Навчання Фра Бартоломео розпочалося в майстерні Козімо Росселлі, а пізніше він співпрацював з Маріотто Альбертінеллі, з яким заснував спільну художню майстерню. Його ранні роботи, зокрема знамените «Благовіщення» (1497), свідчать про сильний вплив Перуджино та Леонардо да Вінчі. Саме від Леонардо він перейняв техніку сфумато — ефект м’якого світлотіньового моделювання, який додавав його полотнам ніжної емоційної глибини. Здобувши замовлення на масштабну фреску «Страшний суд» у госпіталі Санта-Марія-Нуова у 1499 році, Бартоломео продемонстрував здатність працювати з великими композиційними площинами та створювати складні багатофігурні сцени, що органічно поєднували символіку, наратив і гармонію.
Поворотним моментом у житті художника стала його духовна трансформація під впливом домініканського проповідника Джироламо Савонароли. Захоплений аскетичними ідеалами, Бартоломео в 1500 році вступає до монастиря, а вже наступного року полишає живопис. Його повернення до мистецтва в 1504 році відзначено новим етапом у творчості: композиції стають більш монументальними, наповненими глибоким спокоєм і внутрішньою рівновагою. Його релігійні сюжети відтепер невідривні від духовної служби, а кожен образ сповнений символічної сили. Відоме «Видіння Святого Бернарда» (1507) засвідчує, що митець остаточно сформував власну стилістику, засновану на строгій симетрії, глибокому психологізмі та ясності форм.
У 1508 році Фра Бартоломео вирушив до Венеції, де ознайомився з розкішною кольоровою палітрою венеціанської школи. Це мало безпосередній вплив на його подальшу творчість, зокрема на твори, створені після повернення до Флоренції. Однією з найвідоміших його робіт цього періоду є «Бог Отець зі святою Катериною Сієнською та Марією Магдалиною» (1509), збережена у Пінакотеці Сівіка в Лукці. У цій композиції художник об’єднує в собі досвід монастирського усамітнення з розкішною декоративністю, що збагачена насиченими тонами, м’якими переходами світла та строгою гармонією фігур. У схожому ключі виконаний «Містичний шлюб святої Катерини» (1512), що вражає інтимністю сцени та об’єктивованою духовністю.
Мандрівка до Риму в 1514 році стала новим поштовхом у розвитку художнього стилю Бартоломео. Ознайомлення з грандіозними творами Рафаеля та Мікеланджело, зокрема з фресками Сікстинської капели, змусило його переглянути виразні засоби у живописі. Його пізні твори, такі як «Мадонна делла Мізерікордія» (1515) та «П’єта» (бл. 1515), характеризуються глибшою драматичною експресією та потужнішим емоційним навантаженням. Художник не відходить від релігійної тематики, однак вона набуває у нього нових художніх акцентів — світлотіньовий моделювання глибшає, постаті постають в емоційній напрузі, а простір картини наповнюється сакральним змістом.
Особливої уваги заслуговують фрески Бартоломео в монастирі Сан-Марко у Флоренції, де були виконані великі зображення Святого Марка та Святого Себастьяна. Ці композиції не тільки демонструють декоративну силу його стилю, але й розкривають внутрішню драму віри, жертви та служіння. Окремі твори митця, як-от декоративне панно зі Святим Себастьяном, настільки вразили сучасників, що були придбані королівськими дворами Європи — зокрема, французьким королем Генріхом I.
Незважаючи на художню еволюцію та відкритість до нових впливів, мистецтво Фра Бартоломео залишається стриманим, суворим і зосередженим на духовному контексті. Він свідомо уникав світських сюжетів, віддаючи перевагу іконографії, що слугувала моральному та теологічному вченню.
Іван Гудзенко
