Насамперед у філософії Шопенгауера слід зазначити його основні ідеї, суб’єктивний світогляд по відношенню до матеріального об’єктивного світу. В одному із його творів під назвою «Світ як воля та уява» поставлена чітка мета — віднайти таку думку, яка могла б висловити істину самої філософії. Мислитель також мав намір випередити Канта з його так званою «спекулятивною теологією» у критиці чистого розуму, оскільки в філософії Шопенгауера цього не має.Натомість у його поглядах присутній пошук істини філософії. Так як з однієї сторони Шопенгауер звертається до людства, тобто істини, яка може бути відкритою серцем, з іншої — відбувається претендування щодо утворення такої філософії, що здатна вирішити та розв’язати концепцію проблеми істини буття людини. Шопенгауер стверджує, що світ є його уявою, тому що це справжня істина, що має силу для кожної пізнавальної і живої істоти. Оскільки для цієї істоти, що бачить, намагається осягнути, об’єктивний матеріальний світ постає як уява.
Не має іншої істини, яка могла б бути висловлена в апріорі, крім цієї. Не має істини, яка б потребувала доказів, окрім тієї , для якої усе існуюче для пізнання, тобто світ як об’єкт у співвідношенні з суб’єктом є уявою, — як стверджує Шопенгауер. Варті уваги його гносеологічні ідеї щодо розуміння світу як уяви. Мислитель висуває свою інтерпретацію щодо розуміння знання та істини. Світ відноситься до людини як її невід’ємна частина, так як іншого світу існувати не може на відмінну від істини , яка подається в людській уяві. Тобто це може означати лише одне: в об’єктивному світі людина не може мати якісь об’єктивні знання. І істина в об’єкті не може бути розглянута як знання цього об’єкта.
На думку Шопенгауера, істинна може називати свої знання власною уявою, оскільки якщо відсутній об’єкт без суб’єкта, то світ як уява про світ, в результат пізнає сама людина. Тому що суб’єкт (людина) насправді пізнає не об’єктивний світ, а сприймає його у своїй уяві. Як зауважує філософ, ми нічого не знаємо про світ, бо ж маємо лише уяву про нього. Отож світ у просторо-часовому вимірі, в багатоманітності є лише формою уяви сприймаючої людини. Світ може існувати незалежно від його суб’єкта пізнання. Він може проходити кілька етапів розвитку, ніж могло відкритися людське, побачивши його. Також світ може існувати і без людини, але він стає подібним до себе тоді, коли його споглядає людина.
Як бачимо, Шопенгауер робить протиставлення своєї філософії матеріалізму Джорджа Берклі та суб’єктивно – об’єктивному ідеалізму Георга Гегеля, виступає проти категоріальної системи Іммануїла Канта, був правий у тому що онтологія була замінена гносеологією. Мислитель розуміє помилку Канта стосовно людина, яка знає світ не сам по собі , а око й руку та інше. В категоріях Канта він спостерігає за виміром порядку у світі. І усі сказані категорії Кантом — це не є буття саме по собі, а уява про нього. З поглядів Шопенгауера чітко видно, що обєктивізуючи та онтологізуючи свої уявлення Кант спотворив саму філософську істину.
Крім того Шопенгауером висувається теза що є можливим пізнання властивостей та відношень об’єкта без відсутності його ж самого. Шопенгауер здійснював різкі випади проти Гегеля. Він говорив, що об’єктивний незалежний світ від людини може існувати не лише у пізнанні та уяві. Оскільки об’єктивний незалежний світ,що оточує людину — це отримані внаслідок пізнання знання. Це є реальність. А тому вимірювати його (світ) у понятті самої людини і через поняття приписувати якийсь статус буття — це річ неприпустима. Матеріалізм також є далеким від філософської істини за поглядами Шопенгауера. Оскільки він сам по собі зі своєю логічністю і послідовністю походить від об’єкта і філософією називатися ні в якому випадку називатися не може.
Матеріалізм є всього лише природознавством , що пропонує будь — яку істину, проте не філософську. Істина самої науки є об’єктивною, так як предметом її вивчення є об’єкт, існуючий незалежно від суб’єкта. Істинною вважається лише та філософія, за допомогою знань якої людина вимірює навколишній світ, що її оточує , себе саму. Філософія завжди віднаходить людський фактор і розглядає світ не сам по собі, а відносини людини до нього. В результаті філософських пошуків і запозичених думок старших мислителів , Шопенгауер приходить до висновку: ідеалізм та наука показують нам протиріччя, яке виникає між суб’єктом (людиною) та об’єктом (світом навколо неї).
За Шопегауером як суб’єкт так і об’єкт пов’язані воєдино, проте є протилежними один одному, і для цього слід вийти за межі уяви. Це означає ніщо інше як вихід за межі нання, в буття. А буття відповідно існує в онтології (вченні про нього). Філософ намагається побудувати вчення про буття. Тут Шопенгауер прийшов до думки, згідно якої за допомогою свідомості може здійснюватися пізнання цього світу. У його онтології та антропології , світ розглядається як воля. Вона постає абсолютним первоначалом буття. Стоїть за усіма силами світу. Це головна сила об’єктивного світу.
Воля дає силу усьому існуючому у світі, диктуючи свої закони , які не може порушити світ. Світом керує воля, а не розум. І коли б розум лежав в основі світу, то звідки могли виникнути безумні війни у бездумній жорстокій боротьбі, — запитував себе філософ. Розум здатен розбудити волю, яка спить. Воля не може приймати керування розуму, бо вона рухається за своїми законами, керуючи розумом. Значить сліпа воля керує цим світом, — зазначає Шопенгауер. Формою об’єктивної волі постають світ та людина. Як у світі так і в людині воля розкриває усю свою сутність, проявляючись демонструє себе. Шопенгауер як не дивно це буде виглядати , починаю розмислювати у сстилі суб’єктивно – об’єктивного ідеаліста Гегеля; стверджуючи, що воля вважає себе у віті та людині, де її бажання, здатність, тип поведінки, стиль спілкування, спосіб життя є виявленням цієї волі як внутрішньої сутності світу.
Видно також як Шопенгауер задаючи собі питання як же ш знання може мати людина про себе саму, погоджується з філософом Кантом – апріорне (отримане від досвіду) та апостеріорне (отримане із сприйняття на основі досвіду). В естетичній ідеї філософ отримує безвідносну волю, тобто абсолютну, без свідому. На питання чи може людина наблизитись до абсолютної волі, Шопенгауер пояснює: може відчути за допомогою піднесення естетичних почуттів. Процес єднання людської волі відбувається через сутність і естетичні відчуття. Свобода цієї волі напряму залежить від моралі, реалізованої людиною. Сама ж мораль є можливою при реалізації ейдоса волі у моральних діях.
В етиці Шопенгауера можна віднайти багато цікавих речей, наприклад: страждання – це продукт цілеспрямованої волі до життя, а для того щоб її спростувати , потрібно спершу викорінити волю, що нагадує здебільшого аскетизм. Адже аскетизм — це посилена боротьба людини з об’єктивною волею. Індивід, що з нею бореться є повністю вільним. Як бачимо, такі погляди Шопенгауера були запозичені ним зі Сходу, оскільки на його етику вплинув буддизм.
Богдан Стрикалюк
