Звичайно, тут можна заперечити, приводячи в приклад той факт, що Середньовіччя перетворює філософську думку в справжню «служницю» релігії, зважаючи на теоцентричну епоху. Але в дійсності, варто лише трохи глибше вдивитися в відточену майстерність логіки схоластів, як відразу виявляється тріумф сили думки над релігійним світоглядом.
Середньовічну філософію традиційно поділяють на три етапи: апологетику, патристики і схоластику.
Апологетика — раннє середньовіччя II-V століття. Саме поняття з давньогрецької мови означає «захист». Апологети сходу і заходу прагнули захистити християнське вчення від помилкових язичницьких уявлень. Слід зазначити, що східні (грецькі) і західні (латинські) мислителі робили це по-різному.
До філософії зверталися в основному (грецькі) східні теологи, в той час як на заході усіма способами намагалися викорінити філософські тлумачення християнського вчення.
Пояснюється це тим, що саме грецькі мислителі стикаються з необхідністю доведення основ християнської віри поганам. Західні ж теологи були стурбовані в основному лише єрессю всередині самої Церкви, а тому не так гостро потребували філософському обґрунтуванні вчення.
До східних апологетів в основному відносять Юстина Мученика, Татіана, Климента Олександрійського, і Орігена, до Західних — Тертуліана.
Патристика — наступний етап розвитку середньовічної думки, який охоплює II-VII століття. По суті своїй даний етап являє собою вчення духовних лідерів того часу, або, іншими словами, даний етап можна уявити як вчення Отців християнської Церкви. Саме ці навчання входять в основу світоглядних позицій християн.
Представників цього напряму, як і апологетів, поділяють на східну і західну течію. Однак для більш ясного розуміння цього напрямку слід брати більш детальну градацію, а саме розділяти представників патристики на перших послідовників апостолів, послідовників захищають основи християнства і теологів закріплюють християнські догми. До останніх можна віднести Василя Великого, Григорія Нісського і Григорія Богослова.
Нарешті, до завершального етапу розвитку середньовічної філософії можна віднести період схоластики (VII — XV століття)
Даний етап, воістину, можна вважати плідним синтезом середньовічної теології з логікою Аристотеля. Схоластична філософія концентрується в середньовічних університетах максимально, народжуючи тим самим передумови для переходу на новий період Відродження.
У філософії прийнято ділити схоластику на три етапи: ранню, середню та пізню. Для ранньої схоластики характерно взаємопроникнення філософії, теології і науки. Для середньої — відділення науки і філософії від теології. Нарешті, пізня схоластика отримує сувору раціоналістичну систему, побудовану на логіці Аристотеля.
Таким чином, незважаючи на всю геоцентричне забарвлення середньовічної епохи, саме в ній відточується найпотужніша раціональна система. Базуючи свої погляди на логічних конструкціях, теологи і містики Середньовіччя створюють основу для великих змін наступних епох.
Іван Гудзенко
