Отож, правильний погляд дає можливість розглянути світ за допомогою сімох, девятьох татв (категорій). Двома першими категоріями є джіва та аджіва як складова дуалістичної основи онтології джайнізму, за якими різноманітність існуючих речей поза будь-якою свідомістю або ж незалежно, що включені до складу дравьї (субстанції). Першу категорію розглядають як субстанцію, інші ж – складові аджіви (неживої).
Під дживою (живим) слід розуміти духовну, живу, непротяжну вічну істоту. Світ наповнюють джіви, котрі здатні еволюціонувати від стану нігоди-джіви (нерозвинутість) до сіддха-джіви (досконалість).
Визначальною ознакою джіви є здатність відображаючої упайоги (реагування), що може виступати як свідомість. Розвинутий у співвідношенні речовині та джива за структурою складний. Матеріальною субстанцією є пудгала (речовина як складова ану, параману (атомів)) та скандхі (атомарне з’єднання). Ану або ж параман – вічний, без початку та кінця, середини, характерний прямолінійним рухом, кольором, смаком, запахом, дотиком.
Речовинну природу має крім тіл звук, результатом його виникнення є зіткнення та з’єднання атомів. Що ж торкається простору, то тут слід сказати, що він називається акашею,тобто другою неживою субстанцією. Простір є нерозривний та безкінений, розділяючись на прадеші (уявна одиниця). Прадеша є обємом простору, котрий містить атом речовини, в тім прадеш може вмістити атом усього світу. Простір по суті є безмежним, але субстанції обумовлені можливістю дхарми (рух) та адхарми (нерухомість), заповнюючи органічну частину, що є видимою для нас локою (світом).
Інший же невидимий простір називають алокою (не світом). Форма простору світу подібна до трьох посічених пірамід, де середня перевенута донизу із усією конструкцією уособлює жіночу фігуру.
Дігамбари відносять ще п’яту не живу субстанцію калу. Час у джайністській філософії визначений основою існування, проходить через усі субстанції. Є поділ часу на нічшаю (істинне) та вьявахару (умовне). За допомогою істинного часу як сили змінюється світ, умовним часом вираховується істинне. Умовному часу приписаний початок і кінець, вічний тільки істинний час. Нерівномірний рух часу в просторі: повільне пульсування часу з плавним чергуванням періодів утсарпіні та авасарпіні (прогрес та регрес). У джайнів відсутнє уявлення періодичної руйнації та створення світу.
Іншими ж категоріями фіксуються етапні відносисини між живим та неживим. Одним із таких етапів вважають асраву (до джіви притягується аджива), тобто кармічна речовина.
Джайністи трактують карму наступним чином: джіва набуває спеціального кармічного тіла як сладової атомів кармічної речовини, тому кожним вчинком тілу додаються нові карма, які впливають на долю джіви. Головна причина джіви – активність, внутрішньо властива йому. В разі не офарбування кродхою (гнів), маною (гординя), майєю (хитрість) або лобхою (жадібність), карми можуть відпасти від кармічного тіла із закінченням дії, в інакшму випадку можуть вступити з кармічним тілом в бандху (зв’язок).
Бандха є четвертою категорією правильного погляду. Головною характеристикою цієї категорії є пракріті (природа), що є складовою основи класифікації типів кармічної речовини.
П’ята категорія називається самварою. Вона слугує захистом від карми, здійснюється через обмежену активність, тобто прийняту релігійну обітницю. Шостою категорією є нірджара, охарактеризовується руйнуванням накопиченої кармічної речовини впливом тапасу (зовнішнє та внутрішнє подвижництво). До сьомої відносимо мокшу, нірвану (звільнення), тобто завдяки їй джіва звільняється від кармічної речовини. Звільнений джіва – сіддха потрапяє до обителі звільнених душ (Сіддхакшетра).
Правильним пізнанням, як другою дорогоцінністю джайнізму пропонуються прамана та ная (засоби та методи пізнання) Виокремлюють п’ять таких засобів: чуттєво-логічну (маті), шруту (авторитет вчителя), яснобачення, телепатія та абсоютне знання (кевалу). Правильною поведінкою – третьою дорогоцінністю визначені самоконтроль, досконалість із досягненням релігійної практики чотирнадцяти ступеневою гунастхани джіви.
Панас Вернигора
