Якщо ж ми візьмемо до уваги мандейську космологію, то побачимо що вона, здебільшого, нагадує гностичний дуалізм, між світом світла (Альма д-нухра) та темряви (Альма д-хшука). Першим світом керує вища істота, наділена різними іменами: Життя, Владика Величності, Великий Розум, Цар Світла. Ця ж істота, насправді, є оточеною нечисленними істотами Світла, які живуть в шнікатах (оселях), або ж світах, у яких звершуються культові дії та прославляється саме Життя. Згідно із космологічними поглядами мандеїв, світ світла виник, завдяки Першому Життю, шляхом сходження еманацій, або ж творінь, які йменуються ними, як: Друге, Третє і Четверте Життя. Окрім цього, кожен із них має власні імена: Йошамін, Абатхур, Птахіл (останній деміург).
Для мандеїзму та зороастризму характерним є дуалістичне протиставлення доброго та злого начал, тобто – світла і темряви. Світло тут асоціюється з душею, а темрява – з тілом. Спасіння, вбачається вандеями, у звільненні, проти своєї волі душі, яка вийшла із царства світла, і звільнилася від тіла. Мандейці вірять у Манда – да – Хайю – Спасителя, який переможе темряву, і приведе їхні душі через небесні сфери, повернувши їх до царства світла.
Світ темряви керується Мара дхшукою (Володарем темряви), утворився з темних вод, що уособлюють хаос. Головною ж силою цього світу виступає велетенський монстр Ур та злий жіночий дух – Рух. У результаті їхнього злиття народжується спадкоємство – дайві (злі істоти, демони) та малакі (ангели).
До них, також, відносять: планети та знаки Зодіаку, що безпосередньо є синами Ура та Руха. Протистояння, що, насправді, відбуваються між силами добра і зла, само собою спричинилося до того, що світ був створений Птахілом – деміургом, не без участі у цьому процесі темних сил, особливо Руха, «семи» (планет) та «дванадцяти» (знаків Зодіаку). Як не дивно це пролунає, але, в створенні тіла першої людини Адама брали участь злі сили, проте його жива сутність є частинкою від світу Світла. Мандеями, вона вважається – внутрішнім, прихованим Адамом, оскільки демонструє нішімту (душу) та ману (розум), присутні в кожній людині.
На їхню думку, німішту та ману – необхідно звільнити з-під влади парги (злого тіла) і тібілу (світу), та спасти небесним істотам світу Світла. Дружина першого чоловіка створена, на відміну від Адама, дещо окремо, співвідноситься з небесним «великим Адамом», тому дуже часто фігурує в такому образі. Власне, для самої релігії мандеїв основним піклуванням залишається спасіння людських душ. А вже центральним віровченням є віра у декількох парванг (спасителів), чим, відповідно, мандейська доктрина відрізняється від християнської (обітниця пришестя Спасителя, заради спасіння усього людства).
Парванги, що виступають у ролі небесних посланців від Життя, намагаються повідомити побожне людство про те, що Життя закликає їх спасати людські душі. Важливим посланцем у цій місії виокремлюється Мандай д-Хайї (Знання Життя), якого ще називають – Бархайї (Син Життя). Окрім цих, існують ще й троє нащадків Адама: Авель (Хібіл), Сиф (Шітіл), Еної (Анош). Фактично, для мандеїв вони залишаються всього лише історичними, міфологічними рятівниками, – і не більше. У мандейських текстах можна зустріти багато незрозумілих, на перший погляд, речей: сходження душі після смерті, її супровід одним із спасителів.
Можливо, після певної конфронтації з раннім християнством, мандеям вдалося розвинути історію про одного із таких посланців, як: Енох, який нібито, на їхню думку, з’явився в Єрусалимі, виступаючи реальним противником Ісуса Христа, виставляючи його брехуном, а також – неправдивим месією. У зв’язку із цим, постає інший, істинний мандейський тармід (учень, жрець) – Іван Хреститель.
Рух послідовників Іоана Хрестителя, — можливо, такі історії надалі залишаються проблемними, не розв’язаними до кінця. Зрозумілим є той факт, що Іоан надалі залишається засновником мандейської релігії, так би мовити, одним із її видатних представників. Проте, один із ритуалів, здійснений в проточній воді, нагадує практику Іоана Хрестителя.
ІД
