Вчення Геракліта – не лише один зі зразків давньогрецької філософії, а й також чудовий зразок давньогрецької діалектики. Геракліт народився приблизно в середині 40-ч років VI ст. до н.е., помер у 480 р. до н.е. Зріла частина життя Геракліта відноситься до часу, коли на Близькому Сході господарювали Перси. Міцна у воєнному плані Персидська імперія безперервно намагалась поширити свою експансію на захід. Геракліт був сучасником невдалого повстання підкорених персами грецьких міст.
Геракліт — аристократ по народженню і по своїм політичним поглядам. Він вороже ставився до демократичної влади, що прийшла в його рідне місто на зміну родовій аристократії.
Політичний світогляд Геракліта відобразився у деяких уривках його творів. У 104-му фрагменті, наприклад, Геракліт говорить про демократичних правителів свого народу: «Який же в них розум? Вони вірять народним співцям і учитель їх – маси. Не знають вони, що багато дурних, мало хороших». Основне положення політичного світогляду Геракліта – влада повинна належати меншості «кращих». Вихваляючи цих «кращих» Геракліт каже: «Найкращі одне вважають найважливішим: вічну славу всьому тлінному. Маси ж набивають животи, наче скот». Напевне, аристократизм, виражений у цих висловлюваннях, не лише духовний, а й політичний. Це зрозуміло зі 121-го фрагмента Геракліта: «Ефесці заслуговують, щоб у них всі дорослі перевішали одне-одного і залишили місто для неповнолітніх, — за те, що вони вигнали кращого свого мужа – Гермодора, кажучи «Хай не буде серед нас нікого кращого. А раз такий виявився, то нехай живе в іншому місці і з іншими»».
В часи Геракліта співчуття більшості в Ефесі було вже не на стороні аристократії. Можливо, що саме тому Геракліт утримався від суспільно-політичної діяльності. В усамітнені він написав свою книгу «Про природу» («Пері Фюзіс»). Вважається, що вона складалась з 3 частин: перша – про природу, друга – про державу, третя – про Бога. Поль Таннері («Перші кроки древнє грецької науки») говорить, що на відміну від мілетської школи – Фалес, Анаксимандр, Анаксімен – Геракліт не стільки «фізик» чи «фізіолог», скільки «богослов». Можливо, це зумовлено тим, що до нас дійшла дуже мало уривків з першої частини (про природу). Неймовірно важка для розуміння книга Геракліта (його навіть прозвали «темним») високо цінувалась пізніми античними письменниками і часто цитувалась ними. У своїй сумі ті 130 невеликих уривків, які дійшли до нас про Геракліта дають можливість охарактеризувати принаймні деякі основні риси його філософії.
Філософія Геракліта
Вічний рух є також вічною зміною. За Арістотелем, Геракліт казав: «не лише щоденно виникає нове сонце, а й постійно, безперервно оновлюється».
Думка про загальність руху і зміни тісно пов’язана у Геракліта з діалектичним розумінням самого процесу руху. Саме цей бік філософії Геракліта викликав пізніші заперечення з боку Арістотеля. Геракліт стверджує, що з факту руху та безперервної змінності всіх речей виходить суперечливий характер їх існування, оскільки про кожний рухомий предмет необхідно одночасно стверджувати, що оскільки він рухається, він існує і не існує в один і той самий час. Згадуючи це вчення Геракліта, Арістотель його заперечує: «Неможливо допустити, щоб якась одна й та ж річ існувала і в той же час не існувала, як за думкою декого говорив Геракліт». Полемізуючи з Гераклітом з приводу його характеристики руху як протиріччя, Арістотель повідомляє нам важливу тезу самого Геракліта.
Будучи універсальним, тобто охоплюючи всі явища, рух має єдину основу. Цю думку Геракліт висловлює і розвиває в деяких афоризмах, наприклад: «Цей світовий порядок – однаковий для всіх, його не створив ніхто ні з Богів, ні з людей, але він завжди існував, існує і буде вічно живим вогнем, інколи палаючим, інколи згасаючим».
В наведеному тексті є декілька важливих думок. Тут Геракліт не просто стверджує, що все виникає з одного і що все стає одним; цим «єдиним» (en) він називає вогонь. Не дивно, що Геракліт зупинився саме на вогні, як на першоматерії. Адже основна характеристика Гераклітового буття – його рух. Саме вогонь – найбільш рухоме та мінливе явище з усіх які є в природі.
Ще одна важлива думка наведеного тексту – заперечення створення світу Богами. І остання – думка про суворий порядок світового ладу, про сувору ритмічність світового процесу. Вічно живий вогонь світу хаотично палає, періодично спалахуючи та згасаючи.
Поняття Геракліта про закономірності природи ні в якому разі не можна модернізувати, тобто приписувати Геракліту таке поняття закономірності, яке ще не могло виникнути у греків кінця VI початку V століття до н.е. «Закономірність» Геракліта – не та закономірність природи про яку вчили механіки й фізики XVII ст. Ймовірно, що Геракліт вперше підкреслив поняття про закономірність із споглядань не стільки фізичної природи, скільки політичного життя суспільства звідки переніс їх вже на природу. Є підґрунтя вважати, що уривки Геракліта про «закони», що збереглись, належать до другої частини його книги, тої, де, за Діогеном Лаертським, Геракліт говорив про державу.
У фрагментах Геракліта, що збереглися є ряд прекрасних за стилем уривків, де Геракліт говорить, що процес змін, який відбувається в природі – це боротьба протилежностей. Геракліт не просто стверджує, що рух потребує існування протилежностей. Він вважає рухом не лише одночасне існування протилежностей, але й боротьбу між цими протилежностями.
З цього приводу Арістотель у «Нікомаховій Етиці» подає важливий текст, що належить Геракліту: «Те що розходиться – сходиться, і з різних тонів виникає прекрасна гармонія, і все виникає через боротьбу». Ранній християнський письменник Оріген подає ще один текст Геракліта, згідно з яким «варто знати, що війна – всезагальна, що правда – це розбрат, що все виникає через боротьбу і через необхідність».
У цілковитій згоді з цими текстами й інший ранньохристиянський письменник Іполит, який написав спеціальну працю – нівеляції всіх єресей, тобто язичницьких поглядів древніх філософів. Він цитує Геракліта: «Війна – батько всього, цар всього, вона зробила одних Богами, інших людьми, одних рабами, інших вільними».
Ні Іполит, ні Оріген, ні Арістотель не пояснюють і не можуть пояснити, звідки виникла у Геракліта думка про війну, як про початок, який породжує все в житті. Можливо і ця думка Геракліта була перенесена Гераклітом на всю природу через споглядання фактів сучасного йому життя грецького (і не лише грецького) суспільства. Вже було зазначено, що зрілий період діяльності Геракліта відноситься до часу, коли персидський світ насувався на Грецію.
З іншого боку загострення класової боротьби всередині грецьких міст призвело до того, що стара аристократія, у тому числі й Геракліт, була витіснена з політичної арени.
Споглядання таких фактів могло сформувати думку Геракліта про значення боротьби для людського суспільства. Отже, природно, Геракліт намагався поширити цю ідею на природу загалом, оскільки людська думка зазвичай намагається зрозуміти невідоме завдяки вже відомому та освоєному.
Визнавши у якості основної характеристики буття боротьбу протилежностей, Геракліт у той же час пояснює, що протилежності які борються не просто існують: вони переходять одна в одну так, що при цьому зберігається загальна для них основа. Іншими словами, перехід протилежностей одна в одну Геракліт уявляє як втілення їх спільного.
Постійний рух, зміни, перехід кожного явища в протилежне мають за необхідне свідоцтво відносність всіх речей. Жодна якість вічно змінної природи не є якість безвідносна, абсолютна. Світ єдиний, в світі все пов’язано між собою, кожне явище та характеристика переходить у власну протилежність, і тому всяка якість повинна характеризуватись не як ізольована і в своїй ізольованості абсолютна, а як якість відносна – такий висновок можна зробити по філософії Геракліта.
