Неокантіанство – філософський напрям, який почав формуватися з другої половини ХІХ – третини ХХ століття та зароджуватися в Німеччині як переосмислення кантівського вчення, набуваючи свого поширення в Австрії, Швейцарії, Франції, Росії, а також зосереджуючись в інших країнах. Неокантіанство характерне теорією кантівського пізнання з усуненням поняття «річ у собі», котре зберігається в якості «завдання чистого мислення». У 1859 році термін увів Ф. Лассаль, його почали використовувати з 1870-х років.

Дослідження з фізіології зовнішніх почуттів стало передумовою виникнення неокантіанства, представленого Мюллером, Ферворном, Гельмгольцом, котрі звертаються до поняття Канта про апріорні форми споглядання у зв’язку з встановленою обумовленістю чуттєвого сприйняття крім зовнішніх предметів ще й органів почуттів. У 1860 році виходить фундаментальна праця К. Фішена про Іммануїла Канта «Історія нової філософії» (в третьому та четвертому томі).

У 1865 році О. Лібман пише  книгу «Кант та епігони», критикуючи різні напрями ідеалізму вже після Канта із закликом повернутися до самого філософа. У 1866 році в книзі Ф. Ланге «Історія матеріалізму та критика його значення в справжній час» ставиться завдання протиставлення матеріалізму – критичний кантівський ідеалізм, який зазнав поширення в колі природознавців, що був перепрацьований з додатками результатів фізіологічного дослідження.

Починаючи з ХІХ століття з’являється низка інтерпретованих праць Канта щодо теорії пізнання. Сфера дослідження зацікавлювала Майєра, Паульсена, Лааса, Фолькельта. Х. Файгінгер написав коментарі до праці Канта «Критика чистого розуму» (1881-1893 роки). Досить сильно вплинула на становлення неокантіанства наука про цінності та «значущість», запропонована Р. Лотце та концепція філософії як «теорії науки», яку розробив  Ф. Тренделенбург. У Лотце навчався Віндельбанд, а Тренделенбурга – Герман Коген. Цими учнями очолені дві школи неокантіанства – баденська та маргбургзька.

Т. Остеррайхом виокремлено такі напрямки: фізіологічний, метафізичний, реалістичний, логічний, ціннісно-теоретичний критицизм, релятивістське утворення критицизму, психологічний. Перший напрям представлений Гельмгольц, Ланге, другий – Лібман, Фолькельт, третій – Ріль, Кюльпе, четвертий – Коген, Наторп, Кассірер, п’ятий – Віндельбанд, Ріккерт, Мюнстерберг, шостий – Зіммель, сьомий – Нельсон.

Неокантіанська філософія розвивається у двох напрямках – маргбургзькому та баденському (інші ж назви фрайбургзький, гейдельбергський). Представники сформулювали доктрину критичного ідеалізму. Свого розквіту неокантіанство набуває з 1895 по 1914 рік, з моменту опублікування основних праць представників та формування кола учнів школи.

Марбурзька школа з 1906 по 1915 року випускає серію наукової монографії «Philosophi­sche Arbeiten». З 1910 по 1933 рік Баденська школа засновує міжнародний журнал філософії культури «Logos» з опублікованими статтями представників та іншими філософськими напрямками. Оформлення інституалізації маргбурзької школи пов’язаний з діяльністю таких професорів як Ланге, Коген, Наторп.

Головне завдання школи – виявити логічні посилання, апріорні умови можливостей наукового пізнання, яке розуміли як  математичне природознавство в Новий час. Найбільшого резонансу набула праця Германа Когена з логіки та етики, «соціальної педагогіки» Наторпа з інтерпретаціями платонівського вчення стосовно ідей та Кассірера щодо логіки природних наук, розроблена Когеном, Наторпом, Форлендером, Штаммлером, Штаудінгером концепція етичного соціалізму з впливом соціально-філософської ідеї Ланге.

Маргбургзька школа випустила Гартмана, Татаркевича, Хосе Ортегу-і-Гассета, Гьорланда, Хаймзьота та інших. А з російського неокантіанства вийшли Фохт, Сеземан, Савальський, Рубінштейн, Каган, Яковенко, під вплив котрого потрапили Білий, Пастернак, сюди відносяться філософи Введенський, Лапшін.  Баденська школа оформлювалася із активністю Вільгельма Віндельбанда та учня Ріккерта у Фрайбургзькому, Страсбурзькому, Гейдельбергзькому університеті. До цієї школи увійшли: Ласк, Кон, Кронер, Баух, Мюнстерберг та представники російського неокантіанства, такі як Гессен, Новгородцев, Кістяковський та інші. Банденська школа притримувалася ідеї Канта принципіальної відмінності природи та свободи.

Варто також зазначити, що баденськими неокантіанцями з пошуком ціннісного обґрунтування теоретичного знання  розробляється система «загальнозначущої цінності». Так Віндельбанд та Ріккерт розмежовують науки – «про природу» та «про дух» з подальшим розвитком як протиставлення  генеральному номотетичному методу, який виробляє загальні закони, та індивідуального ідеографічного методу, що описує унікальні події. Найбільше досягнення школи – розробка вчення про цінності, щодо утворення понять в науці про природу, науку, дух; методологічного обґрунтування науки про дух, начерку логіки філософії, яку зробив Ласк.

Зустрічаються різні тлумачення апріорності та трансцендентності. Якщо в Лібмана психологічне (здатне підвищуватись над суб’єктом досвіду та його емпіричним об’єктом , даючи міру обом), то психофізіологічне прослідковується в Ланге. Згідно позиції неокантіанця, апріорне знання укорінене в людині  у психофізичній організації до особливого досвіду і не є якимись несвідомо набутими досвідними судженнями. А це означало, що дійсність насправді не є такою, яку ми сприймаємо з допомогою апріорних елементів.

Гемгольц ототожнює кантівську апріорність з трансцендентальним. Спроби обґрунтування психологічної значущості апріорної форми намагався зробити Нельсон, його послідовники – Фріза, Ріль, вважаючи, що апріорне знання витікає із форми свідомості, виступаючи проти того, щоб апріорність та вродженість були зміщені: вродженість знання є психологічною проблемою, а апріорність – теорії пізнання.

Коген в трансцендентальному методі вбачав дві стадії: перша стадія полягала в констатації апріорного методу, друга – тлумачення як елементу свідомості, яка пізнає, котрі обґрунтовують наукові факти. А от Наторп вбачав в цьому методі з’ясування можливих умов таких фактів. Обоє притримувалися думки можливого застосування методу до таких наук як етика, право, релігія, мистецтво, щоби інтерес скеровувався на обґрунтування природно-наукового знання. Вінденльбанд, відстоюючи трансцендентально-логічну апріорність, здійснював крім того пошук  загальнозначущих посилань та виокремлення тих, які не є емпіричними, а апріорними (обґрунтована діяльність, якою створюється культура). Головним завданням на думку Віндельбанда є досягнення єдності приватної площини культури, де базисом є самоусвідомлений розум, який самостійно породжує предмети.

В першій половині ХХ століття неокантіанські установки переглядаються. У Наторпа ідея близька до феноменології, Кона, Кронера – до гегеліанства, Кассірером здійснюється розробка альтернативного проекту «філософії символічних форм», Гартманом —  «критична онтологія». Сильний вплив методології неокантіанства був відчутний у ХХ столітті в феноменології, екзистенціалізмі, філософській антропології, інших філософських та соціологічних течіях.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
1
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Антична філософія

Істина

Практично усіх стародавні  мислителі перебували  у пошуках істини. Істину сьогодні необхідно інтерпретувати як філософське чи ...
Антична філософія

Сім мудреців

Антична філософія – це результат діяльності сімох мудреців. Одні дослідники вважають, що мудреців нараховувалося більше, ...

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *