Апогеєм філософії зазначеного періоду є величезний труд Георга Гегеля «Феноменологія духа». Про філософську працю можна сказати наступне: вона поділяється на три розділи. У першому розділі йдеться про свідомість, у другому – про самосвідомість, а в третьому – про абсолютного суб’єкт. Якщо ми торкнемося питання свідомості, то мова йтиме про традиційні сюжети, такі як чуттєва достовірність, розуміння, сприйняття, розум. Доволі традиційною тематикою виступає самосвідомість. В абсолютному суб’єкті мова йтиме про достовірності та істині розуму, героєм в якому виступає саме розум.
У феноменології духа Гегеля також присутні поняття духу, істинний духу, моральності, релігії, абсолютного знання. Георг Гегель в свою чергу намагається створити філософський твір, який би ґрунтувався на понятті явленого духа. Таке поняття для тодішньої філософії стало новітнім. Гегель вже прийняв ідею цієї філософської системи. Зрозумів, що сама система повинна скластися із розгалужених цілісних філософських систем, особливо філософських дисциплін. В тім підвести таку побудову системи до логіки необхідно тільки завдяки іншій дисципліні, яка допоможе вирвати людину з її реального побутового життя, налаштувавши на хвилю науки, із цієї стихії підвести її через певні етапи до ідеї самої науки.
Філософ запевняє нас у тому, що історія дійсно проробила подібну працю над людством. Необхідно врахувати, що прогрес людського пізнання відбувався таким чином: людство виробляло для себе принципи науки та науковості, створюючи саму науку. Ми повинні пройти крізь дух історії людства, швидкою ходою, прискореним розвитком. Таке завдання ставить перед собою німецький філософ у своїй праці. Також слід підвести індивідуальний суб’єкт та філософську систему до поняття науки. Проте провести їх необхідно через низку проявів або ж феноменів духу, тобто через різні форми людських знань.
Феноменологія духа Гегеля постає перед нами не лише як гносеологічний твір, а розповідь про форми свідомості, бо це не є просто теорія пізнання та свідомості. Так як будь-яка форма свідомості вступає в живу, рухому збережену сцену взаємодії між індивідами в історії.
Людина може тільки переживати свої відносини до форми чуттєвої достовірності, проте це переживання не є просто індивідуальним, яке виникає, а потім зникає, а швидше може виступати у формі наявного духу. Це досить чітко видно в інших розділах книги Г. Гегеля. Зустрічаються у розділі, присвяченому проблемі самосвідомості, у якому гегель робить спробу аналізу діалектики пануючої і рабської свідомості, розглядаючи під кутом нещасну свідомість, не приховуючи форм знання та свідомості з деякими прототипами, які існували в період французької буржуазної революції. Один із заголовків як раз присвяченій свободі та жаху революційних подій, втому числі аналізу духа форм свідомості, пов’язаних розумінням необмеженої свободи. Результатом такої свободи відповідно виступає абсолютний жах – терор, властивий Французькій революції (1789-1794 рр.).
Нами було відмічено, що філософія Георга Гегеля була побудована на поняттях духу, абсолюту, тотожності буття та мислення, тобто називалася об’єктивно – ідеалістичною системою.
Що ж тоді мислитель розумів пі поняттям «дух»? Які ж проблеми він намагається вирішити у філософії духа? Звичайно тут постає низка завдань. Перше завдання, яке стояло перед філософом — питання правильної інтерпретації ключових понять у філософії. Адже гегелівський дух поділений на суб’єктивний, об’єктивний, абсолютний, логічну ідею, мислення, розум, глузд. Така ціла система філософських понять характеризує собою духовне. Для інтерпретації таких понять потрібна істотко – філософська перебудова. Можна виділити три зрізи, виміри у філософії духу. І першим таким виміром у розумі, дусі, мисленні та ідеї виступає субстанціональне. А це означає, що духовне слід розуміти як первинну субстанцію, що є висхідною до божественної. Підхід до різних іпостасей один.
Різниця смислу така: абсолютний дух є «самим субстанціональним», далі «менш субстанціональне», тобто це є ідея, логічна ідея, розум, а в кінці йде мислення. Другий вимір полягає у тому, що гегелівське духовне є реалізованою діяльністю та активністю, бо активність суб’єкта співвідноситься із законами духа. Третій вимір полягає у тому, що сама субстанція, дух, логічна ідея стають розумітися як суб’єкт. У такому випадку, Гегель вводить проблему суб’єктивності, але суб’єкт не зводиться до людського Я (свідомості) доторкаючись до питання про Я людини.
Таким чином в гегелівському дусі є об’єктивність та суб’єктивність, завдяки ним дух може проникати крізь природу, віддаляти від себе у вигляді іншого буття.
Залишається тоді питання про абсолютний дух. Як розуміє таку концепцію Гегель? Абсолютний дух — це поняття над усіма поняттями, що об’єднують Бога, божественно – духовний початок (мається на увазі закономірність) природи, людини, а також вищих поверхів самопізнання духу – мистецтва, релігії, філософії. тому філософію Георга Гегеля і називають абсолютним ідеалізмом. Щільність реальних проблем, що досліджувалися німецьким мислителем єнської доби, настільки є великими, можна розповісти тільки про деякі із них, які представлені нам як центральні для усієї філософської системи Гегеля, є актуальними у наш час.
Богдан Стрикалюк
