Антична філософія, Історія філософії        13 Травня 2016        711         Прокоментуй!

Філософія Числа Піфагора

Фундаментом  усіх математичних наук, на думку піфагорейців, є арифметика. Можливо, багатьом було би приємно вважати, що коли ліквідувати геометрію, то не дуже постраждає від цього арифметика, і навпаки. Існує доволі проста істина: існування  арифметики без геометрії неможливе. Арифметика піфагорійців проста тим, що не потрібно себе обтяжувати  великими числами. Головними у піфагорійській арифметиці є прості числа від одиниці до десяти. Велике число без важкості  можна  звести до простого, наприклад: 443 (4+4+3=11).

1

З числом  3425  процедура буде «дуже складною»: (3+4+2+5=14). Число 15 поза рядом простих чисел, тому його потрібно скласти таким чином: 1+5=6. За поглядами піфагорійців Всесвіт був створений за допомогою чисел. Числам навіть присвоювали стать: жіночу (для парних чисел) або чоловічу (для непарних).

Число один піфагорійці пов‘язували з єдиним – з Богом. Одні вважали Його чоловічим числом, а інші – жіночим. Утім, дійшли до правильної думки, що одиниця може бути як парним, так і непарним числом одночасно. У приношенні піфагорійців можна простежити зв’язок зі значенням числа (античним богам приносили непарну кількість предметів, тоді ж як богиням – парну). Необхідно також зауважити, що прості числа піфагорійців не слугували для них лише матеріалом для арифметичних чотирьох дій, а мали прихований смисл, тобто вони надавали цим  числам символічного значення. До того ж кожне число мало своє значення у піфагорійській філософії. Наприклад, одиниця розумілася у числовій системі як енергія, дія, першопричина буття, досягнення мети; двійка – протилежність, полярність; трійка поєднує минуле, теперішнє та майбутнє. Останнє число піфагорійці пов‘язували з мудрістю, воно вважалося числом знань (музики, математики, астрономії).

Крім того, це число рівноваги, миру та дружби. Четвірка є основою усього, з нею асоціюються чотири пори року, сторони світу, чотири матеріальні стихії (піфагорійці поважали це число, на відміну від їхніх послідовників). Число п‘ять означало відрив від звичного ходу речей, ризик, тоді ж як шістка вважалася піфагорійцями числом досконалості та гармонії; сімка – числом вдачі, одкровенням згори; вісімка – таємничим і сакральним (з нею поєднувалося святкування елевсинських містерій на честь богинь Церери та Персефони, торжество призначалося не для всіх, а тільки для посвячених, серед яких був Піфагор). Дев‘ятка уособлює людину з її недоліками, десятка ж – безкінечне число.

Звернімо увагу на ще один цікавий факт у філософії числа мислителя Піфагора: алфавіт також зводився у числову систему (маються на увазі літери). Тобто кожній літері відповідало конкретне число, наприклад, грецька ? означала число 1. Для тодішньої античної філософії кожна літера виражала не тільки числовий вираз, але й суть. Наприклад літера «іпсилон» отримала назву піфагорійської, за її допомогою обиралася дорога добродійства. Хто посвячував себе для розуміння властивостей грецького алфавіту  міг довільно використовувати літери для передбачень та таємного письма.

Мистецтво, за допомогою якого відбувалося шифрування літер алфавіту  і їх переведення у числову систему, греки стали називати гематрією. Оскільки грецькі числа набули математичного смислу у середньовічний період, виникла така сучасна наука як нумерологія. У XV столітті Європа ознайомилася з арабськими числами, які сьогодні використовує наука. Середньовічна нумерологія або, інакше кажучи, тільки її уривки дійшли до нашого часу і їхній сучасний варіант здебільшого нагадує нам дивовижну гру.  У Середньовіччі набула розвитку  математична наука – алгебра (з арабс. – гра чисел), і її стали використовували у різних сферах людської життєдіяльності.

У піфагорійській філософії  можна простежити поділ непарних чисел на інші класи: нескладні, складні, нескладні-складні. Перші – такі числа, що не мають дільників, окрім одиниці. Другі – такі, що діляться самі на себе, а також на інші числа, а треті – числа без загального дільника, проте кожне із них може ділитися. Для піфагорійців монада, або ж як інакше її називали, священна одиниця залишається у стані спокою. Вона може означати:

А) усе, що містить Єдине;

Б) комбінаційну суму чисел, яку розглядають як ціле.

Тому у піфагорійській філософії Всесвіт став розглядатися як монада. Вона за своїми атрибутами може бути парною та непарною. Монада – Бог, початок та кінець, вмістилище матерії. За твердженнями піфагорійців монада ототожнюється з великою силою, що концентрується у центрі Всесвіту, завдяки чому контролюється  рух планет навколо себе. Вона є причиною істини та структурою симфонії, тому що вона первісна. За вченням Піфагора, тріада є сакральним числом, оскільки створена з монади (Бог) та дуади (матерія), для цього і використовується символ трикутника. У природі також існує свій поділ на три частини, і мудрим ніхто бути не може, якщо кожну проблему не можна уявити у вигляді трикутної діаграми.  Тетрарда – це символ Бога, оскільки із неї, на думку Піфагора,  складається декада. Із тетрарди, або ж з чотирьох сил – розуму, науки, думки та почуття, складається людська душа.

Важливе значення Піфагор приділяє числу сім, що символізує  поєднання  людини з божеством. Варто також зазначити, що містика піфагорійських  чисел наявна  і в наш час, адже її знання  використовуються сучасними нумерологами.

Сучасна нумерологія і справді займається дослідженням піфагорійських чисел, переведених в арабські цифри.

Богдан Стрикалюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook