Етика, Історія релігій        08 Січня 2015        253         Коментування вимкнено

ФІЛОСОФІЯ, ЕКОНОМІКА І ПСИХОЛОГІЯ НА ПЕРЕХРЕСТІ НАУК

 sss Усі держави Світу мають економічну та законодавчу систему, яка не може існувати без етичного консенсусу, без моральної свободи їхніх громадян, на чому ґрунтується  будь-яка правова демократична держава. Уже з часів Французької революції ніхто не думав розділяти права й обов’язки людини. Міжнародне співтовариство вже створило юридичні транснаціональні, транскультурні, трансрелігійні структури, без яких міжнародні домовленості не мали б ніякого сенсу. Але новий світовий устрій вимагає лише мінімум спільних цінностей, критеріїв та відносин – етику, яка пов’язує та об’єднує людство в ході часу,тобто – всезагальну етику.

Упродовж століть юдео-християнська традиція формувала мораль Заходу, американської держави – із самого початку її виникнення. Ця традиція досі володіє потужним потенціалом. Юдео-християнська мораль  включає не тільки цілий набір моральних норм, але й уявлення про те, що означає  бути людиною та мати систему цінностей. Ці моральні правила, поняття про людину та її цінності глибоко просякли світське життя Заходу взагалі і Сполучених Штатів зокрема. Мораль, що проповідується з кафедр і церковних амвонів, дуже близька до тієї моралі, яку викладають учням державних середніх шкіл, а також до поширеної в американському суспільстві моралі.

Ті аспекти юдео-християнської моральної спадщини, які явно належать до релігії та обов’язку людини перед Богом, можна відрізнити від інших аспектів моралі, тобто тих, які пов’язані зі ставленням людини до своїх братів. Саме останні були головним чином сприйняті суспільством Заходу, сприйняті і значною мірою секуляризовані, уведені у світський вжиток.

Десять заповідей, принаймні останні сім із них, досі користуються широким визнанням як узагальнюючі все, те, що з моральної точки зору ми повинні робити (наприклад «поважати батька і матір своїх») або не робити (наприклад «не вбий»). Сюди долучається християнське повеління полюбити свого ближнього і в усьому діяти виходячи з цієї заповіді. Тим самим християнське почуття доброзичливості, милосердя доповнює юдейське почуття справедливості. За цим ідуть інші чесноти. Оскільки мораль юдео-християнської традиції упродовж багатьох століть ґрунтувалась на фундаменті віри, виникли великі побоювання, що з послабленням релігійних вірувань посилиться аморальність. Однак відбулося зовсім інше. Чесноти і заповіді, засновані на вірі, отримали іншу основу,  як світську так і філософську. Ми вже бачили, як утилітаристи виявили повну готовність прийняти і пояснити християнську мораль, використовуючи принципи утилітаризму. Філософи-деонтологи також підвели світський базис зміст християнських моральних норм і чеснот

 Моральні норми, як бачимо, мають інформаційно-управлінський характер, адже моральна норма виступає як програма дії для особи: як належить або не належить людині себе поводити для того, щоб здійснити ту або іншу мету. Ця програма діяльності людини у макро- і мікросередовищі суспільства походить із рівня її знань та інформованості. Вона здійснюється завдяки конкретним соціальним ситуаціям і постає як прескриптивна інформація. Норма визначає міру трансформування дескриптивної інформації про стан, потреби і тенденції соціальних відносин та поведінки людей у прескриптивну інформацію, яка необхідна для їх практичної зміни, разом із тим дає масштаб для оцінки минулого досвіду людини і регулювання її наступної поведінки. Моральна, прескриптивна інформація формується і контролюється не тільки державою, а повністю суспільством. Узагальнимо: етична інформація як частина соціальної інформації визначає програму соціальної поведінки особи. Вона перебуває у сфері правової інформації, але разом із тим саме етична інформація найбільш обмежує різноманітність поведінки особи.

Етнічній філософії українців притаманне природне поєднання етичних і естетичних, цінностей, толерантність, терпимість і поміркованість в усьому; етика безкорисливого служіння, самовдосконалення у нас домінує над етикою самоутвердження; у системі цінностей «духовна людина» й «людина-художник» переважають «економічну людину». Кризові явища в Україні позначені глибоким занепадом, насамперед, суспільної свідомості, моральних цінностей. Коли втрачаються критерії Добра і Зла, девальвують цінності, а сенс життя зводиться до примітивних форм виживання згідно з етикою «хто — кого», коли моральність, благородство та й звичайна порядність є синонімом приреченості, а успіх і процвітання гарантуються подекуди аморальністю, особливої ваги і відповідальності набуває саме етична інформація.

Соціальній напрузі, зневірі, руйнуванню притаманних для людини моральних цінностей наше суспільство має протиставити духовну інформаційну мобільність нації як універсальну парадигму її розвитку, що містить:

  • відтворення і збереження етичної, історичної інформації та духовних цінностей, тобто відновлення спільної пам’яті народу;
  • рух традиційних знань за допомогою суспільних інститутів;
  • діяльність щодо створення суспільно нової інформації;
  • оптимізацію впливу національних засобів масової інформації на свідомість суспільства — еволюційне реформування національних засобів комунікації. [1. С. 103-104].

Сучасна наука не задовольняється однією констатацією фактів та описом їхнім у тому чи іншому зв’язку – історичним, догматичним і критичним. Вона прагне відшукати закономірність подій, засновану на причинному зв’язку між ними. Коли якесь явище правильно з’являється одночасно з іншими або слідом за ними, ми говоримо, що між ними існує постійне і необхідне співвідношення, закон. Закони бувають конкретні й абстрактні. Теорія заробітної плати – закон конкретний, бо він може застосовуватись тільки до того історичного періоду, коли існує ця форма винагороди; навпаки, закон, який полягає в тому, що праця є одним із факторів виробництва, – це закон загальний, абстрактний. Закони ще бувають якісні і кількісні. „Недостатнє виробництво викликає підвищення цін”, – це якісний закон; але якщо ми скажемо, що ціни ростуть швидше, ніж падає виробництво, і наскільки саме, то ми будемо мати закон кількісний. Закони бувають, нарешті, статичні і динамічні, зважаючи на те, чи належать вони до стану спокою або до стану руху. Залежність смертності від професій – закон статичний: тенденція відсотка на капітал до падіння – закон динамічний. Вивчення тих закономірностей, правильностей, одноманіття, які можна помітити у системі існування даного періоду, і у її розвитку у часі, прийом можна назвати прийомом соціологічним.

Тільки наука, яка досягла високого ступеня досконалості, може дати матеріал для вивчення за допомогою всіх перерахованих прийомів. Таких наук небагато і зустрічаються вони тільки у математиці і природознавстві. Ні юриспруденція, яка займається вивченням права, ні політична економія, предмет якої вивчення народного господарства, не дійшли ще до подібного стану.

Релігія і поведінка людей. Релігійні системи і церкви можуть по різному впливати на хід  господарського життя, можуть перш за все  впливати найрізноманітнішим чином на духовні сили, що діють у господарському  житті., на господарський спосіб думок. Їхній вплив може мати місце безпосередньо або далекими довколишніми шляхами, вони можуть перешкоджати повному розвитку чи прискорювати його. Історія капіталістичного духу також найтіснішим чином пов’язана з історією  релігійних системі церков у тому розумінні, що вони часто затримували його в розвитку, а подекуди сприяти йому.

Замислімося над впливом Біблії на господарську діяльність. Він суперечливий, різноплановий. Подібно до всіх вчень Біблія повчає, що праця є земним призначенням людини, що тільки працею вона може здобути собі хліб насущний та власність. Проповідуючи рівність людей перед Богом, Біблія закликає до справедливого розподілу земних благ, до необхідності розділити надлишок, який дістався тобі, з бідними.

На жаль, під час відповіді на питання „жити за потребами народу чи влади” Біблія схиляється, до останнього. Біблія несе у собі глибоке моральне почуття, але мало сприяє вихованню характеру, активного політичного ставлення до життя.

Повна гармонія суспільних та особистих устремлінь уявляється в реальному житті ілюзорною.

Мова може йти у кращому випадку про спроби наблизити шляхом політичних дій загальні, групові і приватні інтереси. До того ж свобода економічного вибору, без якої немає прогресу, виключає економічну рівність.

Колишній координатор кооперативного руху агентства США з міжнародного розвитку Джек Шиффер (1925-2001) вказував на спільне між релігійними і кооперативними принципами: „Починаючи з християнських соціалістів Європи та Північної Америки, а також індуського філософа Робіндраната Тагора в його „Кооперативних принципах”, від японця Тойохіто Кагави в його „Братських господарствах” і до енциклік Папи Римського чулися найрізноманітніші голоси, які кожен по-своєму проголошували, що Бог – на боці кооперації, та уточнювали релігійні принципи, на яких базується кооперація” [2, с. 42].

Християнські соціалісти проголошувати необхідність втілення в життя заповідей християнства на засадах соціалізму. Вони розглядали християнство як духовну основу соціалізму і пропонували будувати  економічне життя майбутнього суспільства на справжніх кооперативних принципах. Вони вважали, що кооперація є новою маніфестацію покути роду людського перед Богом.

Так, британський теоретик кооперації Вільям Кінг (1786-1865) писав: „Моя мрійливість виражається в упевненості, що настане день, коли моральні принципи Христа, втілені у справжній кооперації, здійсняться у практичному житті” [3, с. 61].

Господарська етика. Що ми розуміємо тут під „господарською етикою” релігії, стане очевидним у ході подальшого викладу. Автора цікавлять не етичні теорії теологічних компендіумів, які слугують лише засобом пізнання (за деяких обставин, щоправда, важливим), а практичні імпульси до дії, що кореняться у психологічних і прагматичних релігійних зв’язках. Хоча наступний виклад і являє собою до певної міри зібрання окремих нарисів, із нього все ж таки повинно стати зрозуміло, яким складним утворенням є конкретна господарська етика та наскільки багатосторонньо вона обумовлена.

Господарська етика не є простою „функцією” форм господарської організації, так само, як вона не може сама однозначно їх створювати. Абсолютно очевидно, що вона значною мірою володіла суто автономною закономірністю, заснованою на релігійному ставленні людини до світу. Немає сумніву, що важливим детермінантом господарської етики була релігійна обумовленість життєвої поведінки. Вона, у свою чергу, також відчувала в даних географічних, політичних, соціальних, національних умовах великий вплив економічних і політичних моментів. Спроба показати цю залежність в усіх її деталях завела б нескінченно далеко від визначеної теми. Тому у даній праці мова може йти лише про спробу виокремити спрямовуючи елементи життєвої поведінки таких соціальних верств, які справили найбільший вплив на практичну етику відповідної релігії і специфіки, тобто рис, що відрізняють її від інших релігій і разом з тим суттєвих для господарської етики. Такий вплив повинен справляти не обов’язково один прошарок. До того ж у процесі історичного розвитку визначальні у цьому розумінні прошарки можуть змінювати один одного. І ніколи подібний вплив не являє собою виняткову прерогативу окремого прошарку. Проте для кожної даної релігії можна у більшості виділити прошарки, життєва поведінка яких була, в усякому разі за перевагами, визначальною.

Думка автора аж ніяк не зводиться до того, що своєрідність релігії є простою функцією соціального становища того прошарку, який виступає в якості її характерного носія, немовби його „ідеологією” чи „відображення” його матеріальних і духовних інтересів. Навпаки, навряд чи можливе більше нерозуміння точки зору, що проводиться у даному дослідженні, ніж подібне тлумачення. Як не глибоко в окремих випадках економічно і політично обумовлений вплив на релігійну етику, її основні риси мають перш за все релігійні витоки. Навіть якщо вони нерідко у наступному поколінні радикально перетворюються, оскільки виявляється необхідність привести їх у відповідність до потреб общини, то приводяться вони, як правило, у відповідність перш за все з її релігійними потребами.

Лише вторинне значення, що правда дуже часто суттєве, а часом і вирішальне, можуть мати інтереси, пов’язані з іншими сферами. Хоча для кожної релігії зміна соціально визначальних прошарків зазвичай дуже важлива, разом з тим немає сумніву, що тип релігії, котрий колись склався, дуже впливає на життєву поведінку різнорідних прошарків.

«…. Я бачу в економічному житті матеріальну і духовну основу. По-моєму вона покликана поєднувати в собі прагматизм та чималу долю ідеалізму». [4, с. 231].

Гроші можуть стати і нещастям, прокляттям. Не втілюючи духовного, вони, як і багатство, за своєю природою непостійні, мінливі, можуть викликати лише клопіт. Скільки б у вас не було грошей, ви ніколи не впевнені в тому, що цього достатньо або що ви не втратите їх тим чи іншим способом.

А от коли ви розпоряджаєтесь грошима правильно й усвідомлюєте, чому вони вам дісталися, ці гроші стають благословенням. Якщо ви використовуєте своє багатство з благодійною метою, що розрахована на майбутнє покоління, і не витрачаєте його на задоволення миттєвих забаганок, ваші гроші стають вічними” [5, с. 96].

Але якщо всі сучасні економічні надбання не призводять до покращення соціальних результатів, тоді який сенс вони мають для суспільства, окремої особи, коли метою кожної суспільної діяльності є людина, її існування, розвиток, удосконалення? А нинішня людина, людина XXI століття, більш ніж будь-коли оплачує рахунок за соціальну ціну економічного благополуччя.

Наша сучасність усе ще далека від вирішення цих проблем і від позитивної відповіді на ці виклики. Ми є свідками глибокої диспропорції між економічними можливостями суспільного розвитку та соціальними результатами. Ця диспропорція лежить в основі глибокої духовної кризи сучасного суспільства -кризи традицій, ідеологій, цінностей та моральних засад сучасного світу. Під час переходу між двома епохами світ утратив свій «моральний компас», потрапив у морально-ціннісний вакуум, який загрожує знищити цивілізацію. Ображені на несправедливість, притиснуті бідністю, люди сприйняли конфлікти, сутички, нетолерантність як зброю для власного виживання. Занепад цінностей гуманізму створив підґрунтя для зародження конфронтації, насилля і тероризму. Світ стоїть перед загрозою самознищення, тому що нинішні об’єктивні умови трансформації, замість стимулювання ціннісних імпульсів розвитку, породжують моральну й духовну деградацію.

Існують природні, хоча інколи і непомітні, зв’язки між економічною поведінкою суб’єктів (людини, фірми, соціальної групи, суспільства) та їхніми психологічними установками. Зв’язок цей двосторонній, швидше за все його можна назвати взаємодією. Забуттям людських душевних переживань грішила не тільки радянська наука. Погляд на економічну людину як на „коліщатко” у державному механізмі, що діє автоматично, спричинив серйозну шкоду соціально-економічному і політичному передбаченню. Ще більш тісно переплетені економіка і психологія у соціальних відносинах або у сфері великої політики.

Сфери наукових інтересів економіки та психології досить близькі: і та й інша досліджують поведінку суб’єктів. Економіста цікавлять ринкові дії, психолога-індивідуальні реакції і переживання. Як економічні дії, так і психологічні установки формуються, як правило, на рівні свідомості. Передбачувані дії і результати „програються” у свідомості індивіда, але вони забарвлені кольорами його „несвідомого”, „внутрішнього” „я”, соціальної залежності та національного прапора. І у цьому розумінні поєднання економічних та психологічних підходів піднімає економічні дослідження на новий щабель, надає їм нової якості.

Економічна наука покликана визначати, як максимально ефективно використовувати обмежені ресурси: природні запаси, капітали, трудові резерви, що і для кого виробляти. Подібно до всіх інших галузей знання, економіка включає набір аксіом і доказів у будь-яких конкретних умовах. У цьому вузькому розумінні вона не може бути національною, так само як не може існувати американської фізики чи німецької математики. Ціни на товари скрізь визначаються співвідношенням попиту і пропозиції, зі зростанням доходів відбувається зменшення споживчої його частини і зростання накопичувальної. Але в економіці є принципова відмінність від точних і природничих наук: вона має справу не з окремою людиною на безлюдному острові, а із членом суспільства, який зазнає впливу традицій, національного менталітету, політичних інститутів, та пристрастей. Інструментарій економіста має тому національні особливості.

Економічну теорію, створену у ХVІІ – ХІХ ст., називають класичною, вона відповідала потребам розвитку індустріального суспільства, заснованого на приватній власності і свободі економічного вибору. Творчість Адама Сміта для економіки прирівнюється, як кажуть, із винайденням колеса. Але засновник класичної економії відомий і як філософ-мораліст, його першою працею стала „Теорія моральних почуттів” (1759), аналіз мотивів поведінки людини, її чеснот і вад. Відомий англійський економіст Альфред Маршал (1842-1924) визначав економіку як „вчення про нормальну життєдіяльність людства” [6, С.8].

ХХ століття стало в історії економічної думки етапом макроекономіки. Її визначають як науку про сукупну економічну поведінку людей, про цілісну економічну систему. Велика система – це не тільки безліч малих підсистем – фірм і галузей, – але й нова якість. Її діями керують інші механізми. Макросистема не може бути описана категоріями мікроекономіки. Тут необхідні нові макропоказники, нові методики та інструменти. Макроекономічні дослідження, поєднані із положеннями аналітичної психології, стають основою державної політики, знаходять у ній свій початок і свої завершення. Економічна політика – система дій державних та громадських (суспільних) інститутів, спрямованих на виправлення ситуації, корекцію економічних процесів.

Економічна наука містить позитивний і нормативний компоненти. Перший відповідає на питання „Що відбувається” і пояснює стан речей, слугує базою для прогнозування; другий – зайнятий проблемою „Як повинно бути?” і, відповідно, сприяє виправленню ситуації шляхом розробки рецептів, переважно правового характеру. Поєднання цих двох начал є у кожній з вищезазначених гілок макроекономічного аналізу; відмінності визначаються перш за все питомою вагою позитивного і нормативного компонентів.

Загальновідомий сковуючий вплив ідеологічних пристрастей, що вкладають думку у прокрустову ложе абстрактних догм. Для емпіричної науки, покликаної завбачати пронози розвитку, умоглядні знання, що виходять за межі досвіду, протиприродні. Тому корисно визначити місце національної економіки у системі аналізу. Зв’язок між макроекономікою і економічною політикою має достатньо чіткий вигляд: перша є теоретичною основою під час підготовки політичних дій. Яку ж роль у цьому блоці відіграє національна економіка? Утворюючи наукову базу політики, макроекономіка, або політична економія у широкому розумінні, пропонує загальнозначимі шляхи, придатні для подолання інфляції і безробіття, стимулювання економічного зростання, пом’якшення фінансової кризи.

Але які з цих рішень вибрати, як використовувати у даній конкретній ситуації, на які клавіші натискати і від яких заходів утриматися? Ці питання важко вирішити без поглибленого вивчення теперішнього і минулого країни, її потенціалу, її соціальних стереотипів, без найбільш вдумливого ставлення до національної економічної психології. Предметом аналізу національної економіки виступають особливості національної економічної поведінки, специфічні форми універсальних причинно-наслідкових зв’язків, таких як, наприклад, інвестиції, особливості національної психології та економічні традиції, ступінь державного втручання в економіку, що виражається у своєрідності економічного порядку.

Відомий політеконом Вернер Зомбарт (1863-1941) ввів поняття про дух у господарському житті. Адже господарська діяльність тільки тоді присутня, коли людський дух зближується з матеріальним світом і впливає на нього.

За Зомбартом, господарський дух – це сукупність душевних властивостей та функцій, що супроводжують господарську діяльність. Все це – прояви інтелекту, всі риси характеру, які розкриваються в господарських прагненнях, але це також і всі завдання, всі судження про цінності, якими визначається поведінка господарюючої людини.[7, С. 624].

Тому вивчення національної економіки як основи внутрішньої політики передбачає найбільш уважне ставлення до національного менталітету, традицій, почуттів, релігій, національних символів. Така природна тісна взаємодія економіки та психології призвела до появи нового напрямку у сучасній науці – економічній психології, а у нашому випадку етнічної економічної психології, яка у політичному контексті намагається виробити методику соціально-психологічного впливу на сучасний етнос України із корекцією та врахуванням можливостей і обставин оточуючої дійсності. Але якщо психологічний метод передбачає аналітичні підходи до дослідження, то економічна психологія, яка знаходиться у процесі становлення, включає активне практичне начало.

Економічна психологія, батьками якої є теоретична і прикладна економіка та психологія, включає наступні взаємопов’язані аспекти вивчення:

  • спонуки чи мотиви діяльності економічної людини;
  • економічна свідомість особистості, що формується на основі життєвих переживань, накопиченого досвіду, подолання труднощів;
  • несвідоме начало у психіці індивіда і мас (ілюзії, ажіотаж, страхи і психози), що виникають через закріплені у пам’яті події, взаємозв’язки, емоції;
  • економічна поведінка, активні дії, що цілеспрямовано змінюють оточуюче середовище.

Економічна психологія розкриває процес пізнання економічної реальності, яка складається зі сприйняття, уявлення, мислення, передбачає відповідні методики дій. Накопичення знань у сфері економічної психології дозволяє подолати труднощі спілкування, вирішувати завдання підвищення життєвого рівня, зайнятості, трудової дисципліни, удосконалювати економічну політику, а також знайти пояснення фактам і мотивам, які не можуть осягнути економіка та психологія, взяті окремо, наприклад, неприйняття з боку населення тих чи інших, здавалося б сприятливих, політичних рішень.

У політичному контексті психологія служить для досягнення мети, що визначається зовсім не нею. Разом зі зміною обстановки завдання змінюються або стають предметом політичних суперечок. Як правило, макроекономічна мета є немовби загальновизнаною (наприклад, боротьба із безробіттям, інфляцією, депресією), тим часом як пропоновані засоби їхнього досягнення помітно відрізняються, так само як і різними виявляються методи соціально-психологічного впливу. Конкретна допомога, що полягає у формуванні психологічних установок, одночасно служить внесенню ясності чи виправлень у реалізацію поставленого завдання. Знання психологічних процесів дозволяє завбачити, що, за даної ситуації та установках, є практично досяжним.

Економічна свобода є необхідною, але не достатньою умовою для політичної свободи. Остання, у свою чергу, потрібна для забезпечення свободи економічного вибору у довгостроковому плані. ХХ століття було ознаменоване майже повсюдним зміцненням економічної присутності держави. Особливо державне регулювання стало необхідним для здійснення соціальної політики, взагалі стратегії соціалізації у широкому розумінні. Колективне споживання або задоволення суспільних потреб (охорона здоров’я, освіта підтримка бідних і т.ін.) неможливі без використання державних важелів та організацій. І, нарешті, хотілося б особливо підкреслити, маючи на увазі день сьогоднішній, потребу у державній підтримці і часом організації фундаментальних наукових досліджень у цьому питанні, що обумовлюється появою нових економічних потреб, з якими ринок за своєю природою не може впоратися.

Сучасна наука не задовольняється однією констатацією фактів та їхнім описом у тому чи іншому зв’язку – історичним, догматичним, критичним та соціологічним. Тільки наука, яка досягла високого ступеня досконалості, може дати матеріал для вивчення за допомогою всіх перерахованих прийомів.

Наукові дослідження повинні включать, як правило, декілька етапів. Стосовно науки, яка поєднує психологію і економіку, то у ній можна виділити наступні щаблі:

  • Конкретизована постановка завдання та його формулювання.
  • Розробка гіпотез, можливо виведених інтуїтивно, котрі б пояснювали логічний зв’язок між групами явищ.
  • Використання історичних традицій, пошуку фактологічного матеріалу, підтвердження або заперечення гіпотези.
  • Інтерпретація одержаних результатів та їхнє теоретичне узагальнення.

Звичайно, ця класифікація умовна, окремі фази дослідження можуть випадати або зливатися в єдиний розумовий процес. Тому сучасна наука повинна розробити світоглядні та організаційні основина людину не тільки «соціальну», а і людину «економічну».

Особистий життєвий досвід і сумна історія нашої планети навчили нас, що неможливо створити кращий світовий порядок одними законами, розпорядженнями і конвенціями, що реалізація миру, справедливості і збереження Землі залежить від готовності людини застосовувати це право і від її волі зробити це. Праця на благо права і свободи передбачає, що людина готова брати на себе відповідальність та обов’язки і що потрібно звертатися до розуму та серця людей. В далекій перспективі право не буде триматися без моралі, а без загальної етики не буде нового світового порядку

Загальнолюдські завдання продовження роду людського, пошук шляхів його виживання формують, як першочергове завдання в економічному захисті природи, захист самої людини. Нова філософія моралі повинна виробити нові життєві принципи, а можливо, по-новому усвідомити фундаментальні біблейські правила взаємовідносин у суспільстві в ім’я соціальної згоди різних конфесій і народів, людських груп, організацій та держав із різним рівнем розвитку і забезпеченості. Звичайно, це досить тривалий процес, але саме ця дорога веде до Храму, і в цьому є покаяння сучасного індустріального суспільства, яке повинно найближчими роками сформувати підходи і принципи переходу до створення нових моральних та інтелектуальних рис людини майбутнього.  Філософія, психологія, економіка та релігія повинні вносити власний важливий внесок у захист екологічних та моральних цінностей, хоча жодної з них окремо, для вирішення поставленого завдання, повидимому недостатньо

Література…”

  1. Джинчарадзе Н. Інформаційна культура – К., 1999.
  2. Исторический словарь кооперативного движения. Ленчем, 1999.
  3. Творцы кооперации и их думы: Сб. – М., 1919.
  4. Вахитоа К.И. Кооперация. Теория, история, практика. – М.: Дашков и Ко, 2004.
  5. Баркет Л. Як розпоряджатися своїми грошима. Планування фінансів відповідно до біблійних принципів. – Рівне: Обітниця миру, 2002.
  6. Бункина М.К., Семенов В.А. Экономика и психология. – М.: Дело и Сервис, 1998.
  7. Зомбарт В. Буржуа. Этюды по истории духовного развития современного экономического человека. Евреи и хозяйственная жизнь. – М.: Айрис Пресс, 2004.

Д-р  Анатолій  Мучник

ЗАМІСТЬ  ПІСЛЯМОВИ.   С. Тошкова З джерела вічної книги. Спроба економічного прочитання Біблії- Львів „Кальварія”, 2005

У біблійному розумінні праця базується на духовному началі й пов’язується передусім з людським зростанням в моральному відношенні. В цій основоположній концепції показане сприйняття праці як умови для життя і джерела багатства.

Потреба праці виникає в силу економічного обмеження. Коли Адам був вигнаний з Едемського саду достатку, на нього було покладено обов’язок працювати ціле життя і добувати працею їжу для себе. Господь прокляв людину і відправив її обробляти землю: «Адамові ж сказав: за те, що ти послухав голос жінки твоєї і їв від дерева, про яке Я заповідав тобі, сказавши: не їж від нього, проклята земля через тебе; у скорботі будеш їсти від неї в усі дні життя твого у поті лиця твого будеш їсти хліб, доки не повернешся в землю, з якої ти взятий… І вислав його Господь Бог із саду Едемського, щоб обробляти землю, із якої він узятий» (Бут.3:17,18,19, 23).

Біблійна інтерпретація праці як умови існування людини виростає з уявлень людини про реальне життя і її розуміння людини як основного суб’єкта творіння. В цей спосіб, за допомогою праці, людина, якій дано наказ Божий розвиватися, збагачуватися і піклуватися про світ, подарований Богом, перетворюється на економічний суб’єкт. Праця ж ставиться у специфічні рамки, які відповідають моралі і випливають з того, що Бог дав людям право і можливість працювати. «Бачив я цю турботу, яку дав Бог синам людським, щоб вони вправлялися у тому… і якщо яка людина бачить добре у всякій праці своїй, то це – дар Божий» (Екл.3:10,13).

«Надалі в усі дні землі сівба і жнива, холод і спека, літо і зима, день і ніч не припиняться», – наказує Господь (Бут.8:22). Чи не є це веління символом, знаком того, що праця – це джерело благ, без яких життя немислиме? Через багато століть англійський економіст Вільям Петті скаже: «Праця – це батько, а земля – мати багатства».

Люди покликані працювати, а Бог створив умови, які допомагають їм бути благословенними у справах людських. «Відкриє тобі Господь добру скарбницю Свою, небо, щоб воно давало дощ землі твоїй у свій час, і щоб благословляти всі діла рук твоїх: і будеш давати в борг багатьом народам, а сам не бу­деш брати в борг і будеш панувати над багатьма народами, а вони над тобою не будуть панувати» (Втор.28:12). Тут містяться глибокі економічні послання. По-перше: про значимість природи і землі як основного місця використання праці та умови для її ефективності. Через багато віків по тому у Франції фізіократи назвуть природу і землю основним джерелом багатства й умови його нарощування. По-друге: про працю як джерело багатства і передумову для процвітання та величі нації. Багата економіка має можливість позичати, продавати продукти, а не купувати і брати в борг, що й дає можливість «володіти багатьма народами». Сильна та економіка, яка експортно-орієнтована і фінансово забезпечена. Пізніше, на зорі первинного накопичення капіталу, як основний принцип ефективного господарювання меркантилісти висунули вимогу активного торгівельного балансу країни.

Біблія багаторазово повторює послання про шкоду від лінощів, протиставляючи їм необхідність людини працювати і роблячи з нього моральний і господарський імператив. «Лінива рука робить бідним, а рука старанна збагачує» (Притч.10:4); «Трохи поспиш, трохи подрімаєш, трохи склавши руки полежиш: і прийде, як перехожий, бідність твоя, і нестаток твій, як розбійник. Якщо ж будеш не лінивим, то, як джерело, прийдуть жнива твої; убогість же далеко втече від тебе» (Притч.6:10,11). Лінь призводить до бідності, а праця збагачує людину, забезпечує хороше життя і насичує її душу. Зі всіх людських земних днів найкращим прожитим часом є час праці, проповідує Біблія. Людина не має зупинятись у праці – в роботі джерело успіху. Вона має робити різні речі, щоб перебороти ризик невдачі в будь-якій справі. «Ранком сій насіння твоє, і ввечері не давай відпочинку рукам твоїм, тому що ти не знаєш, те або інше буде вдаліше, або те й інше однаково добре буде» (Екл.11:6).

В основі біблійного розуміння і тлумачення праці від­криваємо ідею всеосяжності людської діяльності, творчості, потоку людського творіння, який постійно рухається, послідовності й продовження. «Бачив я цю турботу, яку Бог дав синам людським, щоб вони вправлялися у тому… і вклав мир у серце їх» (Екл.3:10,11).

Праця лежить в основі розвитку й удосконалення світу, але вона є і джерелом особистого благополуччя. «Труди праведно­го – до життя» (Притч. 10:16); «Ти житимеш трудами рук твоїх. Блаженний ти, і добро тобі буде» (Пс.127:2). Дещо більше нам говорить Біблія: праця є джерелом духовного комфорту, ду­шевної рівноваги і щастя, благоденства і доброчинності. «Кра­щий є той, хто трудиться і має в усьому статок» (Сир.10:30). Задоволення від праці є найбільшою винагородою за труд. Немає нічого ліпшого від того, коли людина насолоджується своєю працею. «Життя задоволеного своєю долею і трудівника солодке», проповідує Ісус, син Сирахів (Сир.40:18).

У Біблії знаходимо й основоположну економічну ідею поділу праці. Вона вплетена як у багато конкретних текстів про працю, так і в інтерпретацію ідеї створення світу. Біблія розповідає, що Бог створив світ за сім днів. І щодня Він творив різні речі. У перший день було створене світло, на другий – небо і повітря, на третій – земля, море і річки, на четвертий – сонце, місяць і зорі, на п’ятий – риби і птахи, на шостий – звірі й людина. Сьомий день Господь відвів для відпочинку. У біблійній оповіді про створення світу можемо знайти символ ідеї поділу праці і розподілу роботи, з метою в окремі дні зосереджувати зусилля на певній справі і завершенні діяльності в точно визначеній послідовності, спрямованій на досягнення кінцевого результату творіння.

Про набагато конкретнішу і безпосередню тезу поділу праці йдеться в розповіді про синів Адама і Єви. Підрісши, Каїн і Авель почали працювати, Каїн обробляв землю, а Авель став скотарем, випасаючи отари свого батька. Тут чітко виділений перший етап процесу суспільного поділу праці: розподіл між землеробством і скотарством.

Багато біблійних послань присвячено розмежуванню розумової та фізичної праці, а також ставленню до останньої. На відміну від попередніх інтерпретацій з цього питання, які радше є радикальними у тлумаченні й оцінці ролі одного з двох видів праці, Біблія виводить розуміння рівності між розумовою і фізичною працею та їхньою однаковою значимістю для розвитку людини і світу. Біблійне послання категоричне: кожна праця однаково гідна і необхідна. Праця столяра і каменяра, коваля і гончаря, ювеліра і будівельника створюють матеріальні умови для життя. Вони благословенні Богом, і «без них ні місто не побудується, ні жителі не населяться і не будуть жити в ньому» (Сир.38:27-37). І, незважаючи на те, що люди фізичної праці не беруть участі в управлінні, «вони у зібрання не запрошуються, на судійському сідалищі не сидять, …але підтримують побут житейський, і молитва їх – про успіх мистецтва їх» (Сир.38:38,39). Мудрий і вчений, багатий знаннями, який присвячує свій час «роздумам над Законом», лікар, який лікує, «доки буде жити, він придбає більшу славу», «народи будуть прославляти його мудрість, і суспільство буде звіщати хвалу його» (Сир.39:13, 14). Але всі люди праці однаково необхідні й важливі для створення суспільного блага. «І не можна сказати: «це гірше за те», бо все у свій час визнане буде добрим» (Сир.39:41).

На здоровій економічній логіці спочиває біблійний погляд на винагороду праці. Той, хто працює і виробляє блага, має першим спробувати їх. «Той, хто трудиться, достойний нагороди своєї», попереджає євангеліст Матфей (Мф.10:10), а апостол Павло наголошує, що «трудящому хліборобові пер­шому належить покуштувати плодів» (2 Тим.2:6). Будь-яка робота має бути винагородженою, гласить Біблія. Але, очевид­но, назва «винагорода» означає винагороду за працю, прибуток від роботи. Окремо в багатьох місцях розглядається питання про оплату праці найманих робітників і слуг. Працедавець зобов’язаний платити заробітну плату працівникові, цінити і поважати його працю. Винагорода повинна справедливо відображати вкладений труд і вчасно сплачуватися. «Не кривдь наймита, бідного й убогого, із братів твоїх або з прибульців …у той самий день віддай платню його, щоб сонце не зайшло раніше того» (Втор.24:14,15). Великим злочином вважається і гостро засуджується та карається відмова платити за працю найманого робітника. Якщо працедавець відмовиться платити робітникові, то це означає, що він краде час, працю і сподівання його, а отже, працедавець здійснює серйозний злочин, за який буде покараний. «Горе тому, хто будує дім свій неправдою і світлиці свої беззаконням, хто примушує ближнього свого працювати задарма і не віддає йому платні його» (Єр.22:13), «бо робітник вартий винагороди своєї» (Лк.10:7).

Щоб уникнути несправедливості по відношенню до найня­тих працівників і бідних, у Біблії вибудувана складна система соціального захисту, яка одночасно включає моральні, соціальні та правові норми. Правосуддя і милосердя зливаються в єдину загальну концепцію, в якій мають місце справедливість, солідарність і доброчинність. Бідний має отримувати від оточуючих не тільки їжу і допомогу, але й бути залученим до роботи і жити достойно.

У біблійних текстах знаходимо багато порад щодо організації праці. «Робіть свою справу завчасно», (Сир.51:38), «Усьому свій час, і час усякій речі під небом» (Екл.3:1), – радить Біблія. Кожна робота має бути звершена у визначений для неї час, щоб закінчити її у визначений термін, процес праці має слідувати певній логіці, послідовності і порядку. Вимога поставленої цілі, обгрунтування, упорядкування і планування дій спрямовують до попереднього накреслення проекту. «Початок усякої справи – розмірковування, а раніше за усяку дію – рада»; «Без роздумів не роби нічого» – радить Ісус, син Сирахів (Сир.37:20 і 32:21). Братися за багато робіт одночасно значить розтрачувати зусилля. Це також заважає успіхові на шляху до визначеної мети. Яскраві приклади розуміння значимості організації праці та створення проекту для кожної роботи знаходимо у біблійних оповіданнях про побудову Храму, про важку працю у вигнанні, якій Мойсей надає надзвичайно чіткої організації, про створення власної держави в Ханаані.

Особливий акцент у біблійних текстах зроблено на важливості знань, виучки вміння працювати та бути майстром. «…Мудрістю, розумінням, знанням і всіляким мистецтвом виробляти з золота, срібла і міді, … різати камені для вставлення і різати дерево для всякої справи … і в серце всякого мудреця вкладу мудрість, щоб вони робили все, що Я повелів тобі» (Вих.31:1-7). «Бо той, хто нехтує мудрістю і наставлянням, нещасливий… і труди марні, і діла їх непотрібні» (Прем. 3:11). Праця, яка робиться ретельно, старанно і з серцем, є ефектив­ною і корисною. «Рука старанна збагачує», «Недбайливий у ро­боті своїй – брат марнотратцю», «Чи бачив ти людину моторну у своїй справі? Вона буде стояти перед царями, вона не буде стояти перед простими», читаємо у Притчах Соломонових (10:4,18:10,22:29).

Ніхто сьогодні не піддає сумніву необхідність оздоровлення моралі людства. У процесі розпаду старих цінностей і пошуку опори нового морального світу можемо уважно придивитися у послання Вічної книги, у неперехідні цінності Біблії:

– про людину – її роль у розвитку матеріального світу, її духовну місію творити добро;

– про людські взаємовідносини – мораль, моральність і гуманізм них;

– про господарські взаємини — побудовані на основі ефективності, солідарності та людської справедливості;

– про економічне процвітання – яке розуміється як можливість кращого життя людей;

– про працю – у пошуку розвитку і досконалості;

– про суспільство – у досягненні любові й турботи про ближнього, в компромісі й згоді з іншим ніж ти сам і мислячим по-іншому;

– про світ – у створенні діалогу, а не сутички між людьми та ідеями, державами й цивілізаціями; у виклику берегти чистою природу і чистоту людських взаємин; демократичності, терпимості, толерантності до інших; багатства у різноманітності.

Якщо це вічні цінності, закладені у біблійних посланнях, через які людина може послужити Богові, якщо це Бог людського благоденства, Бог поліпшення майбутнього людства, чому нам не сприйняти виклик служити Йому?..

Коментування закрито

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook