Геліос зображувався у вигляді кремезного чоловіка з копицею волосся кольору золота, оповитого сліпучим сяйвом. У деяких джерелах говориться, що голову бога вінчала корона, сплетена з сонячних променів, Гомер же представляв Геліоса в золотому шоломі, з-під якого пробивалися промені його палаючих очей.
Палац бога Сонця знаходився на східному узбережжі океану. Щоранку він залишав його для того, щоб у своїй сяючій колісниці, запряженій чотирма білосніжними кіньми — Блискавкою, Громом, Світлом і Блиском — відправитися в подорож по небосхилу, освітлювати землю світлом, даруючим тепло всьому живому.
Положення Геліоса — в небесах, над усіма — дозволяло йому бачити діяння як людей, так і богів, за що його часто називали оком Зевса.
Бог Сонця міг вершити правосуддя, караючи винних сліпотою, тому нерідко призивався смертними як месник. В ім’я торжества справедливості, Геліос нерідко видавав таємниці інших богів, за що ті недолюблювали його самого і зганяли гнів на його численному потомству.
В царстві Аїда бог Сонця був небажаним гостем не тільки через пануючого там мороку, а й тому, що саме Геліос розповів Деметрі про викрадення Аїдом Персефони.
Геліосу поклонялися на Родосі, в гавані якого розташували величезна статую бога, а також в Еліді, Аргосі, Коринті. Згодом Геліоса почали ототожнювати з богом Фебом (Аполлоном).
