Якщо порівнювати есеїв з двома іншими релігійними напрямками юдаїзму того часу, їх теологічні погляди найбільш збігаються з фарисеями, ніж з саддукеями, деякі дослідники навіть вважають їх гілкою фарисейського вчення, до якої приєднались ті з фарисеїв, які вважали за краще вести самотній спосіб життя. Ессеї, також, як фарисеї вірили у воскресіння і необхідність індивідуального благочестя для порятунку душі. Але важливою відмінністю між ними була різниця вчення про воскресіння. Фарисеї вірили у воскресіння душі, в її загробне життя після смерті. Ессеї ж наполягали на воскресінні тіла, що значно більше зближує їх в I столітті н.е. з християнством.
Ессеї були тією релігійною групою, яка не вірила в долю Ізраїлю як обраного народу. Вони глибоко пережили ідею залишку і себе вважали цим залишком. У їх розумінні Ізраїль того часу гинув, а вони намагалися зберегти істинний Ізраїль, суворо оберігаючи благочестя і ритуальну чистоту, прагнучи до святості.
Ессеї йшли в пустелю і жили там чоловічими громадами, не маючи особистого майна, користуючись тільки тим, що належить громаді. Що дивно для Ізраїлю тієї епохи, який бачив сенс життя в продовженні роду, єссеї не мали дружин, а також дітей, і відкидали тілесну любов. Дивним для Ізраїлю тієї епохи було і відсутність у них рабів. Для завідування громадським майном, єссеї спільно за допомогою голосування обирали осіб з священицького стану, які розпоряджалися їм. Життя громади будувалася за законами Тори, які були сформовані в щось на зразок статуту, нагадує статути сучасних монастирів. Велика увага громади приділялася праці, її члени займалися землеробством і іншими видами роботи, які вимагають фізичної сили. Перед вступом в громаду, яка бажає вступити до лав братії було потрібно пройти щось на подобі проби або випробувального терміну, після закінчення якого, новоприбулий залишав громаду або ставав її новим членом, даючи, в нашому розумінні, ряд обітниць. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що опис віддаленого життя есеїв підходить під типовий уклад сучасного монастирського життя.
На початку XX століття в книгосховищі Генизі був знайдений Дамаський документ, трохи пізніше, в 40-х роках були виявлені в печерах рукописи Мертвого моря, в яких розкрито вчення про «Сина Людського». У єврейській поетиці поняття «Син Людський» є синонімом людини. У пророка Єзекіїля форма «Син Людський» вперше використовується трохи в іншому контексті, де є зверненням Бога до самого пророка. Тобто форма «Син Людський» набуває позначення того, хто вустами людини говорить божественні слова. У книзі пророка Даниїла форма «Син Людський» вже вперше має на увазі Христа. Данило пише про бачення, як «Син Людський» буде підведений до Бога, і буде дана йому влада вічна, слава і царство. І пануванню його не буде кінця.
Коли Ісус Христос, після взяття під варту на питання: «Чи ти син Божий?», Відповідає пророцтвом Данила, називаючи себе «Сином Людським», фарисеї і садукеї приймають його відповідь за богохульство, так як в єврейській свідомості неймовірним було те, що може бути з’єднана воєдино божественна і людська природа. Пророцтво Даниїла говорить про інший статус людини, який не приймається іудаїзмом, на відміну від християнства. Саме християнство обожнює людину, і вірить в те, що Місія — це Христос, який є і Бог і людина одночасно.
Але саме у есеїв ще задовго до пришестя Христа і появи християнства, зберігалося знання, яке грунтувалося на вченні про «Сина Людського». Знайдений рукопис Мертвого моря відкрив той факт, що це вчення вже існувало у есеїв, маючи назву «Новий Завіт».
Деякими вченими вважається, що саме громади есеїв підготували грунт для формування християнства в I столітті н.е., а чернечий тип устрою їхнього життя ліг в основу створення перших східних християнських монастирів.
Іван Гудзенко
