Повсякденною людиною здійснюється занурення в чуттєво-практичне існування. Для людини річ важливіша ідеї, матеріальне важливіше за ідеальне. Повсякденну низинну людину тіло більше цікавить ніж душа, потішаючи своє тіло, про душу вона не турбується. Тому людина залежна від тіла. Душа є служницею тіла. Піднесеною людиною звершується піднесення від нижчого до вищого стану існування. Нею відбувається відвернення від почуттєвої краси, пошук щирої краси.
Насамперед, Плотін здатний побачити не побачене низинною людиною: красу чеснот, розсудливі дії, добру удачу, красу величного характеру, справедливості серця. На ступені людського буття душа , яка перебуває в тілі, незалежна від нього. Таку незалежність тіла від душі піднесеної людини обґрунтовуєтеся Плотіном в ідеї про напередіснування душі.
Далі повністю розгортається ціла філософська система поглядів Плотіна на світ, єдине, розум, природу, матерію, сходження до єдиного. Світ – ієрархія буття, котре розпочинається в надіснуванні. Тілесний світ дається нам через почуття, тіло є частиною цього світу. Раніше стверджувалося, що Плотін негативно відносився до матеірального світу, не вважаючи його єдиним вичерпним буттям.
Джерело краси – це об’єктивний світовий розум. Красою виступає гармонія з формою. В природі тілесна краса – єдність частин, що залежить напряму від розуму. А розум – це щось таке, що стоїть вище природи. Природа буває одушевленою та неживою. Породження щиросердечного матеріальним просто неможливе.
Допускається ще щось інше – світова душа. Світова душа не ототожнюється з світовим розумом, тому що душа одушевляє і прекрасне, і потворне, є байдужою до краси. Світовий розум не може заміняти джерело краси, основу якого складають речі.
Розум не може містити єдність, по суті це хаотичність сукупності ідей, які утримані в ньому. Тому за першооснову буття Плотін бере поняття «Єдине». Неоплатонічною філософією виокремлюються чотири начала, представлені природою, світовою душею, світовим розумом та єдиним.
Природою постає світ реальних явищ, котрі відбивають ідею Розуму. Плонітова природа має дві сторони. Кращою її стороною виступає нижча душа. Нижчою душею за Плотіном породжуються сперматичні логоси як відображення ідеї Розуму. В феноменальному світі Душа розробляється. Це душа неба, зірок, Сонця, Місяця, планет, Землі. Душею землі породжуються рослини, тварини, нижча частина душ людей, саме через відбувається заземлення, тяжіння, попадання в тілесну кабалу людей. Відтак природа – затінена частина світової душі, а найгірша її сторона породжена матерією.
Світовий Розум походить від Єдиного. Розум є відображенням ідей у Душі, тобто логосом. Кожна ідея відповідна сперматичному безтілесному логосу. Душа – джерело руху. Існуючи в часі, душа це вже не категорія руху, а Розум є рухом.
Матерія в розумінні Плотіна є «небуттям», абсолютним не існуванням, а тільки тим, що відмінне від реального існування. Матерія вічна, подібно ж як і Єдине. Вона не є самостійним початком поруч з Єдиним. Матерія є суперечливою, оскільки протистоїть Єдиному, і тому, що виробляється ним.
Єдине у Плотіна обожнюється. Воно – першооснова світобудови і всього, що у ній. Бо краса, життя, суспільство без єдності неможливе. Єдине виноситься за межі , піднімаючи його над усім, роблячи первинним.
Єдине недоступне, ніщо не може вплинути на нього. Єдине пізнати не можна, так як є нічим. В тім Плотіном воно так не називається. Коли ж говорити, що Єдине існує, то це означає його обмеження і поставлення у відповідних рамках, визначення. Єдине ж є безмежним і не може бути звуженим.
Єдине є абсолютною єдністю у змісті, де не міститься нічого такого, воно природне, у ньому не має розходжень, протилежностей, протиріч. Єдине ні до чого не прагне, не бажає. В Єдиному відсутній час, воно позачасове.
Пегас
