Проте Поуп був переконаний, що діє правильно. Він вважав, що Джексон необережно відірвався від головних сил Роберта Лі й тепер опинився у пастці. Генерал був упевнений, що достатньо швидко зосередити війська й розгромити корпус Джексона до того, як йому на допомогу прийде Джеймс Лонгстріт. Саме ця помилкова оцінка ситуації визначила подальший перебіг усієї кампанії.
Джексон займає оборону
Після знищення складів у Манассасі Стоунволл Джексон не став відходити до долини Шенандоа. Натомість він зайняв вигідні оборонні позиції вздовж незавершеного насипу залізниці на північний захід від Манассаса. Земляні насипи, виїмки та природні складки місцевості створювали чудові умови для оборони. Саме тут Джексон вирішив чекати на головні сили Лі. Він чудово розумів, що його корпус тимчасово перебуває у меншості, однак був упевнений у дисципліні своїх солдатів і в тому, що зможе достатньо довго стримувати федеральний наступ.
Помилка Джона Поупа
29 серпня федеральні війська розпочали серію атак на позиції Джексона. Протягом усього дня окремі дивізії Союзу одна за одною штурмували насип залізниці, але кожна атака зустрічалася щільним рушничним і артилерійським вогнем.
Попри великі втрати, Поуп залишався переконаним, що перед ним лише ар’єргард Конфедерації, який ось-ось почне відступати. Він не знав або не хотів повірити повідомленням розвідки про те, що корпус Джеймса Лонгстріта вже прибув на поле бою й займає позиції на правому фланзі Джексона. Ця помилка стала вирішальною. Замість того щоб перегрупувати сили або перейти до оборони, Поуп продовжував кидати свої дивізії в лобові атаки проти добре укріплених конфедератів.
Прибуття Лонгстріта змінює хід битви
Тим часом Роберт Лі успішно завершив один із найризикованіших маневрів усієї війни. Корпус Джеймса Лонгстріта, пройшовши через перевал Торофер-Геп, безперешкодно з’єднався з військами Джексона.
Тепер армія Конфедерації знову була об’єднана. Більше того, Лонгстріт зайняв вигідні позиції на правому фланзі, залишаючись майже непоміченим для федерального командування. Роберт Лі терпляче чекав моменту, коли Поуп остаточно виснажить свої війська безрезультатними атаками.
Відступ армії Союзу
До вечора 30 серпня становище армії Поупа стало критичним. Федеральні війська були змушені відступати до позицій біля Центервілла. Лише завдяки окремим ар’єргардним підрозділам вдалося уникнути повного оточення та знищення армії.
Роберт Лі намагався розвинути успіх, однак федеральні війська все ж зуміли організовано залишити поле бою. Хоча Конфедерація не знищила Армію Вірджинії повністю, вона здобула одну з найпереконливіших перемог на Східному театрі війни. Для Джона Поупа ця поразка стала завершенням його кар’єри як командувача великою польовою армією. Невдовзі його було усунуто з посади, а більшість його військ знову передали до Армії Потомаку під командуванням Джорджа Макклеллана.
Чому Роберт Лі переміг
Історики вважають Другу битву при Булл-Ран одним із найяскравіших прикладів оперативного мистецтва Роберта Лі. Він свідомо пішов на величезний ризик, розділивши свою армію перед чисельно сильнішим противником. Проте швидкість пересування корпусу Джексона, точна взаємодія з Лонгстрітом і нерішучість федерального командування дозволили цьому плану завершитися повним успіхом. Не менш важливим фактором стала особиста майстерність командирів Конфедерації. Стоунволл Джексон зумів витримати багаторазові атаки значно більших сил, тоді як Лонгстріт завдав удару саме в той момент, коли противник був максимально виснажений.
Натомість Джон Поуп не зміг правильно оцінити оперативну обстановку. Він недооцінив мобільність армії Лі, проігнорував повідомлення розвідки та діяв, виходячи з помилкового припущення, що перед ним лише ізольований корпус Джексона.
Наслідки Другої битви при Булл-Ран
Перемога під Другим Булл-Раном відкрила Роберту Лі можливість перейти від оборони до стратегічного наступу. Армія Союзу залишила значну частину Північної Вірджинії, а шлях до кордону зі штатом Меріленд фактично залишився відкритим.
Лі вирішив використати успіх максимально. Уже на початку вересня 1862 року його армія переправилася через Потомак і розпочала перше вторгнення Конфедерації на територію Півночі. Командувач сподівався, що перемоги на землі Союзу зміцнять міжнародний авторитет Конфедерації, вплинуть на громадську думку на Півночі та, можливо, навіть сприятимуть дипломатичному визнанню Півдня європейськими державами.
Іван Гудзенко
