Історія філософії, Українська філософія        12 Липня 2014        419         1 коментар

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА-САБАТИАНЕЦЬ? ХАСИД? МАСОН? ЧИ УКРАЇНСЬКИЙ ФІЛОСОФ

scovorodaЕпоха українського бароко з її надзвичайною релігійною напруженістю поєднувала неприйняття етнічного єврейства, що доходило часом до геноциду, зі зростанням авторитету Біблії і доволі поширеним знанням староєврейського. Ця епоха завершується вельми своєрідним феноменом видатного мислителя Григорія Сковороди, вільного від якихось конфесійних та етнічних забобонів. В основі його літературної спадщини лежить, за словами самого «Варсави» (Бар-Сава ,,євр.син Сави,, – псевдонім українського письменника), «символический мир» Біблії як найдосконаліше втілення всього людського досвіду і гармонії всесвіту. Зі смертю Сковороди починається період новоукраїнського літературного розвитку, де, на відміну від попередніх, превалює не ідея Божественної волі, визначальної долі світу і людини, а ідея національного самоутвердження.

У новій специфічній атмосфері Біблія перетворюється переважно на літературно-ідеологічне знаряддя створення національної культури, зокрема інтенсивне реформування мови, що відбувалося на той час від авторитетної книжкової мови і стилів до всеосяжної живої народної мови (1). Дослідники творчості Г. Сковороди пропонують багато різних, часто взаємовиключних версій, і не тільки з приводу того, якою є його філософія, але і з приводу того, чи є це філософією взагалі. Можна навіть скласти своєрідну таблицю протилежностей, наприклад: моніст – (ідеаліст – матеріаліст) дуаліст; філософ-просвітитель; теолог-містик; філософ-самородок – останній представник українського бароко і т. д. Подібні розбіжності значною мірою зростають з вищевикладених проблем інтерпретації життя і творчості Г. Сковороди. Згадана на початку проблема історико-філософського позиціонування його творчої спадщини і сам характер останнього визначили основні напрями інтерпретації філософії Г. Сковороди. Звернемося до ідейного аспекту – зв’язку з могилянською культурою, українським бароко, античною літературою, святоотецькою традицією, німецькою містикою; культурно-психологічного і соціально-історичного аспектів старецтва і традиції мандруючих учителів, кобзарів, статусу фрустрованого інтелектуала, зв’язку із сектантськими та іншими течіями – масонами, хасидами і под. При цьому відзначимо, що дехто дорікає Тарасу Шевченку в тому, що він, прислухаючись до могил, реанімував міфологему плебейського варіанту рицарського ордена, тобто аналог іудейського сабатианства (нації в народі), замість того, щоб реанімувати український аналог іудейського хасидизму (нації в нації), яким було, наприклад, сковородианство (2).
Одним з найвеличніших учителів цього напрямку був Григорій Савич Сковорода.

Його життя – рідкісний для Нового часу феномен повного збігу реальної діяльності з ідеальною метою, точної відповідності вчинку задуму. На відміну від кабінетних філософів і педагогів-теоретиків, – їм же несть числа, – Сковорода втілював свої ідеї в безпосередній практичній діяльності, навчаючи дітей і дорослих, і вів життя мандрівника-споглядальника, свідомо уподібнюючись до давньогрецьких філософів – перш за все киників, і почасти – стоїків та епікурейців. Останніх український мислитель розглядав не крізь призму пізнішого розуміння, тобто не як проповідників вседозволеності і гедонізму, але як свого роду «вчителів щастя», які стверджували, що справжнє благо можливо знайти лише всередині себе, а аж ніяк не через чуттєві насолоди. Не випадково самого Ісуса Христа Сковорода іменує «єврейським Епікуром», знаходячи в євангельському вченні той же заклик до самопізнання та пошуків щастя у власній душі.
Так живал афинейский,
Так живал и еврейский
Епикур — Христос
(З «Сада божественных песней»)
От чому, блукаючи і мандруючи, Сковорода, який відчував і постійно проголошував себе справжнім християнином, наслідував не тільки грецьких філософів, але й Апостолів, котрі, як відомо, вели мандрівний спосіб життя, а також старозавітних пророків, про яких сказано «Радовались и говорили о себе, что они странники и пришельцы на земле» (Евр. 11, 1).
Про Григорія Сковороду сперечались і сперечаються, адже його постать багатогранна, іноді загадкова, це вітчизняний геній «безумного и мудрого» XVIII ст. Сперечалися навіть про те, вважати його першим російським чи першим українським філософом. Одні слідом за П. Кулишем звинувачували Сковороду в аполітичності, байдужості до національних та соціальних проблем. Інші, навпаки, доводили демократизм, вільнолюбство та український патриотизм народного мудреця.
Григорій Савич Сковорода дорогий нам тим, що серед обрядового християнства він проповідував живу віру, засновану на любові до Бога і до людей. Він говорив, що треба любити все людство, а не частину людей, прикриваючись патріотизмом. Справжній патріот вміщує у своєму серці всіх людей. Якщо ж любов його зосереджується тільки на купці своїх однодумців та одноплемінників, то такий «патріотизм» американський письменник Аброз Бірс назвав «последним прибежищем негодяя» (3). Усякий повинен пізнати свій народ і в народі себе. „ Русь ли ты? Будь ею: верь православно, служи царице право, люби братию ,,нравно,,. Лях ли ты? Лях будь. Немец ли ты? Немечествуй. Француз ли? Французуй. Татарин ли? Татарствуй. Все хорошо на своем месте…” – ось кредо філософа! Видатний український проповідник, письменник і філософ 18 ст. Г. Сковорода виявляв велику зацікавленість єврейством. За словами його біографа М.І. Ковалінського, Сковорода розвинув у собі «сердце гражданина всемирного». Мислитель переймався проблемами всього людства, звертався до всіх людей, здатних зрозуміти його ідеї. Серед його друзів та однодумців були українці, росіяни, євреї.
Як бачимо, «зацикленість» на національному питанні не була властива не тільки Сковороді, але і його століттю, зокрема тодішній Україні. Абсолютно чужий просвітителю шовінізм, ненависть до будь-якого народу, віри чи культури, так само, як лицемірство, боягузтво, маскування своїх поглядів. Адже не боявся він писати таке, за що могли звинуватити в єресі чи блюзнірстві. Від монастирської в’язниці народного мудреця рятувала лише його величезна популярність.
Гуманіст і патріот, Сковорода вірив у духовне відродження свого народу, в добрую природу навіть глибоко зіпсованих суспільством людей. Джерело бід України він шукав не в інших народах, а в падінні її соціальної верхівки.
Г. Сковорода був надзвичайно освіченою, цільною і послідовною особистістю, володів кількома стародавніми мовами (у тому числі і маловідомою тоді у православному середовищі староєврейською, яку вивчив для поглибленого розуміння Біблії) і новими мовами, достатньою мірою орієнтувався в ренесансній і новоєвропейській філософії. Але набагато ближче його духу були ідеї Священного Писання, античних мислителів (Сократа, Платона, Епікура, стоїків, неоплатоників) і Батьків Церкви, особливо платонічної старохристиянської традиції (Климент Олександрійський, Оріген, апофатична теологія корпусу творів, приписаних Діонісію Ареопагіту).
Дослідник життя філософа в Угорщині Воздвиженський (Канада) пише: „ … Пребывая в Венгрии, благодаря знанию иврита, нашего вездесущего полиглота с радостью принимали и в соседней синагоге, находившейся слева через дорогу». Звідси і велика кількість посилань єврейського характеру, і його подальший псевдонім Варсава Данiїл Меiнгард, що івритом і німецькою означає „син миру бог мій суддя мій хранитель”. Вибір біблійного імені Даніїл невипадковий, тому що й однойменний пророк з Месопотамії у дванадцять років залишає батьківський будинок і приходить в чернечий монастир, де був прийнятий послушником, а пізніше, вміючи тлумачити віщі сни, потрапив на службу при дворі у Вавилоні (4).
Через п’ятдесят з гаком років М.І.Коваленський підкреслить, що повернувся він наповнений …ученістю, відомостями, знаннями (5).
У пізній творчості Г. Сковороди є кабалістичні сабатианські мотиви, що свідчать і про його знайомство з мовою ідиш та івритом (6).
Усю сукупність сабатианських ідей, незалежно від часу їх виникнення і способів вираження, можна звести до двох основоположних концепцій.
1. Концепція «істинного Бога Ізраїлю». Погляди, сформульовані в рамках цієї концепції, протиставляють один одному різні модуси Божественного. Сабатай Цві, беручи за основу вчення Зохара про сфірот, стверджував, що Богом Ізраїлю і Творцем, який здійснює провиденційне управління світом, є не ейн-соф (нескінченне), а сфіра тіф’ерет (пишність, краса Бога). У Кардозо, що розвиває цю ідею, аспект ейн-соф названий «Богом філософів», а служіння цьому Богу — важкою і шкідливою помилкою. До цих поглядів примикає сприйняте Натаном з Гази вчення луриянської кабали про цимцуму (самоприменшенні эйн-соф перед творінням), що постулювало дуалізм усередині ейн-соф. Останнім вираженням цієї гностичної теології була теорія Франка про три рівні Божественного.
2. Концепція ролі Месії у виправленні світів (тікун). Найбільш детально ця концепція розроблена у Натана з Гази. Натан, інтерполюючи ідеї луриянської кабали, відводив Месії особливе місце у процесі звільнення «іскр святості» з-під влади кліпот (деструктивних сил всесвіту). Згідно з його вченням, місія Ізраїлю у процесі тікун вичерпується з настанням месіанської епохи, і виправлення світів починає здійснювати душа Месії, що сходить за іскрами святості в такі глибини клипот, з якими інші душі Ізраїлю не можуть увійти у продуктивне стикання. Для виконання свого завдання душа Месії набуває контурів тих кліпот, виправленням яких вона займається. Цим пояснюються парадокси месіянської епохи, зокрема ті, позитивні по суті, дії Месії, які сприймаються як порушення заповідей Тори. У цих умовах здійснюється принцип, що «порушення наказів Тори — це виконання їх».
Якщо перша концепція мала переважно теоретичний характер, і її антиномізм виявлявся себя майже виключно в рамках абстрактної теології, то друга концепція справила визначальний вплив на формування сабатианства як религійного та соціального явища. В усіх своїх проявах, від найпоміркованіщого, тісно повязаного з ортодоксальним розумінням іудаїзму, до найрадикальнішого, що практично сповідувало парадокси та антиномії своїх теоретиків, сабатианство перш за все демонструвало своє ставлення до ролі Мессії — байдуже, чи то був Сабатай Цві, Барухія чи Франк або ще тільки очікуваний Месія. Концепція ролі Месії могла зазнавати певних модификацій, і функція тікун, здійснювана у глибинах кліпот, могла покладатися не на одного Месію, а на обраних душ (у дьонме та у франкістів), проте сам характер інтерпретації месіанської проблематики залишався незмінним. Висловлення подібних ідей викривало автора як адепта сабатианства.
Сабатианські ідеї стали джерелом могутнього соціального імпульсу, який струсонув єврейський світ, що давно відвик активно висловлювати свої сподівання, та орієнтували євреїв на реальне здійснення своїх надій. Проте відступництво Сабатая Цві викликало вибух обурення у всьому єврейському світі. Гірке відчуття незадоволеності, викликане нездійсненими надіями, призвело до того, що ім’я лжемесії стало ненависне широким масам єврейського народу. Ідеологія сабатианства істотно вплинула на подальший розвиток єврейської містики, зокрема на ідеї хасидизму. Запеклий характер боротьби мітнагдім(ортодокси) проти хасидизму неабиякою мірою пояснюється підозрою, що хасидизм — це продовження сабатианства. У секуляризованому вигляді діяльна сила сабатианських ідей продовжила своє існування в деяких ідеях Хаскали, особливо сіонізму. .Сабатианство стало предметом численних наукових досліджень, серед яких особливо помітні праці Г. Шолема.
Діалог Григорія Сковороди «Имя ему – Потоп змиин» свідчить, що єресь Сабатая Цві не тільки проникла на українські простори, але і встигла там укорінитися. Спершу складається враження, що Сковорода – сабатианець, може, не найзапекліший, але вплив сабатианства на його філософію очевидний. У «Потопе змиином» відображається стародавня близькосхідна легенда, що прийшла, швидше за все, через апокрифічну єврейську книгу «Восхищение Варуха», ніби всі потопи викликаються виверженням вод з пащі гігантського «мирового змея».
,,Тлумачення образу змія в цьому діалозі наскрізь сабатианське. Послідовники Сабатая Цві вірили, що Машіах (перевернуте івритське «нахаш», змій) має спуститися в безодню гріха, як змій чи крокодил опускаетсья у брудне болото, каламутну мулисту річку, переробка учення секти «офіофагів», пожирачів змій, відомих пізніше під назвою Махви! Вільна інтерпретація туманного натяку із «Зогару» про двох великих гадів, що лежать між двома єгипетськими ріками. Не знаю, але Сабатай Цві був ще той зміїще (в окультному значенні). Зміїними символами пронизане все сабатианство. Змій, який «был хитрее всех зверей полевых», виконав дуже дражливу місію – умовити Хаву зірвати плід із забороненого дерева пізнання. Повзучий, нахабний, пролазливий, приречений «питаться прахом», протирати своє ніжне брюхо об камнння та пісок. Проте на Сході він – багатогранний. Звідник, без якого не розпочалася б історія людства. Хитрюга, що перетворився на посох Моше Муси, знак смерті та зцілення.
Дуже близько до східних трактувань підходить діалог Сковороди, іноді навіть повторюючи слово в слово вислови з маловідомих трактатів, що існували в колі сабатианців. Не знайомому з єрессю Сабатая Цві важко зрозуміти, чому у Сковороди змій «… хитр и вьется в кольца так, что не видно, куда думает, если не примЂтить голову его. Так и въчность вездъ есть, и нигдъ ея нът, тъм что невидна, закрывая свою ипостась…». Сабатаю Цві учні приписали один чуднуватий вислів, нібито іудейський Закон – Тора спустилася з небес у вигляді довгої, вузької стрічки, схожої на змію, і слова її складали щось на зразок прекрасного узору зміїної луски. Бачивши переплетення єврейського листа, дійсно можна подумати, що це нескінченна зміїна спинка. А ось що говорив Григорій Ськоворода: «… Яко же змій часто вьется, перевиваясь в разныя свитки на том же мъстъ, а по виду кажет перемъну, так і біблія представляет разнообразныя повїсти и реченія…» Випадковий збіг?
Рухаємося далі. Подвійність ролі змія теж згадується у Сковороди: «…Знаешь видь, что змій есть, знай же, что он же … лжив, но и истинен. Юрод, но и премудр. Зол, но он же и благ…». Нетиповий для європейської філософії похід, там змій завжди зло. Або ж він добре знав твори сабатианців! Відповіді на це питання поки немає. Сковорода згадує про суд над змієм, без котрого він не зможе виконати все призначене. «…Горы преносит, и змія поднимает кто ли? Въра. Подними прежде, не зміино, но твое самаго сердце, куда? К въчному, а змій во слъд твой самовольно вознесется вгору и повиснет на древъ, а тебъ на шею. Душа. Вот бъда! Загризет…
Дух. Не бъда, но спасеніе… Он только тогда вреден, когда по землъ ползает…». Після цього суду змій буде повішений … на шию і стане безпечним. Чи варто повторювати, що у сабатианців надії на порятунок пов’язувалися з приборканням і утихомиренням змія, що виправився після довгих мук, щоб служити Всевишньому. Під змієм розумілася земна, грішна природа людини, його плотські пристрасті. Ми носимо їх, як у давнину східні красуні носили на шиї красивих змійок замість намиста або обмотували ними руки замість браслетів. Змії-гріхи завжди з нами. Але було б чудово зняти їх, повісити на дерево і зітхнути з полегшенням! Це мали на увазі сабатианці. Але вони не зуміли зняти змій з себе, навпаки, обчіплялися ними і загинули під тягарем зміїних туш,,(7).
Наприкінці ХVIII ст. від ортодоксального іудаїзму відділилися хасиди на чолі з Ісраелем Баал Шем Тов (Бешт). Фактично утворилася нація всередині нації. Водночас Григорій Савич Сковорода (Варсавва) стал родоначальником духовної нації всередині малоросійської нації. Однак якщо іудеї все ж таки частково підтримували Бешта, пам’ятаючи про поразку Сабатая Цві, що проголосив себе месією, то наступні покоління малоросіян (І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, Є. Гребінка, Т. Шевченко та ін.) возвеличили малоросійський варіант сабатианства – козацтво (до речі, Агнон вважає сабатианство реакцією на Хмельниччину, а хасидизм – на Коліївщину).
У проповідях, повчаннях і посланнях Бешта хасидизм, як містичний, духовно-піднесений умонастрій, знайшов свє класичне вираження. За своїм духом він багато в чому перегукувався з популярним тоді в середовищі німецьких протестантів пієтизмом і мав багато спільного з ученням мислителя Г. С. Сковороди. Хасидизм, як і філософія Г. С. Сковороди, звертався до людей нехитрою, але яскравою й образною мовою притч, натяків та іносказань. Він відрізнявся органічним поєднанням знань про природу Бога і буття з повсякденним життям звичайних людей. Спираючись на кабалістичну традицію, його послідовники, перш за все сам Баал-Шем-Тов, розуміли світ як прояв, саморозкриття розуму, сил та енергій Божества.
Дослідники хасидизму розходяться в оцінці його соціального значення. С. Дубнов бачив у хасидизмі прояв боротьби безпосереднього відчуття, утішаючої віри, потребу в якій відчували єврейські маси, проти сухого, формалістичного рабинізму. Б. Дінур убачав соціальні причини виникнення хасидизму, в існуванні групи учених-талмудистів, які не могли знайти собі гідного місця в суспільстві і мимоволі перетворювалися на мандруючих проповідників. Інші історики заперечують цю думку, відзначаючи, що соціальні джерела хасидизму важко визначити; крім того, вони указують на активну участь у хасидському русі представників різних прошарків єврейського суспільства.
Бог присутній усюди, кожне явище і подія має відношення до Його єства. Цей панентеїзм, згідно з яким світ виникає і розвивається у процесі Божественної еманації, властивий усім напрямкам хасидизму. Без віри в нього не існувало б решти концепцій хасидизму про людину і її місце у світі, про цадика, про безмежну відданість Богу, про виправлення світу і вознесення іскр святості до їх джерела, про розкаяння (тшува).
Вчення про людину в хасидизмі виходить з кабалістичного зіставлення душі і тіла. Душа, що має горнюю природу, єдиносущна вищим Божественним світам, покликана просвітлити плотське начало, вивести тіло з рабства нечистих устремлінь і підпорядкувати його служінню Богу.

Під час молитви, а також і в інший час людина має прагнути подолати обмеженість свого кінцевого буття і бачити тільки Божественне світло, у яке рівною мірою занурені і людина, і космос. Цей вихід за межі власного «Я» іменується в хасидській думці бітул ха-ієш (подолання самості). Упокорювання (шифлут) означає в хасидизмі повне забуття себе ради прийняття Божественних дарів.
Хасидський оптимізм також грунтуєтьсяна уявленні про те, що весь світ наповнений Божественним світлом. Смуток (ацвут), згідно з ученням хасидизму, є серйозною перешкодою служінню Богу. Людині не слід занадто побивавтися з приводу своїх гріхів. Деякі хасидські мислителі, однак, розрізняють «гіркоту» (мерірут), яку людина відчуває через свою віддаленість від Бога, та «печаль». «Гіркота» благодійна, тоді як «печаль» означає мертвотність душі.
Результатом такого світогляду є хітлахавут (запал, натхнення, ентузіазм), коли душа палає відданістю Богу. Це відчуття пристрасної відданості Богу (двекут), постійного спілкування з Богом — справжня мета богослужіння.
Негарні наміри, що пробувають у тілі, за своєю суттю — осколки піднесених Божественних властивостей, що піддалися деструкції, і душа прославляє їх, повертає до першоджерела, перетворює в наміри добрі. Завдяки цьому удосконалюються всі світи, як низинні, так і Божественні. Тому, за словами Маггіда, «сотворение человека имело целью посредством Торы, молитвы и добрых дел вознесение миров к их корню, как раз туда, где они находились вначале, приникшие к Всевышнему».
Таке призначення людини найбільшою мірою реалізується в цадику – людині, наділеній піднесеною духовною силою, вожді людей, чиї душі споріднені з його душею. Він не тільки допомагає іншим людям трудитися для реінтеграції світів, але і сам якоюсь мірою виконує цю роботу завдяки сходженню своєї душі, що підносить інші душі. Оскільки цадик несе відповідальність за діяння всього народу, він зобов’язаний інколи спускатися з вершини своєї духовної досконалості до рівня простих людей, щоб підняти їх на вищий ступінь духовної досконалості, бодай ціною применшення власної святості (ієрида ле-цорех алія – спуск заради підйому). За словами рабі Менахема із Бара, «душа праведника включает в себя все остальные души людей его поколения, дабы он мог вознести их во время своего общения со Всевышним, поднимая своей Торой и своей молитвой искры душ, и они, как уже сказано, восходят с ним. И если это поколение нечестивцев, и их уровень таков, что праведник не может поднять их, тогда праведник тоже иногда вынужден сойти со своего уровня, совлеченный каким-нибудь грехом людей своего поколения… А после того, как он достигнет их уровня, он может поднять их, восходя на свой прежний уровень». Цадик — сполучна ланка між Всесвітом і Богом, «посредник между благословенным Творцом и всем содержимым мира, связывающий все со Всевышним, создающий своим служением и преданностью Богу стезю, по которой благодать нисходит к творениям» (рабі Нахум із Чорнобиля). Радикальна інтерпретація цієї концепції полягає в тому, що цадик має реально керувати справами своїх хасидів, практично впливати на їхнє життя, як духовне, так і побутове. Більш помірковані прихильники цієї концепції вважають, що керівництво цадика має бути виключно духовним. У будь-якому випадку духовний зв’язок цадика зі своїми хасидами нерозривний, його душа завжди споріднена з їхніми душами, навіть якщо він далеко від своїх хасидів. Силою своєї бездоганної віри в те, що Бог присутній у будь-якій точці світобудови, цадик може підносити душі до Бога, допомагати їм досягти Всевишнього і, зійшовши до оманених і грішних, перетворювати зло, відкриваючийого зв’язок із джерелом блага. Саме відданість Богу, двекут, дає цадику таку владу.
У наступних поколіннях література хасидизму продовжувала шлях, прокладений попередниками. Крім того, виникали нові літературні жанри і відроджувалися старі, поширені до хасидизму. З’явилася повчальна хасидська література, представлена іноді у вигляді коментарів на Притчей Соломонових книгу або на талмудичний трактат Авот і т.ін. Створювалися тлумачення на Зохар і книги Біблії, писалися теософські праці кабалістичного характеру, складалися збірки висловів батьків хасидизму, розсилалися послання, яким у хасидизмі був наданий особливий статус. Спочатку послання були покликані підтримувати зв’язок між хасидами і цадиками, що переселилися в Ерец-Ісраель. Згодом, на етапі широкого розповсюдження хасидизму, послання стали звичайним явищем і в діаспорі. У них висловлювалися повчання цадика своїм хасидам, практичні рекомендації, роздуми про Тору і значення заповідей, нетривіальні тлумачення Священного Писання. З’явилася галахічна література хасидизму, створювалися книги рідкісних жанрів, такі, наприклад, як «Мегиллат старим» («таємний сувій»), твори рабі Іцхака Айзіка із Комарного — наслідування книзі бачень рабі Хаїма Вітала.
Специфічне місце займають хасидські розповіді-оповідання про життя цадиків, притчі, казки. «Шивхей ха-Бешт» («славослів’я Бешту») — книга, яка багато в чому визначила характер хасидського фольклору та істотно вплинула на сакральний побут хасидів. «Сиппурей ма‘асийот» («казки») рабі Нахмана із Брацлава — це збірка глибоких філософських притч з містичним підгрунттям, стилізованих під народні казки.

Григорій Савич просто не міг не знати цієї літератури.
Валявко, кажучи про містичний світогляд філософа, окрім німецького пієтизму указував на хасидизм і масонство.(8)
Тому прийнято вважати, що біля витоків перших масонських лож в Україні стояв Григорій Сковорода. Разом з тим відомий історик Сергій Єфремов у своїй монографії , ,Масонство на Україні” пише: “Сам он (Сковорода) к масонству относился если не совсем негативно, то достаточно безразлично”. Ему вторит профессор М. Сумцов, которого цитирует Ефремов “Не был Сковорода масоном, но в значительной степени он вырос и воспитывался в той атмосфере, которая питала российское масонство”(9).
Історичні факти свідчать, що масонські ложі зявились в Україні значно пізніше, ніж у Росії.
Активізувалося українське масонство на початку XIX століття. Пов’язано це було з новими політичними обставинами, як у Польщі, так і в Росії, що викликали до життя велику кількість таємних товариств. У цей період з’являються дві великі ложі в Києві (Соединенных Славян) і Полтаві (Любовь к Истине).
До полтавської ложі, яку заснував начальник канцелярії князя Рєпніна Новіков, мав відношення автор знаменитої «Енеїди» Іван Котляревський.
Також масонами були учні Г. Сковороди литератор та історик М. Антоновський, ректор Московського університету, засновник вітчизняної агрономії А. Прокопович-Антоновський, біограф Г. Сковороди М. Ковалинський.
Наприкінці ХVІІІ ст. організація масонських лож в Україні йде повним ходом. Цьому сприяє притік імігрантів-французів, частково масонів, що тікали від жахів революції, а також поляків-масонів, які розповсюдилися по Україні після поділу Польщі. У 80-90-х рр. по дві ложі існують у Кременчуці, Дубно, Житомирі та Києві, де ложі мають назви «Бессмертие» і «Три колонны».
На початку ХІХ ст. приналежність до масонів стає правилом хорошого тону в середовищі аристократії України. Виникають «Волынская ложа» на Волині, ложа «Иордан» у Феодосії (один із засновників – граф Ланжерон), ложі в Буцківці, Вінниці, Катеринославі, Кам’янець-Подільському, Кременчуці, Луцьку, Немирові, Ніжині, Миколаєві, Одесі, Острозі, Полтаві, Харкові, Чернігові та інших містах (тільки у провінційному Кам’янець-Подільському налічувалося близько 100 братів).
На Слобожанщині масонською організацією виступає «Палицынская академия», куди входять послідовники Г. Сковороди.

З масонством пов’язано і «Малороссийское тайное товарищество». Це товариство, створене масоном В. Лукашевичем, ставило за мету відродження незалежності Украіни. Воно підтримувало зв’язки з таємними польськими організаціями, з декабристами, з професурою Києва, Харкова, Ніжина. У Харкові перші масони з’явилися після приїзду туди 1764 р. професора Московського університету містика Віганда. Та й сам університет у Харкові був створений стараннями масонів. До харківської ложі «Умирающий сфинкс» належали опікуни харківського університету З .Карнєєв і А. Перовський (спадкоємець роду Розумовських), а також видатний український письменник П. Гулак-Артемовськиій, який 1841 р. став ректором Харківського університету.
Полтавська ложа «Любовь к истине» об’єднала аристократів і діячів мистецтва. У ній виділяються В. Капніст – відомий поет і суспільний діяч, В .Григорович – викладач Академії мистецтв, А.Величко – видатний математик, І. Котляревський – основоположник української літератури. Ложу відвідувала низка вищих урядовців канцелярії малоруського генерал-губернатора М.Рєпніна (у тому числі начальник канцелярії і ад’ютант генерал-губернатора), а також предводителі дворянства. Сам М.Рєпнін, очевидно, теж належав до масонів. Князь М. Рєпнін мав репутацію ліберала й «українського автономіста». Він був одружений на дочці гетьмана-масона К. Розумовського, протегував І. Котляревському і Т.Шевченку.
Київська ложа «Объединенные славяне» свою ментальну роботу поєднала з розвитком та пропагандою славяно-федералістських ідей, виступаючи за державність славянських народів. Серед 84-х членів ложі – князі С.Волконський, А. Лобанов-Ростовський, П. Трубецькой; графи М. Гудович, А. Лубинський, В. Мусін-Пушкін, Г.Олізар. У ложі було 3 генерали, 10 полковників та підполковників, 3 професори.
У другій половині XIX ст. серед українських масонів ми зустрічаємо М. Драгоманова (основоположника українського визвольного руху), революціонерів А. Красовського та Г. Гамалію (10).
Григорій Сковорода надихав і продовжує надихати багато Братів. Ідеолог і творець другого в Россиійськой імперії харківського Університету масон Каразін називав його своїм учителем. Нам здається, що Сковорода багато в чому запустив Ідеї Просвіти, які були сприйняті багатьма масонами і просто світлими людьми того часу. За часів Каразіна в Харкові існувала ложа з однойменною назвою –« Сковорода».
Неоднозначну полеміку в сучасній Украіні викликав факт випуску купюри номіналом 500 гривень.
На 500 гривнах «усевидяще око» виглядає дійсно дуже дивно, і перше, що спадає на думку — це, звичайно ж, масонські знаки на купюрі. І дійсно, спочатку навіть складно собі уявити, кому ще знадобилося розміщувати такий символ на українській банкноті, як не масонам.
Додавши сюди українського філософа-(масона?) Григорія Сковороду, зображеного на купюрі з дивними висловами російською мовою «Льются из разных трубок разные струи в разные сосуды», змова стає ще більш очевидною!
Однак не все так однозначно, адже мало хто знає, що символ «усевидяще око» був запозичений масонами із християнства, де «око у трикутнику» означало «все бачу, все знаю, і буду стояти на сторожі». Тому говорити про те, що в даному випадку ми бачимо масонський символ, не можна. Так, філософ сформулював геніальну здогадку про відносність та абсурдність будь-якої ідеї рівності у майні, ідею нерівної всім рівності. Бог до багатого подібний фонтану, що наповнює різні глечики за їхньою місткістю. Ллються з різних трубок різні струмені в різні глечики, які стоять навколо фонтана. Менший глечик менше має, але в тому рівний є більшому, який рівно є повним.
Щодо фрази «Льются из разных трубок разные струи в разные сосуды», то вона дійсно належить українському поету-філософу Григорію Сковороді, але чи був він масоном, напевно невідомо.
Суперечки про це тривають і досі. Хтось запевняє, що так, був, оскільки його філософія повністю співпадала з масонською ідеологією. Ці люди стверджують, що на честь Сковороди була навіть названа масонська ложа в Харкові.
Інші кажуть, що до масонів він не мав ніякого відношення і навіть навпаки ставився до них недовірливо. Тому зараз з’ясувати, чи був дійсно Сковорода масоном, досить складно, на жаль, дуже мало точної інформації. Відомо лише, що в його оточенні та серед учнів масонів було достатньо, але не більше.
Не випадково один з ретельних дослідників спадщини Г.Сковороди Дм.Чижевський відзначав, що акцент на філософії серця, обгрунтовування принципу пізнай себе, теорії нерівної рівності, які створюють центральний мотив філософсько-етичної концепції Г. Сковороди, співзвучні з ідеями німецьких містиків, учення яких становить теоретичну основу масонського руху (11).
По-різному оцінюють життя і діяльність Сковороди останніми роками. Одні відзначають обмеженість сітогляду, навіть убачають прояви ,,непротивления злу насилием,, наліт містицизму і спробу втекти від людей. Інші беззастережно проголошують його матеріалістом. Одні шукають йому вчителів, інші – учнів. Одні заперечують його приналежність до національного українського ґрунту, вбачаючи проповідь ,,космического сознания,, всесвітнього громадянства (читай космополітизму ) супроти відчуттів національної гордості та інтернаціоналізму. А треті пишуть про нього як про дивака, який баламутив голови набожних і легковірних людей своїми проповідями (12).
На думку інших учених, богословсько-філософські погляди Г. Сковороди наближаються до поглядів учителів церковних східної церкви, особливо Климента Олександрійського(Іудейського). (13)
Як відзначає релігієзнавчий словник ,,Философ не проявил какой-то определенной конфессиональной принадлежности, поэтому своим его считают различные религиозные течения,,(14).
Які можна зробити висновки?

Дослідник хасидизму Туров пише: «,…Тема отношений между еврейскими и христианскими мистическими движениями Восточной Европы является чрезвычайно важной и перспективной,но исследовать ее должны только те люди,которые хорошо разбираются не только в еврейской,но также в русской,украинской и польской культурах» (15).
Можна сказати, що в сучасному філософському українознавстві домінує така думка: ні генитична спадковість, передана з молоком матері, ні місце народження або мешкання, навіть мова самі собою не є гарантом національно-культурної приналежності. На наш погляд, різноманітні спроби визначення національних ознак і виділення критеріїв приналежності філософських поглядів, концепцій конкретного філософа до лона національної культури зроблені з метою продемонструвати надзвичайну складність цієї проблеми, а також неадекватність запропонованих шляхів її рішення. У цьому контексті достатньо актуально звучать слова Д. Чижевського: «Может было бы правильно вместо выражения ,украинская философия,,говорить ,,философия на Украине,,.Это выражение не обозначает негатива национального характера,а только позволяет с большим правом охватить при работе все явления,которые интересны и значительны для истории украинской культуры» (16).
Євреї залишили глибокий слід в історії України. Вони створили особливу культуру – культуру українських євреїв, вихідців з України. Тож курс історії України неможливо уявити без паралельних глав, присвячених розвитку єврейської культури та єврейського етносу – поряд з українським, польським, кримсько-татарським. А якщо ще й врахувати, що єврейські містики мали величезний вплив на формування української філософської школи, зокрема на світогляд Григорія Сковороди, то стає зрозуміло, що наші народи ближче, ніж нам може здаватися. Наші переплетіння по ходу історії були настільки сильними, що сьогодні не можна штучно розривати ціле і говорити: це– еврейська історія, а це – українська.
Д-р Анатолій Мучник

Література

1) Краткая Еврейская Энциклопедия, том 8, кол. 1269
2) httpwww.peoples-rights.info201008taras-shevchenko-kobzar-shaman
3) httpmscehb.orghristianskie-knigi322-pushkov-e-n-chto-est-istina.html Е. Н. Пушков .Что есть истина.
4) httpwww.utoronto.catsq27vozdvizhensky27.shtml(4)
5) Сковорода Г., Повне зiбрання творiв У 2-х т. Київ. Наукова думка, 1973. Т.1. 441
6) Краткая Еврейская Энциклопедия, том 7, кол. 489–525
7) httpavit-al.livejournal.com9770.html
8) Валявко І. Джерела містичного світогляду Григорія Сковороди. Спроба наукової ретроспективи /Сковорода Григорій: ідейна спадщина і сучасність. Відп. ред. І. П. Стогній. – К., 2003. – С. 96 – 120
9) Виталий Кустов.Масонство и тайные общества на Украине httpzhurnal.lib.rukkustow_w_sukrmas.shtml
10) httpwww.zerkalov.org.uanode3730
11) Історія релігіі в Украіні.А.М.Колодний та ін.,,Знання,,,1999,с.335
12) Василь Яременко …Літератури дивна течія…(Праці 1963-2011 року).-Киів Аконіт, 2011.с.134
13) Шевченко В.В.Укрина духовна:постаті,подіі,явища.-К.Світ Знань,2008.с.19
14) Релігіезнавчий словник .За ред.А.Колодного і Б.Лобовика.-К.Четверта хвиля,1996.с.308
15) Игорь Туров.Ранний хасидизм.История,Вероучение,Контакты со славянским окружением.-К.ДУХ і ЛІТЕРА,2003.с.166

 

Обговорення: 1 коментар
  1. Степан сказав:

    Стаття гарно написана, цікаві ідеї автора, щодо Сковороди. Хоча я впевнений цілком, що Сковорода ніколи не був Хасидом, а тим більше самбатінцем.
    Можливо Сковорода любив кабалу

    Відповіcти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook