Зупинись, зупинись хоч на мить! Озернись навколо! Помовчи, помилуйся і подумай! Так, це наша планета Земля, така рідна, неповторна і водночас маловідома. А й справді, не потрібно жодних слів, щоб зрозуміти усю її красу і велич. Цей світ для усіх, незважаючи хто ти і звідки. Це небесний дар, який ми повинні берегти.Подорожуючи світом під магічну музику, вивчаємо його незвідану красу. Знайомимося із тибетськими монахами, зупиняємося біля Стіни плачу в Єрусалимі, споглядаємо ритуали африканських племен, милуємося чарівністю гір, водопадів, рік, хмар, які невпинно наздоганяють одна одну. День змінює ніч. Сили природи захоплюють і водночас насторожують, викликаючи страх через гарячий подих вулканів.
Картинки життя, які виринають перед нами, тісно переплітаються і відображають як прекрасні, так і жахливі сторони нашого існування. Як дві сторони однієї медалі. На противагу занедбаних, напівзруйнованих жител міської бідноти з’являються охайні хмарочоси мегаполісів; із величних єгипетських пірамід, які вражають своєю красою, ми потрапляємо на територію концтабору, що страхітливо нагадує про тисячі людських смертей. А яке гнітюче враження справляє смітникове звалище, де люди разом із тваринами борються за шматок їжі. Зброя, війна, пустота…і все це у наш час. Можливо варто задуматися, чому так відбувається? Чому байдужість не дозволяє нам зупинитися, щоб подати кусок хліба для жебрака, який жадібно протягує руку? Чому…?
Ми постійно кудись поспішаємо, ми невпинно біжимо, їдемо, ми намагаємося випередити самих себе. Можливо варто зупинитися хоч на мить, помилуватися своїм життям, подивитися врешті-решт на столітнє дерево, яке валиться від нашої байдужості, на Сонце, яке ховається від нас за Місяцем.
Символічно, що розпочинається і закінчується наша подорож сонячним затемненням і молитвами монахів, які немов нагадують нам про земне життя, про добро, природу, про Бога. Люди, давайте збережемо нашу Землю для усіх!
Надія Синиця
