Під час полеміки відточувалася філософія самого джайнізму, з уточненням базових концептів, полемічних стратегій, які входили в канонічний корпус та коментовану літературу. Вчителями та мислителями було зроблено вагомий внесок у розвиток цієї філософії, введеним ними принципом ахімси та трактування карми, що є особливим видом матерії та епістемологічною концепцією анекантавади (з санскриту — неодносторонність).
Зародження цієї філософії необхідно пов’язати з текстом «Сутра досягнення категорій реальності» (Татттвартхадхігама-сутра) Умасваті, датований ІІІ-ІV століттям нашої ери як авторитетного джерела із напрямками та школами в джайнізмі, творами дігамбара Кундакунди. Твір Умасваті з автокоментарем – це авторський філософський компендіум на мові санскриту. У творі викладена систематизована джайністська доктрина.
Кундакунда написав текст на джайн-шаурасені, який є ранньою спробою обґрунтування махавірського вчення з філософської позиції. Найбільш значущими традиційним виступають наступні трактати: «Суть викладення» (Правачана-сара), «Суть настанови» (Самая-сара), «Суть вчення про стримання» (Ніяма-сара), «Суть вчення про п’ять протяжних субстанцій» (Панчастікія-сара). Вчення Кундакунди зосереджене на відмінності справжньої та повсякденної точок зору з аналізом духовної субстанції та самого її зв’язку з кармою. Кундакунда приходить до висновку, що усвідомлення нереальності та не справжності звязку душі та матерії – головна мета духовного самовдосконалення та реалізації фундаментального сотеріологічного ідеалу джайнізму – звільнення.
До Корпусу Кундакунди також увійшли тексти з викладеним вченням (природа духовної субстанції), котрі відіграли значну роль для традиції філософського джайнізму (дігамбарський напрямок), що відповідно слугувало відправною точкою епістемологічної ідеї Пуджьяпади, Акаланки Бхатти, Відьянанди. Кундакунда – перший джайністський містик, ідеї котрого вже потім будуть перейняті в VI–X столітті Йогіндою, Тарані Свамою, Банарсідасою, Тодармалою та Каджісвамою. Помітний слід залишено в дігамбарському напрямку Самантабхадрою, ним же створено філософські гімни, які використовуються в джайністській ритуальній практиці до цього часу.
Самантабхадра є автором першого твору, неймовірного жанру «Поведінка мирян» (шравакачара), тобто трактату із сто п’ятдесяти віршів з етики та аскетичної дисципліни для господарів дому. Як і його попередники, розробляв у творах та коментарях на сутру Умасваті логічну проблематику, уточнюючи базові поняття джайнізму у полеміці з тими, хто представляв інші школи індійської філософії. Етична концепція джайнізму розроблялася у створеному Амрітачандрою трактаті «Засіб досягнення мети душі» (Пурушартхасіддьюпая) з детальним обгрунтуванням та описанням у ньому ненасильної практики (ахімси).
Дігамбарським філософом – енциклопедистом Немічандрою Сіддхатою Чакравартіном описана практика джайн – шаурасені у великому за обсягом творі «Суть вчення для Гоммати» (Гоммата-сара), в якому детально описані різновид видів душ, способів та типів зв’язку між душею та кармічною матерією. До того ж Немічандрі приписують ще чотири твори «Суть знайдень» (Лабдхі-сара; направляє до правильної поведінки), «Суть знищення» (Кшапана-сара; у який спосіб можна знищити гордість, скупість, брехливість, гнів), «Суть вчення про три світи» (Трілока-сара; тут мається на увазі космологія та космографія), «Зібрання субстанцій» (дравья-санграха; містить основні положення джайнізму).
Шветамбарцем Сіддхасеною Дівакарою у VIII столітті створено історичний трактат з логічних проблем «Втілення логіки» (Ньяяватара). Трактатом підкреслено різновиди суперечок, розглянуті джерела та засоби достовірного пізнання в контексті епістемології джайнізму, описані типи аргументів, помилки в дискусії, тощо. Інший твором автора «Керівництво з істинного розсудження» (Санматітарка-пракарана) представлене обґрунтування доктрини «неоднобокості», застосування до аналізу субстанції, модусу та атрибуту.
Джайністським філософом Харібхадрою Сурі у VIII столітті написаний твір «Зібрання шести вчень» (Шаддаршана-самуччая), де викладені положення шести індуїстських філософських шкіл із застосуванням терміну «даршана», яким позначається філософське вчення. Крім того Харібхадроб зроблений величезний внесок при розробленні йоги з етикою в джайнізмі, укладені санскритською мовою коментарі на низку канонічних текстів.
Ще один джайністський філософ Хемачандра в ХІ-ХІІ століттях представлений як автор твору «Опис життя шістдесяти трьох «видатних людей»» (Трішаштішалакапуруша-чаріта), не враховуючи поетику, лексику, граматику. Йому приписують трактат з йоги, логіки з додатковими до них власними коментарями. Автором коментарів «Гірлянди «деяким чином»» стає Маллішена Сурі у ХІІІ столітті, який за допомоги методології джайнізму «доктрина точок зору» піддає критиці твердження інших шкіл. Девендра Сурі в ХIV столітті пише трактат «Книга про карму», в якому відповідно подає детальний аналіз вивчення самої карми, класифікацію типів матерії карми.
Період становлення джайністської філософії закінчується Яшовіджаєм Махопадхьяєю, творча діяльність якого у XVII столітті зосереджувалася на дослідженні сфери логіки та епістемології. Оригінальність та унікальність творів цього джайністського філософа становить науковий інтерес.
Пегас
