Джамбаттіста Віко навчався в єзуїтському коледжі, але основні знання здобув як самоучка. Він проводив ночі при свічці в тісній кімнаті, заповненій членами родини, готуючи себе до філософських роздумів. Його критичне мислення сформувалося під впливом читання Платона, Тацита, Макіавеллі, а згодом — Декарта, Спінози та Локка. Віко рано зрозумів, що схоластичні підходи, панівні в освіті того часу, не відповідають викликам реальності.
Після тимчасового усамітнення у маєтку герцога делла Рокка у Ватоллі, де він викладав приватно та писав поезії, Віко пережив драму нерозділеного кохання і відкрив для себе трагізм соціальної нерівності. Цей досвід сприяв розвитку в ньому розуміння історії не як абстрактної сукупності фактів, а як вияву внутрішніх конфліктів людства. Саме в цей період народжується його переконання, що історія має внутрішню логіку, що походить із людської природи, а не лише з волі Провидіння чи зовнішніх сил.
У 1699 році Віко отримав посаду професора риторики в Неаполітанському університеті. Він не лише викладав, а й щорічно виголошував урочисті промови, зокрема «De Nostri Temporis Studiorum Ratione» (1709), у якій піддав критиці тогочасну систему освіти. У своїх працях він виступав проти картезіанського раціоналізму, обґрунтовуючи перевагу історичного мислення над математичним методом, зокрема в есе «De Antiquissima Italorum Sapientia».
«Нова наука» — головна праця Віко
У 1725 році Віко публікує свою головну працю — «Nova Scientia» («Нова наука»), яка є унікальною спробою поєднати історію з філософією, права з культурологією, філологію з політикою. На відміну від раціоналістичних систем, Віко розглядає людину як істоту, що творить культуру, міфи, мову, право — і в цьому процесі проявляє свою сутність. На його думку, історія — це не просто послідовність подій, а розгортання свідомості, яка змінюється разом із формами суспільного життя.
Джамбаттіста Віко, якого впродовж життя часто недооцінювали, сьогодні вважається одним із предтеч сучасної культурної антропології, історіософії та філософії культури. Його «Нова наука» передбачила багато положень, які лише в ХІХ–ХХ століттях стали загальновизнаними: від циклічного розвитку суспільств до значення колективної свідомості в творенні культури.
Іван Гудзенко
