І як наслідок, із зростанням відкритості між 1970 р. і, скажімо, фінансовою кризою 2008 р., глобальне виробництво в усьому світі зросло в чотири рази. Я думаю, що проблема, з якою ми стикаємося зараз, полягає в тому, що вплив глобалізації не відчувається однаково в країнах. Це фактично посилення рівності між країнами.
Тож у Китаї ви маєте цю величезну ліквідацію бідності, зростання нового середнього класу. Але в розвинених країнах, у таких країнах, як Сполучені Штати, вплив був дуже нерівномірним. І я думаю, що це справді причина дуже великої популістської реакції, яку ви бачите в багатьох частинах світу, у розвинутих країнах, що призвело до голосування за Brexit.
І я думаю, що це призвело до цього дуже дивного виборчого року, який ми пережили тут, у Сполучених Штатах, у 2016 році. Я думаю, що безпосередній виклик насправді полягає в тому, щоб протистояти цьому неліберальному популізму, який з’явився скрізь, де люди хочуть виключити інші групи, в більшості на основі раси чи етнічної приналежності.
Але ми повинні розуміти, що такі речі, як національна ідентичність, хоча й важливі, але мають охоплювати де-факто багатокультурне населення. Це дійсно стало наслідком глобалізації за 30 років. Я сподіваюся, що, по-перше, ми зможемо зберегти досягнення в плані глобальної інтеграції, яких ми досягли до цього моменту, не розпадаючись на купу конкуруючих націоналізмів і субнаціоналізмів.
Я думаю, що для того, щоб мати єдиний політичний світовий порядок, потрібно мати певний ступінь культурної конвергенції. І ви бачите навіть у Європі, де ця конвергенція набагато сильніша, що вона починає руйнуватися по краях. Тому я вважаю, що моє бачення того, як має виглядати майбутнє, — це те, що я колись назвав багатосторонністю, коли у вас є щільний шар дуже різних типів міжнародних організацій. Вони використовуються для різних цілей.
Вони можуть взаємодіяти. Ви можете певною мірою вибирати між ними. І я думаю, що це дійсно той вид міжнародної співпраці, на який ми можемо реально сподіватися, навіть у наступному поколінні.
