Історія релігій, Історія філософії        18 Червня 2014        351         4 коментарі

Феномен Бойового Мистецтва

misteТемою рідко дослідженою науковцями в нашій державі є бойове мистецтво. Передбачаючи шквал критики, що вже все описане давно є в інтернеті, чи документальних фільмах, бойовиках і т. д, відповім, по-перше рідко така інформація публікується на території України, по-друге вона подається в ідеалізованому вигляді, часто зовсім не професійно. Як правило люди які пишуть книги по історії і філософії бойових мистецтв є некомпетентними в даній проблемі. Для ознайомлення можна порекомендувати таких авторів: Маслов Александр,  Горбылев Александр, Линдер Иосиф, Гвоздев Сергей, Фомин Виктор, Анатолий Тарас, Асмолов Константин, Красулин Игорь. Наприклад на українській версії вікіпедії всі джерела по бойових мистецтвах перекладені з англійської. Серед вітчизняних авторів цікавими і інформативними є: Олег Трусов “Шотокан карате-До

Основные аспекты,”( автор є майстром бойових мистецтв і розповідає не тільки про карате, але й ушу, тхекван до, дзю до, дзю дзюцу, муай тай, айкідо) книга відомого майстра, бійця, популяризатора  бойових мистецтв Олександра Криська “Куміте.”  Окремо цінним письменником є Генрі Лайон Олді “Мессия очищает диск на солнце,” це написаний в фентезійному стилі роман, де східна філософія поєднується з сценами бою, а Древній Китай із сучасним суспільством. В реальності ця фантастика створена двома українськими романістами Громовим Дмитром і Олегом Ладиженським, вони у свою чергу являються спеціалістами стиля годзю рю.

Далі у вітчизняній літературі важко знайти, щось дійсно цікаве і корисне по бойовому мистецтву. Серед закордонних письменників виділю: Марка Бішопа, Дона Дрегера, Ронана Хаберзерцера, Вон Кью Іта, Сунь Лутана, Кіеші Араракі та ін. Про бойове мистецтво ми почули з фільмів Брюса Лі, Чака Норріса, Джекі Чана, Джета Лі, Жан Клода Ван Дама, Стівена Сігала, та ін. Це був період 70-90 х рр. Раніше бойові прийоми і елементи філософії показувалися в 60-ті рр. у фільмах Акіри Куросави, та китайських фентезі. Одним із перших фільмів був “Живеш тільки двічі” (Шон Конері в головній ролі). Більшість людей свої уявлення про бойове мистецтво пов’язує із легендарним китайським монастирем Шаолінь. Відверто кажучи, вони недалекі від істини. Дослідниками історії бойових єдиноборств рахується точкою відліку прибуття з Індії в Північний Шаолінь будійського монаха Бодхідхарми. За легендами він в молодості був кшатрієм( каста воїнів), свої військові вміння поєднав з буддійською філософією і навчив монахів вправам для посилення здоров’я, самозахисту від розбійників і духовного вдосконалення.

Щоб відрізняти спорт від бойового мистецтва окреслемо географічні межі другого. Отже через військовий спосіб життя кшатріїв, буддизм, китайський даосизм і конфуціанство відбулося поширення бойового мистецтва Індією, Китаєм, Кореєю, Японією, В’єтнамом, Малайзією, Тайландом. Інші популярні стилю типу: бойового гопака, слов’яногорецької боротьби, французського первісного кікбокса(савата) не є бойовими єдиноборствами. Отже бойові мистецтва – є тільки східними методами бою, оздоровлення і вдосконалення тіла та духа. Масове оспортивлення, також далеке від традицій: калларипаяту(індійське єдиноборство), ушу(китайський бойовий стиль), карате, айкідо, кендо, дзю дюцу, дзюдо, айкідо(японські мистецтва) тхеквандо, хапкідо, танг судо( корейські єдиноборства) в’єт во дао( в’єтнамське бойове мистецтво), пенчак сілата, бандо(малоазійські стилі), муай боран, крабі крабонг( таїландські види). В чому різниця? Слово спорт походить від старофранцузського desport – розвага, гра, його метою є показ швидкості, сили, витривалості, спритності для перемоги над суперником, обов’язковим  є наявність судді і правил. Бойове мистецтво не було способом розважання, характерним є те, що людина, яка займаються бойовим стилем, тренується до самого останнього дня свого життя. Спорт в основному практикується дітьми, молодими людьми і не ставить цілі після 45 років продовжувати тренування.

Більш схожим до бойового єдиноборства є гімнастика. Популярний в двадцять першому столітті фітнес ставить завдання підтримувати фізичну форму в будь якому віці. Бойове мистецтво допомагає покращити здоров’я, навчає самозахисту і вдосконалює не тільки тіло, але й волю людини. Особливістю досліджуваного феномена є самоконтроль, навчання протягом усього життя, повага до ближнього, вміння терпіти в складних ситуаціях  та ін. Вважається, що з часів Бодхідхарми головною є теза:

«Єдність душі і тіла», або його пояснення, що з слабким тілом, не може бути сильного духу і ясного розуму.

Через обмін традиціями бою воїнами з вправами шаолінських чи інших буддійських монахів творився феномен бойового мистецтва. Щодо індійського калларіпаяту, то воно було сплавом медитацій, індуїстських вчень та способу життя кшатріїв. Отже ненадійною є версія, про шаолінських монахів, як посередників традиції бойового мистецтва. Шаолінь за часів приходу Бодхідхарми в 6 столітті – тільки  релігійний монастир. Пізніше він став однією з першою школою бойових мистецтв. Є задокументовані свідчення, коли шаолінці помагали владі боротися з загарбниками. Важко відділити вимисел від істини в Давньому Китаї. Не хочеться вірити, що легенди про шаолінський лабіринт з механічними ляльками, татуювання від розігрітих ручок чана у вигляді тигра і дракона є перебільшеннями. Такі оповіді надихають до нових подвигів в сучасному суспільстві. Звичайно всі сюжети про помсту в фільмах про Шаолінь є вигадками, не сумісними з будійськими правилами. Ніхто з майстрів не вчить літати, планувати чи стрибати як у фільмі «Матриця» і сам цього не вміє. І перемогти сто ворогів самостійно не здатна жодна людина. Девізом бойових мистецтв була фраза перемагати себе, а зовнішніх ворогів, головне подолати слабкості, спокуси.

Бойове мистецтво поєднує в собі елементи конфуціанства, дзен-будизма та даосизма. Характерним є суто синівське шанобливість до Майстра – це сифу в китайській і сенсей в японських культурах. Щоб чогось навчитись, людина повинна бути вірною заповідям наставника, ввічливою, наполегливою, скромною( більше смиренною), уважною, контролювати свої емоції. При тренуванні учень навчається витривалості, терпіти свого фізичний біль, травми і т. д. Також важливими були категорії «жень» – людинолюбство, гуманність, милосердя. Можна порівняти шанобливість учня з православним послушником, людина повинна спочатку слухати і вслухатись в наставлення майстра та старатися повторити фізичні вправи, які він показує. В ушу ввійшли ідеї натурфілософії про 5 стихій: земля, вогонь, вода, дерево, метал. Японське бойове мистецтво «будо» додало вітер і пустоту, але вирізало дерево з металом.

Тренування починалося з вміння тримати рівновагу в незручній позиції мабу(ушу), кіба дачі (карате), ця стійка нагадувала сидіння на стільці чи на коневі, тільки без опори і для новачка була досить незручною. Вивчалися сидяча буддійська медитація, для зосередження розуму та розслаблення напруженого тіла і особливий формальний комплекс ударів з блоками ката( в Японії), таолу(в Китаї). Для оволодіння техніками ушу, карате, тхеквандо рекомендувалося з дитинства освоювати комплекси вправ, так і відбувалось в давні часи. Тіло в ранньому перетворювалось за допомогою психофізичної підготовки в бойову зброю. Людина ставала гнучкою, швидкою, спритною, чутливою, сильною.

Тілесні вправи поєднувались з вмінням правильно вдихати при блоці і видихати при ударі, також вивчалися спеціальні прийоми дихання для заспокоєння або збудження. Вивчалися точки на різних частинах тулуба, щоб болісно пошкодити людський організм або його вилікувати. Строго заборонялось нападати на оточуючих, дозволялось оборонятись. В арсенал навченого майстра бойових мистецтв входило різноманітна кількість ударів: ліктями, ребрами ладонями, кулаками, ступнями, коліньми, заломлень кінцівок, кидками, підніжками, підсічками, задушення і т. д. В древності навчали також володіти різною зброєю: мечі, кинджали, тризубці, бойові віяла, метальні зірки, палиці, нунчаки та ін.

Ще однією особливістю бойового єдиноборства є такий стан, який називають «не думання». Термін походить з даоської філософії, а саме категорії «увей»(не діяння). Не заглиблюючись в метафізичні пояснення, послідовники будо розуміють його як відвертання уваги від лишніх образів в свідомості. Спрощуючи можна сказати, що під час бою не має часу думати як діяти, тут вступають в дію відточені навички. Інколи це і ірраціональна інтуїція. Послідовники дзен буддизму називають її «саторі» тимчасове просвітлення свідомості. В бойовому мистецтві таке різке просвічення – це миттєва реакція в ситуації на грані життя або смерті.

Звичайно займатися бойовим мистецтвом і практикувати його все життя могли тільки дворянські родини. Це привело до ретельного приховування секретів в сімейних школах. Передача ушу чи карате здійснювалась в межах  військових родів, рідкі випадки коли навчали не багатих чи не відомих людей. Оберігання традицій з одного боку шкодило певною застиглістю, з іншого боку дозволяло культивувати свій стиль і відкидати всі лишні елементи від нього. З часом секретність спадала і майстри обмінювалися один з одним життєвим досвідом. Так бойові мистецтва розвивалися і дійшли до нашого часу. В 20-21 століттях вони більше перетворюються на спорт. Хоча живі майстри не хочуть такого омасовлення і вчать цього своїх наступників.

Зацікавлення бойовим мистецтвом відбувається через бойовики чи екшен фільми, в яких актори демонструють деякі прийоми карате, тхеквандо, ушу, айкідо. Тим, хто вивчав східні єдиноборства в сучасному світ надається можливість каскадерської кар’єри. Важко переоцінити роль бойового мистецтва в сучасному світі: масова продукція коміксів, літератури відео, кіно і шкіл будо, які навчають самостійності, працелюбності, рівноваги, поваги. Тому, я вважаю, наше суспільство потребує культивуванню східних єдиноборств. Будь яка негативна критика релігіями бойових єдиноборств досить не компетентна та фанатична.

Молоде покоління вивчаючи бойові мистецтва має шанс стати кращим ніж є. Тепер повернімось до традицій пов’язанихіз східними вченнями. В основу бойових стилів покладені такі постулати: ритуальність, честь, чесність, вірність. Зал для заняття єдиноборствами з китайської та японської мови перекладається «місце для знаходження шляху», тут по правилах не можна лежати, розвалюватись, нахабно поводитись, зневажати своїх колег, надмірно говорити. Одна з традицій східних бойових мистецтв – ритуальний  поклон. Вона здійснюється в межах місця тренувань, яке будока( з япон. Люди яка займається будо) шанує. Кланяються сенсею, колезі який тренується разом з вами і супернику на змаганнях, також інколи портретам засновників школи. Такі церемонії – це знак поваги, а не підлабузництва чи ідолопоклонства.

Парадоксальним в бойовому стилі є ненасилля та милосердя разом готовністю покалічити суперника в самозахисті чи навіть його ліквідації, але тільки коли наявна смертельної загроза вашому життю або близьких вам людей. В 90-ті рр. популярними стали бандитські угруповування, які брали до себе майстрів спорту і єдиноборств. Таких людей, які заплямувала свою гідність бандитським способом життя виганяли із організацій бойового мистецтва. Карате, ушу, тхеквандо, дзю дзюцу, айкідо та ін. школи виховували гуманну, відповідальну, стриману, сміливу, справедливу особистість.

Бойове мистецтво варто охарактеризувати всім відомим символом інь та ян. Він означає єдність і боротьбу протилежностей. Зв’язок легкого духу, який на сході є союзом мислення, емоцій, волі та твердого матеріального тіла утворює рівновагу особистості. Цілісна особа сифу чи сенсей – це певний ідеал, образ для наслідування, розвитку. Вдосконалення відбувається все життя, від початку входження в світ бойового єдиноборства до останнього подиху, де б не застала смерть. Прагнення досягти гармонії своєї свідомості з фізичним тілом веде до гармонії людини з природою і гармонії майстра з всіма людьми.

Тарас Клок

Обговорення: 4 коментарі
  1. Іван сказав:

    Статті непогана, але як на мене з такої теми треба робити цикл статей. Наприклад бойові мистецтва в античності і так далі. Загалом суть ясна автором.

    Відповіcти
  2. Тарас сказав:

    Грецький панкратіон, був скоріше схожим на сучасні бої без правил, ніж на бойове мистецтво. Цикл не вийде, алдже сайт про релігію і філософію, зовсім не про бойові мистецтва.

    Відповіcти
  3. Наташа сказав:

    Стаття дійсно цікава. Думаю треба зробити все таки цикл статей, адміністрація сайту повинна вас опублікувати.. Тим більше ваша стаття це схема чи підручник по якомусь бойовому мистецтву. А ви пишете про суть бойових мистецтв..

    Відповіcти
  4. Тарас сказав:

    Наташа, дякую! Треба домовлятись з кервниками сайту.

    Відповіcти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook