Роботу виконано на кафедрі культурології
та менеджменту соціокультурної діяльності
ВНУ ім. Лесі Українки
У статті проведено філософський аналіз поняття «свобода» в контексті екзистенції людського буття. Розглянуто відношення свободи до волі людини. Проаналізовано сутність самовідповідальності, як основу екзистенції, яка постає в людському житті основою буття особистості.
Постановка наукової проблеми та її значення. Екзистенціальні проблеми на сучасному етапі потребують подальшого глибокого осмислення. Маємо на меті здійснити дослідження свободи, виокремленя та аналіз основних характеристик свободи на основі екзистенційно-антропологічного контексту.
Виклад основного матеріалу та обґрунтування отриманих результатів дослідження. Свобода має різні прояви. Розглянемо волю, як направлення свободи особистості. Вона на наш погляд є першою частиною свободи .Ми вважаємо, що для цього питання підходить таке визначення волі: воля – це спрямування своїх духовних сил людиною для вирішення проблем, які її турбують Хотілося б підкреслити, що тварині не притаманна: ні воля, ні творчість, ні інтуїція, тільки інстинкти, адже воля є основною притаманною лише людині характеристикою. Психолог і філософ Назіп Хамітов виділяє такі види волі:
Існують дві фундаментальні волі – воля до влади над світом, замкнута на собі, утверджується лише в цивілізації. Воля до влади над собою стає конструктивною, коли приймає сенс, який існує за межами влади [8, 199-200]. Пояснимо це твердження, таким чином, Хамітов вслід за Бердяєвим вважає, що воля до влади над світом є деструктивним проявом. Ми в свою чергу будемо розглядати владу над собою, як конструктивну форму волі.
Проявом волі особистості, тобто, як волі до влади над собою виділимо: волю до творчості, волю до добра, волю до подвигу. Воля повинна перетворитися в «доброволю» вона повстає проти буденності і прагне до трансцендентного. Ми думаємо, що зародки волі існують в людині в більшій чи меншій мірі з самого народження, але дійсно воля формується на протязі всього життя людини. Також варто додати, що воля направлена на вдосконалення людини перетворює її на особистість.
Саме доброволя робить людину сильною, активною, динамічною, а не в’ялою і сухою. Послухаємо роздуми на цю тему філософа «сильної волі»Миколу Бердяєва: Сильна людина є людина обдаровуюча, звільняюча, любляча». Ми можемо виділити архетип волі, який яскраво описаний в творі Лесі Українки(драмі-феєрії) «Лісова пісня». А саме він розкритий в художньому образі мавки. Ця героїня промовляє:
Ну як то так щоб воля та пропала,
то так колись і вітер пропаде.
Якщо втрачається воля людина перетворюється на раба, цю властивість й показала мавка. Героїня відреклася від своєї волі, втратила свою суть, але згодом вона знайшла в собі сили і знову отримала волю, як безперечну цінність особистості.
Розглянемо етапи формування волі. Для початку послухаємо Бердяєва Сильна особистість є виражений характер. Характер є оволодіння собою, перемогою над рабством самого себе, яка робить можливим і перемогу над рабством оточуючого світу, з’являється в відношенні до оточуючого середовища. Характер є завоюванням і досягненням і йому притаманна свобода [2, 36].
Воля – це вищий прояв сильного характеру цілісної особистості. Але її постійно треба збільшувати, перетворювати на «титанічну волю», тобто посилену волю. Така воля не знає слова не зможу, не може бути. Якраз навпаки вона є утвердженням таких тверджень як: не існує такого чого я б не міг виконати, не існує слова «не можливо».
Проте не треба впадати в крайнощі і абсолютизувати волю без віри, така воля є мертвою. Хамітов стверджує в своїх працях
Віра – це відкритість вічному. Віра приходить до тієї людини, яка вірна собі. Вірність собі означає вірність своїй свободі. Тільки вільний може бути віруючим [8, 186]
Воля тоді стає сутністю людини коли вона робить її вільною. Вільною людина стає в свою чергу тоді, коли перетворюється в особистість, вона має безмежну віру і надію та направляє їх на втілення своїх бажань в дійсності.
Наступною частиною свободи особистості ми вважаємо незалежність. Розглянемо її більш змістовніше. Незалежність буде розумітися нами перш за все в персоналістичному значенні, а не суспільному. Незалежність визначаємо, як простір для направлення волі людиною, перебуваючи в якому особистість відчуває себе незалежною. Розглядаючи цю складну проблему пороздумуємо над людиною, що перебуває в цьому просторі, яку ми будемо називати бунтарем. Індійський філософ Ошо Раджнеш у своїх працях писав: Бунтар це та людина, яка живе згідно своєму власному світлові; вона всім здатна пожертвувати заради вищої реальності – свободи [6, 277].
Нагадуємо свобода не означає ні в якому разі вседозволеність, безкарність та інші деструктивні прояви. Звернемося до думки видатного німецького генія Фрідріха Ніцше, він по філософському обґрунтував характеристики незалежної людини у своїй праці «По ту сторону добра і зла». Наводимо цитату філософа: Не будь-хто має можливість бути незалежними: це перевага сильних. Хто постарається це зробити навіть з самим твердим правом, але без примусу, той доводить, що він не тільки сильний, але й до відчайдушності сміливий [5, 148].
Як висловлювалось вище бунтарь – це людина, яка є і сміливою, і сильною. Ми могли дати таке визначення: «Бунтарь – це смілива людська особистість, яка перебуває в незалежності змінюючи своєю «титанічною волею» світ і себе. Знову ж ми закликаємо не розуміти бунтаря, як втілення деструктивної, хаотичної, демонічної енергії. Взагалі деструктивізм у всіх його нищівних проявах руйнує бунтаря, як носія конструктивних сил зсередини. Незалежна людина не повинна бути лінивою, в’ялою, статичною, навпаки бунтарь це динамічна особистість, вона не ухиляється від труднощів та перешкод, які повинна долати своєю «титанічною волею». Прислухаємося до Ніцше: Не варто ухилятися від самовипробувань, хоч це може бути, найбільш небезпечна гра, в яку можна грати, і в кінці кінців це випробування які свідчать перед самими нами, а не перед яким-небудь іншим суддею. Необхідно вміти берегти себе, — це найбільше випробування незалежності[5, 158-159]. Бунтар повинен з честю проходити різні випробування в своєму житті. І не просто проходити, але й долати їх. Кожна поразка гартує і зміцнює його. Ці тези випливають з головного закону проголошеного Ніцше: Те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Також давайте звернемося до конструктивного бунтарства проголошуване Ошо Раджнешом: Бунтарю ж притаманна повна врівноваженість, а це просто не можливо без усвідомленості, уважності, і безмежного співстраждання [6, 277].
Ми визнаємо бунтаря носієм кращих одухотворених рис людської особистості направлених через буденність звичайного існування до трансцендентного. Саме ж такий бунтарь розглядається і утверджується нами. «Бунтарство Люцифера» взагалі не береться до уваги, адже воно є всього лишень хаотичною реакцією.
Краще ніж сказала геніальна Леся Українка не скажеш, тому послухаємо цю геніальну особистість:
Я честь віддам титану Прометею,
що не творив своїх людей рабами,
що просвітив не словом, а вогнем,
боровся не в покорі, а завзято…
Я вслід його піду.
Самовідповідальність – це остання частина в нашому поділі свободи особистості. Про неї і ми будемо міркувати. Як вище вже зазначалося свобода не є хаосом і безвідповідальністю, навпаки її характеризує відповідальність. За Бердяєвим вона є духовним аристократизмом, а Гете вважав, що тільки плебей прагне жити безвідповідально. Візьмемо за приклад слова того самого Бердяєва: Люди свободи беруть на себе відповідальність [2, 52]
Подумаємо самі, легко в світі жити без відповідальності, адже за вас приймають рішення інші люди. Проте є і інший бік цієї проблеми вона проявляється в тому, що безвідповідальність веде до втрати незалежності, перетворюючи людину на раба. Бердяєв в своїй праці «Про рабство і свободу людини» стверджує: Людина свободи є істота самоуправляюча, а не та, якою управляють, не самоуправління суспільства і народу, а самоуправління людини, яка стала особистістю [2, 50].
Відповідальність на нашу думку є перш за все самовідповідальністю, адже, як можна відповідати за інших, якщо не можете відповідати за себе. Самовідповідальність ми розуміємо в першу чергу відповідальність за діяння, погляди, слова. Знову ж підкреслимо, що ця частина свободи розглядається нами, як одухотворена сила людської особистості, яка в свою чергу цілісно проявляє себе в житті. Тільки самовідповідальна людина повинна брати відповідальність за інших людей. Це зовсім не означає видавати себе за абсолютного Володаря, чи вирішувати хто має жити, страждати, вмирати воно є не гідним для справжньої особистості. Спокуса владою і перетворенням на Володаря, або навіть на Демонічного Володаря(терміни Хамітова) – велика, але вона не прийнятна для особистості.
Ми приходимо до висновку, що Володар, який прагне керувати життями інших, тим самим забирає їхню і свою свободу, а сам стає рабом. Схожу думку висловлює Бердяєв:
Господар і раб мають між собою більше подібності, ніж думають. Вільний не захоче бути господарем, це означало б втрату свободи [2, 51]. Пояснимо це так господар є рабом свого бажання вершити долі людей і підпадає під оманливий погляд, що він є всемогутнім і йому все дозволено.
Самовідповідальність досягає свого найвищого прояву у найбільш одухотвореній чесноті, як самопожертва. Назіп Хамітов стверджує:
Самопожертвування є дійсним тільки в тому випадку, якщо воно здійснюється в ім’я свободи. Разом з тим є вірним й обернене – самопожертвування, як жертвування свободою, Духом в ім’я колективної справи є самогубством [7, 157].
Підведемо підсумки: самовідповідальність на нашу думку є одухотвореною частиною свободи справжньої людської особистості. Проявом самовідповідальності, як відповідальності за свої вчинки, погляди, слова являється самопожертвування. Саме вона робить людину справжньою людиною і перетворює її в цілісну, відповідальну особистість, яка не є замкнутою, бездуховною постаттю, а єдиним, безмежним Всесвіто.
Ми підійшли до головної проблеми наших роздумів – свободи. Ця тема на нашу думку є однією з найголовніших в сучасному 21 столітті. Саме поняття свободи є досить складним, але й водночас і цікавим. Особистості розглядали її з різних сторін. Звернемося до думки великого грузинського філософа Мераба Маммардашвілі. Він зробив висновок:
Свобода – це сила на реалізацію свого розуміння, свого «так бачу і не можливо по іншому [4, 209].
В наведеній вище цитаті мислитель говорить про висловлювання своїх ідей, міркувань, поглядів, як проявлення свободи. Ми погоджуємося з ним, але наведемо ще одну цитату, щодо розуміння свободи особистостями. Послухаємо Бердяєва: Свобода є назва моєї незалежності і визначення моєї особистості зсередини, і свобода є моя творча сила, не вибір між поставленими перед мною добром і злом, а моє створення добра і зла [1, 61].
Бердяєв усвідомлював свободу набагато глибше, ніж вибір добра і зла, це випливає з наведеної вище цитати. Свобода згідно з ним є суттю особистості, глибинною проявленістю людини, яка не залежить від будь-яких зовнішніх чинників, але внутрішньо притаманна кожній постаті. Парадокс:
Свобода існує в кожній людині, проте не кожна людина усвідомлює її. Легко можна зрозуміти це твердження, але не всі його розуміють.
Варто нагадати знову ж таки під свободою ми маємо на увазі конструктивну і божественну силу, а не хаотичну та демонічну. Також свобода притаманна лише людині, як мікрокосму й «метафізичному Духові»(тобто понадземним):
Свобода духа виводить в Вічність, є перш за все свобода життя, як свобода творіння і тільки через неї, як свобода розуміння [8, 286].
Ця теза Назіпа Хамітова яскраво освітлює наші роздуми про свободу.
Тепер давайте порівняємо дві теорії пояснення свободи. Німецький філософ Барух Спіноза стверджував, що «свобода – це усвідомлена необхідність», з його думкою погоджувались Карл Маркс та інші філософи матеріалісти і ідеалісти. Микола Бердяєв один із співзасновників заперечував наведену тезу. Послухаємо його роздуми: Необхідність є творіння свободи. Ідея свободи первинніша за досконалість, тому, що неможливо прийняти насильної досконалості [1, 57].
На наш погляд, якщо визнати свободу, як необхідність, навіть усвідомлену, тоді вона є фаталістична, нав’язана ззовні свобода, яка не має право називатися свободою. Ми погодимося з Бердяєвим, щодо ідеї свободи, як первинної по відношенню до досконалості. Людина може стати досконалою і без свободи, але це вже буде примусовою необхідністю, а сама досконалість втратить свою справжню досконалу суть. Індійський мислитель 21 століття Крішнамурті висловлював таку думку:
Свобода приходить тільки тоді, коли ви бачите і дієте. Сама небезпека мотивує дію, і тому бачити означає діяти, бути вільним [3, 47].
Таким чином філософ приходить до висновку, ніколи не дається легко і без небезпеки. Він в своїй книзі «Свобода от известного» пояснює:
Свобода це стан розуму. Не свобода від чого-небудь, але відчуття свободи, свободи сумніватися і ставити запитання по відношенню до всього, і тому в ній стільки сили, дійсності і енергії, що вона одразу ж відкидає всі форми залежності, рабства, пристосування, відчиняння [3, 48].
Крішнамурті розуміє свободу, як чисту, активну, живу, енергію, яка на наш погляд створює цілісний, духовний світогляд особистості.
Висновки й перспективи подальших досліджень. Приходимо до висновку, що свобода заперечує страх і жах перед будь-чимось. Подумаємо разом із вами, хіба боятися чогось це проявлення свободи? Ми стверджуємо, що ні! Страх в малій мірі, якого і страхом назвати важко, тобто мається на увазі обережність, яка є не тільки притаманна людині, але й корисною в повсякденному житті.
Свобода – це надприродна, безмежна, безперервна сила, яка звільняє людину від залежності та рабства. Свобода є освітленням та активізацією людської конструктивної, життєвої сутності справжньої особистості.
Т. М. Клок –студент V курсу інституту
соціальних наук імені Лесі Українки
спеціальності філософія.
С. С. Возняк – кандидат філософських наук,
доцент, професор завідувач кафедри
культурології менеджменту соціокультурної
діяльності інституту соціальних наук
Волинського національного університету імені
Лесі Українки.
