Наталка – мужицька дівка. І справді, що їй заважало піти заміж за Возного? Її сім’я у скруті, в неї немає навіть нормального одягу сходити на вечорниці. Все, що їй потрібно – тут і зараз може дати Возний, тільки скажи «так».
Та чи справді «усе»? Чи можна покохати, коли твоє серце зайнято іншим? Можна, дивлячись в його очі, казати «я тебе теж»? Наталка не змогла… Її серце не заполонила жага до наживи та зрада свого коханого. Вона вірна і чесна, справжній скарб, який зараз годі й шукати. Її любов до праці, любов до матері, любов до Петра захоплює.
Незважаючи ні на що, Наталка вірила – кохання переможе усе.
Наталка-Полтавка дійсно взірець для мене, оскільки вона відповідальна по відношенню до тієї роботи, яку виконує власноруч.
Звичайно, покохавши Петра, вона не могла піти за нього заміж з самого початку. Адже у такої родини не могло бути щасливого майбутнього. Їхні діти, так само як і вони, жили б у бідності. Наталка це прекрасно розуміла, тому не могла погодитися одружитися з коханим чоловіком.
Усе, що могла зробити Наталка – коритися долі та співати сумні пісні.
Та її вірність матері захоплює. Не кожна дівчина піде заміж за нелюбого, тільки через страждання матері. Вона шанує старших і боїться завдати шкоди близькій людині. Її гарні риси не порахувати. Та все добре, що добре закінчується.
Наталка знайшла своє щастя – вона була поряд з Петром, якого дуже кохала. Котляревський навмисно вигадав щасливий кінець. Не могло бути інакше, оскільки люди тоді б втратили віру в майбутнє, заради якого людина живе та прагне до щастя, вірності, справедливості.
Я дякую Івану Петровичу за цей приклад – приклад справжнього кохання. Наталка є дійсно ідеалом української жінки, прикладом для наслідування поколіннями.
Іван Гудзенко
