Філософія Нового часу

novФілософія Нового часу –  період  поступового переходу  від капіталізму  до  прогресивного розвитку людського  інтелекту  і швидкого освоєння  людиною  науки і техніки.  В історії філософії цей період  датується   XVII  століттям, коли  в Західній Європі   розпочинається інтенсивний  рух   науково – технічного виробництва,  що  характерний  появою  точних наук, таких як  механіка  та математика.

У філософії  виникає  своєрідний напрям, який став називатися механіцизмом. У механіцизмі  природа   розглядається    як  великий механізм, що запущений у дію; людина – це  ініціативний  діючий працівник. Одіїю із основних тем  в період Нового часу  постає  концепція  пізнання.

В  ході  цієї концепції  починають утворюватися  дві   течії. Серед них вирізнялися  емпіризм та раціоналізм. Вони   по – різному трактували  джерело пізнання  і людську природу.   Так наприклад,  емпірики  Френсіс Бекон  і Джон Локк  пояснювали  про обидва джерела  достовірних знань  про цей світ: відчуття і людський досвід.    Досить  чітко  була викладена  позиція  Бекона у його філософських працях.  Філософ  базувався  не на відчуттях, як це було продемонстровано  у Локка, а швидше  на досвіді.  Він відкидав  такі емпіричні методи пізнання  світу  як  спостереження  і експеримент, вважаючи їх недоцільними.

В тім  підтримував  ідею  про філософію як досвідчену  науку,  яка на його думку повинна  базуватись  на  спостереженні, де предметом  пізнання  повинен бути  навколишній світ і людина.  Тому  емпірики  закликали  поклдатися  на  досягнення  людського досвіду, перевіреного на практиці.

Раціоналісти  вважали  основним джерелом пізнання  достовірного знання про світ людське  знання. Прихильниками таких поглядів  були  Рене Декарт, Бенедикт Спіноза, Готфрід Лейбніц. Засновником та ідеологом  раціоналізму вважають  французького філософа  Рене Декарта.  Мислитель вважав, що не потрібно покладатися  тільки лише на одну віру, а на достовірність  висновків, нічого не приймаючи  за кінцеву істину.

Декарт  говорив   такі слова: Cogito ergo sumщо в даному перекладі з латини означає «Я мислю – отже я існую».

Поряд  з раціоналізмом   починає відроджуватись  такий філософський напрям як агностицизм. Як  відомо  агностицизм  заперечував  відчуття і досвід  – дві емпіричні складові пізнання людиною  світу.  Представниками цього напряму стали Джордж Берклі і Девід Юм.

Філософи – агностики  стверджували, що людина  може пізнати  тільки світ  феноменів (явищ), але  не  не в силі проникнути  в глибину речей і врешті – решт дійти  до законів  середовища природи, яка її оточує. Протилежною позицією   агностицизму  став пантеїзм, ідею якого підтримував  філософ Бенедикт Спіноза.  Мислитель вважав природу  причиною  самої себе і усіх  процесів, які в ній відбуваються. На його думку, Бог  не  розташовується над   натуральним світом, а є всього  лише  внутрішньою причиною  природи.  Знання  можуть  досягатися  за допомоги  розуму як єдиної умови   вільної  діяльності самої ж людини.

Готфрід Лейбніц  розглядає   у своїй філософії  духовний характер  цього світу.  В його уявленнях,   основою  світобудови є монади  – одиниці буття, що надають світові  гармонію і різноманітність. Широкої  популярності  в середовищі суспільства  набув правовий світогляд.  Починалася  розвиватися теорія  суспільного  договору, авторами якого стали філософи Гобс і Локк. Теорія  намагалася пояснити  виникнення держави, її походження, добровільну згоду людей  заради своєї  безпеки.  Започаткований світогляд   продовжував  ідею   природнього права людин  на її свободу і матеріальну  власність.

Правовий світогляд  собою  викликав різні настрої  молодої буржуазії  як сформованого класу   в епоху Нового часу. Особливий внесок  у розвиток  соціального вчення  цієї доби було  зроблено у  XVIII  столітті  французьким просвітництвом, зокрема молодими і талановитими   філософами  Жаном – Жаком Русо, Шарлем Монтескє, Вольтером.  Їхня ідеологія  посприяла  підготовці   французької  революції, що відбулася у буремні 17989 -1794 роки.

Ідеологи цієї  концепції  почали сприймати  церкву  як мракобісів, невдах, гальмо  суспільного розвитку, через те  і відоме славнозвісне гасло Франсуа Анрі – Маруе (Вольтера): «Роздавіть гадину!» , що стало  символічнм  для епохи Просвітництва, тим самим  визначивши  відділення церкви від самої держави.

На думку просвітників,  суспільний  прогрес  є можливим завдяки  людському інтелекту, праву, науці та освіті. Людина ж є  природньо – суспільною істотою, здатною  до  безкінечного  розвитку  і  досконалої діяльності. Приватна власність  стає на перешкоді  людської свободи, її волі,  яка   сприяє  людській нерівності,  породжує  заздрість, ворожнечу,  тому слід  створювати  нове суспільство  на основі  суспільної рвності  та соціальної справедливості.

Ми бачимо  як просвітники   міцно стоять  на  позиції  історичного оптимізму, ідеалом для яких  слугувала  республіка з  її формами  народної  влади.  Вагомий  внесок   у натуральне вчення, сутність людини, шляхи  виховання  людини   здійснили  французи – матеріалісти, з яких можна виділити   Дені Дідро, Гельвеція.

Мислителі  вважали, що людина є лише продуктом  навколишнього середовища. Тому  необхідні зміни  характерів  і обставин  життя  людей. Матеріалісти  XVІІІ століття  стали своєрідним джерелом  на якому пізніше  виникне  так звана марксистська філософія Карла Маркса і Фрідріха Енгельса.

Богдан Стрикалюк