського правознавства; зміна династій та гоніння релігійної спільноти ібадитів; припинення існування ібадитів і оволодіння територією Сулайхідами; сучасний стан релігійної громади та поширення вчення ібадизму в ісламському світі.
Пегас
