На даний час маємо закріплений філософський термін «теорія пізнання» . Як філософська дисципліна , гносеологія має завдання – досліджувати сутність пізнавального відношення людини до світу, вихідні та всезагальні підґрунтя, розглядати їх в контексті людського буття. До того ж, гносеологія відігравала провідну роль у самій філософії, обґрунтовуючи та надаючи оцінку різним характеристикам буття, визначаючи природу, суспільство, людину, а також норми та критерії пізнання.
Варто зазначити, що пізнання- важливий традиційний компонент людської діяльності, бо ж в культурі високо оцінювалася пізнавальна діяльність, в яких гносеологія виступила відправним пунктом для того, щоб пояснити структуру взаємозв’язку з буттям людини, задавши ціннісні орієнтації в інші розділи філософії та наук, які відділені від філософії. Якщо ж беремо до уваги сучасну гносеологію, то можемо помітити її опертя на спеціальні (когнітивні) науки про знання та пізнання, взаємодії з ними, при стимуляції розглянутої проблематики, не втрачання специфіки філософської дисципліни, якою вписується феномен пізнання та знання в загальний контекст людського буття у світі.
Так як сама специфіка, що є формою світоглядної свідомості полягає в розумово-рефлексивному підході до предмета, аналіз людської здібності адекватного пізнання світу та орієнтації в ньому, усвідомлення свого місця та призначення у цьому світі вважається необхідною передумовою достатнього розвитку філософської думки. Рух думки у предметному світоглядному змісті філософії (онтологічні, антропологічні, етичні проблеми) може включати рефлексивний «вимір», аналіз способів та можливостей постановки, розгляд та розширення відповідних філософських проблем.
Відтак, теоретико-пізнавальна проблематика об’єктивно присутня у будь-якому філософському мисленні. Крім того, некоректно розглядати формування гносеології як екстраполяцію філософської думки на сферу пізнання, поширенням на природу, суспільство, будь-які площини дійсності.
Зміст гносеології іманентний філософсько-світоглядній свідомості, зосередженій на універсальних питаннях стосовно відносин людини та світу. Органічний зв’язок проблематики вчення про пізнання, з вихідної світоглядної проблематики філософії прирікав на невдачу спроби в умовах наукового наступу на предметний зміст філософії «спасти» останню за рахунок її відомостей в дослідженні знання та пізнання, тобто самої гносеології.
Неспроможними імовірно можна вважати такі спроби, де вирвана з філософсько-світоглядного контексту, по суті гносеологія втрачає свій предмет, заміщена спеціально-науковими дисциплінами.
Пегас
