Німецька класична філософія

ninnНімецька класична філософія охоплює собою період, що обмежується  80-ми роками ХVІІІ століття.  Тим не менше, якщо ж звертати на низку її моментів, то сама вона є вершиною усього філософського розвитку, якого досягла за увесь цей період.

Філософія  представлена  такими  видатними німецькими  мислителями – просвітителями як Імануїл Кант  (перевершує поетичну філософію). Ідеї  Канта знайшли своє  теоретичне  відображення у рефлексії свободи людини і її рівності аж до періоду французької буржуазної революції. У класичній філософії ми знаходимо також і задатки філософії активної сторони  у Г. Фіхте, а також  концепцію динамічного процесу і природної спекуляції,що є близькою до матеріалістичної діалектики; в тому числі спостерігаємо діалектичну концепцію Георга Гегеля, що є надто близькою до реальності і через ідеалізм – далеку від її самої. А вже починаючи з Гердера, філософія починає  вводити принцип історизму у дослідження соціуму, відкидаючи  неісторичні або механічні  концепції, які подарувала їм попередня епоха.

Філософія після І. Канта починає вносити  серйозну критику для його ідеї агностицизму, а от у філософії Гегеля вже починають розроблятися  закони об’єктивної  і суб’єктивної діалектики. Зворотною стороною медалі  стає світобачення утвердження  багатьох філософів цієї епохи в ідеалізмі. Така тенденція перш за все пов’язана з низкою обставин, які лежать в основі  концепції ідеалізму, де не вимагається ніякого наукового пояснення при формуванні якихось нових ідей або ж теорій.

Ідеалізм німецької класичної філософії пов’язаний здебільшого доведенням концепцій, які є абсурдним  результатом, не зважаючи на досвід та емпіричні докази.

Наступним пояснювальним моментом оволодіння  позицією ідеалізму є факт пов’язування самої ж німецької  класичної філософії з раціоналістичною філософією вже після Рене Декарта. Як противага онтологічній стародавній і середньовічній філософії, які є недостатньо обґрунтованими,  підкреслюється ідея французького мислителя Декарта про той момент достовірність існування  пізнавального Я (Cogito ergo sum – Я мислю, отже я існую).

Таким чином філософія Нового часу в Німеччині змінює об’єкт на суб’єкт (світ – людина), тобто вектор повертається до антропоцентричної системи, яка була сталим елементом усієї античної філософії. У філософії Канта ми також зустрічаємо привілейоване становище суб’єкта.  Хоча у філософії Гегеля і Шелінга спостерігається різкий перехід до онтологічної позиції, тобто відбувається своєрідне зміщення до об’єктивності світу, але не до суб’єкта.

Ще однією характерною рисою у німецькій філософії ідеалізму був пантеїзм Гегеля, Шелінга і Фіхте.

Поштовх до розвитку метафізичних ідей у німецький класичній філософії дав Імануїл Кант.

Він розробив таку метафізичну ідею як Бог, душа, світова цілісність. Іншою причиною орієнтації стала спінозівська дискусія, яка стала прогресивним явищем у суспільстві Німеччини і  класичної філософії. На той час це був духовний прогресивний розвиток Німеччини  і  жителів  цієї країни.

Відомо також, що ця  філософська дискусія  відбулася між Гердером і теологом Бенедиктом Спінозою. У своєму написаному трактаті  під назвою «Бог (1787 р.)»,  Гердер  намагався дещо модернізувати  філософію Спінози, використовуючи  такі поняття як «органічна сила» замість «поширеності». Моделлю для  яких слугує  не фізичний об’єкт, а швидше жива істота. А тому на відміну від  позиції  атеїстичної інтерпретації Спінози, Гердер захищає власне пантеїстичне розуміння бога і приписує йому  такі риси як мудрість, провидіння (промисел).

Тому ця дискусія демонструє собою те, що філософія, яка була після  Канта,  містила у собі ті напрямки філософії в Німеччині, які могли розвиватися  незалежно від  філософа. Якщо ж брати до уваги  соціальний план німецької філософії, то ми побачимо, що це стало  свідченням пробудження  населення міст і сіл Німеччини,  а також  відрізнялося специфікою інтелектуального росту у прошарках суспільства. В тім  економічна недолугість, політична слабкість  усієї німецької буржуазії, а вже потім і роздробленість території Німеччини наклали  негативний  відпечаток на країні.

Потрібно врахувати  і незвичайну  інтелектуальну зміну Німеччини  через вплив філософських ідей, думок, що формувалися  в Англії, Голландії, Італії і у Франції. Можна навіть говорити про  переворот, який відбувся у свідомості людей, справжню філософську  революцію, яка сколихнула увесь світ.

Отже  німецька класична  філософія стала ідеалістичною формою, значення якої практично було  обезцінене і яка стала вирішальною  в епоху Нового часу. Справжні інтелектуали Німеччини такі як Кант, Гегель, Фейєрбах, Фіхте, Шелінг, Спіноза  намагалися просвітити безграмотне, не освічене  суспільство Німеччини  і допомогти йому у вирішенні та розв’язанні нагальних проблем, які виникли у  суспільстві, державі, церкві.

Питання, які були характерні для суб’єктивного ідеалізму стосувалися власне  людини, контакту суб’єкта з об’єктом пізнання, людської свободи, духовного буття, існування суб’єкта  у світі, його відношення до навколишнього пізнавального світу і інші.

 Богдан Стрикалюк