1. ТРИНІТАРИЗМ.

Догмат трійці є одним з основних догматів християнського віровчення і входить у так званий символ віри: «Вірую в Єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба й землі, всього видимого й невидимого. І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Єдиного Рідного Сина Божого, що від Отця народився перше всіх віків; Світла від Світла, Бога Істинного від Бога Істинного; Народженого, не створеного, Одноістотного з Отцем; що усе до буття привів; що заради нас, людей, і заради нашого спасіння зійшов з небес і людське тіло прийняв від Святого Духа й Марії Діви і став Людиною; і розіп’ятий був за нас при Понтійському Пилатові; і страждав, і був похований; і воскрес на третій день, за Писанням; і зійшов на небеса, й сидить праворуч Отця, й знову прийде зі славою судити живих і мертвих, Його ж царюванню не буде кінця. І в Духа Святого, Господа, Животворчого, що від Отця походить, Якому з Отцем і Сином належить поклоніння й славлення, що говорив через пророків. В Єдину Святу Соборну й Апостольську Церкву. Визнаю одне хрещення задля звільнення від гріхів. Чекаю воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь».

Таким чином, тут мова йде про Бога-Отця, Сина Божого і Духа Святого. Всі вони вважаються особами, що складають триєдине ціле – трійцю, тобто три іпостасі, три прояви єдиного Бога. Визнання Святої Трійці (тринітаризм) є необхідною умовою прийому християнської спільноти до Всесвітньої ради  церков.

У католицизмі вважається (вчення про Filioque), що Дух Святий походить і від Отця і від Сина, а православні вважають, що лише від Отця, що є однією з розбіжностей між цими двома конфесіями.

Символ віри прийнятий на Першому Нікейському соборі, скликаному імператором Костянтином Великим у 325 році.  Цей символ передбачає, що Бог має три особи: Бог-Отець, Бог-Син і Бог Дух Святий, і що всі ці особи є не окремими частинами, а трьома проявами єдиного Бога і всі ці три іпостасі є предвічними, всемогутніми і рівними між собою.  Догмат трійці вважається недосяжним для людського розуму в повному обсязі, тому про неї говорять, як про «найбільшу таємницю християнської віри».  Для обґрунтування цього догмату використовуються наступні цитати з Біблії:

«Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє Одно» (1 Івана 5:7). Ця цитата є основною у поясненні трійці, оскільки вона прямо вказує, що «ці Троє – Одно».

Є і інші цитати, які не вказують на єдність і рівність усіх трьох іпостасій, однак згадують їх в одному контексті:

«Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». (Матвія 28:19).

«Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами!» (2 Кор. 13:13).

«Я і Отець – єдине» (Ів. 10:30), і «Хто бачив Мене, той бачив Отця» (Ів. 14:9)

У християнстві також існує свято – День Святої Трійці, яке ще називають П’ятдеся́тниця, День Зісла́ння Свято́го Ду́ха, Зеле́на неді́ля.  Воно приурочене події, коли на 50-й день після воскресіння Христа на його учнів зійшов Дух Святий.(Дії 2:1-4). Це свято почали святкувати  з IV століття, після прийняття церквою догмата про трійцю.

  1. АНТИТРИНІТАРИЗМ.

Однак не всі християнські конфесії поділяють віру у триєдиного Бога. Існує теорія, яка заперечує цей догмат і вважає його пережитком язичництва. Називається ця теорія «антитрінітаризм». Вона представлена такими релігійними течіями, як «аріанство», «унітаріанство», «социніанство», «несторіанство», «македоніаністи», «монархіоністи», «субординасіаністи», «тритеїсти» , а з більш відомих і поширених – Свідки Єгови і частина адвентистів. Оскільки ця теорія переслідувалась церковною і світською владами, тому не була поширена. Серед відомих прихильників цієї теорії можна назвати Ісаака Ньютона, Томаса Джеферсона,  Льва Толстого та інших, тож розглянемо і їхню аргументацію.

Вони спиралися на те, що у Біблії нічого не сказано про трійцю, як щось єдине ціле (три в одному), а цитата (1 Ів. 5:7) «Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє Одно.» є вставкою 4 століття, якої нема у більш ранніх зразках Нового Завіту, і це ймовірно є правдою.

Цитати «Я і Отець – єдине» (Ів. 10:30), і «Хто бачив Мене, той бачив Отця» (Ів. 14:9) розуміють, що, по-перше, тут не згадується Дух Святий, а по-друге, Ісус цими словами лише намагався пояснити, що Він від себе нічого не проповідує, тому сказане Ним треба сприймати так, як сказане самим Отцем і в загальному контексті це виглядає так : « Я вам був сказав, та не вірите ви. Ті діла, що чиню їх у Ймення Свого Отця, вони свідчать про Мене.  Та не вірите ви, не з Моїх бо овець ви.  Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть.  І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки. Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, і вихопити ніхто їх не може Отцеві з руки.  Я й Отець Ми одне! Знов каміння схопили юдеї, щоб укаменувати Його.  Відповів їм Ісус: Від Отця показав Я вам добрих учинків багато, за котрий же з тих учинків хочете Мене каменувати?  Юдеї Йому відказали: Не за добрий учинок хочемо Тебе вкаменувати, а за богозневагу, бо Ти, бувши людиною, за Бога Себе видаєш…  Відповів їм Ісус: Хіба не написано в вашім Законі: Я сказав: ви боги?  Коли тих Він богами назвав, що до них слово Боже було, а Писання не може порушене бути,  то Тому, що Отець освятив і послав Його в світ, закидаєте ви: Зневажаєш Ти Бога, через те, що сказав Я: Я Син Божий?  Коли Я не чиню діл Свого Отця, то не вірте Мені.  А коли Я чиню, то хоч ви Мені віри й не ймете, повірте ділам, щоб пізнали й повірили ви, що Отець у Мені, а Я в Отці! (Ів. 10:25-38).

Також Божий Син противниками догмату про трійцю вважається не рівним з Отцем, а нижчим від Отця на основі цитати:  «Я йду до Отця, бо більший за Мене Отець» (Ів. 14:28).  Однак, з іншого боку, це можна пояснити тим, що Ісус у людській подобі був меншим від Отця, а після воскресіння возз’єднався з Отцем як рівна Йому іпостась.  Але і на це у противників цього догмату є пояснення, яке спирається на іншу цитату апостола Павла, який стверджує, що Отець в час судного дня наділить Сина владою, а потім Син упокориться перед Отцем: «Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу. А потому кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уряд, і владу всяку та силу. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми! Як ворог останній смерть знищиться, бо під ноги Його Він усе впокорив. Коли ж каже, що впокорено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокорив Йому все. А коли Йому все Він упокорить, тоді й Сам Син упокориться Тому, Хто все впокорив Йому. (1 Кор. 15: 21-28). З цього робиться висновок, що Син, хоч і має божественну природу, не є рівним Отцю.

Крім цього, противники цього догмату не вважають Божого Сина предвічним, спираючись на цитату  Кол. 1:15 «Він є образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива», розуміючи, що, на відміну від предвічного Бога-Отця, Син, як духовна особа є народжений Богом, тобто є першим Божим творінням, родженим перед іншим творивом.  А прихильники догмату про трійцю називають Ісуса вічним на основі цитат, коли, наприклад, юдеї запитали Його: “Хто Ти?” Ісус відповів: “Початок всього” (Ів. 8:25). І дещо пізніше додав: “Істинно кажу вам: раніш, ніж був Авраам, Я є” (Ів. 8:58), однак противники догмату зауважують, що ці цитати не вказують на вічність, бо Син дійсно був раніше Авраама і був ПОЧАТКОМ всього. Оскільки вічність не має початку, то Отець є вічним, а народжений перш всякого творива Син має початок, а отже, на відміну від Отця, не є вічним.

Також спірним є питання про сутність Духа Святого, де одні (тринітарії) вважають його особою, а інші (в основному антитринітарії) – чудодійною силою (енергією) Бога.

  1. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ДОГМАТУ ПРО ТРІЙЦЮ.

Богослов ІІ століття Іриней Ліонський, Сина і Святий Дух розглядав як «дві руки» Бога. Історик і Богослов ІІІ століття Тертуліан, передбачав, що у Бога «одна сутність і три особи», але в той же час вважав, що Ісус не вічний, а створений Богом-Отцем: «Був час, коли Сина не було; Бог не завжди був Отцем». Такої думки дотримувались Юстин Філософ і Татиан (II століття). До ІІІ століття не існувало такого поняття як трійця. Цей термін (грец. Τριάδα, лат. Trinitas) започаткував Феофіл Антіохійський в своїй роботі «Проти Автоліка», а пізніше це підтримав і Тертуліан, однак ця теорія не була поширена. Сучасник Тертулліана Оріген стверджував, що Бог-Отець, Бог-Син і Святий Дух – окремі божественні сутності, причому дві останні підпорядковані Богу-Отцю. Він писав, що  повноцінним Богом можна визнавати лише Бога-Отця. На його думку для Ісуса притаманна двоїста (людська і божественна) природа, а стосовно Святого Духа в Новому Завіті недостатньо даних, щоб судити про його сутність, тож не вважав за потрібне дискутувати на цю тему.  У 553 році погляди Орігена було засуджено як єресь.

Для обґрунтування догмату про Трійцю теологи часто посилаються на цитату з 1 Ів. 5: 7: «Бо троє свідчать на небі: Отець, Слово і Святий Дух, і ці Троє Одно». Але ця фраза є пізнішою вставкою і іменується як «Іванова вставка» або «Іоанна вірш «Comma Johanneum». В древніх грецьких рукописах Нового Завіту ця фраза відсутня, тому Тертулліан, намагаючись обґрунтувати догмат трійці, навіть не згадував цю цитату, яка сьогодні є основною для пояснення догмату.

Як вже було сказано, догмат про трійцю було затверджено на Нікейському соборі у 325 році, причому при жорсткій полеміці. Константинопольський архієпископ Євсевій Нікомедійський на основі пояснення апостола Павла (Кол. 1:15) доводив, що Син створений Богом і тому не є рівним Йому, а лише має божественну подобу Отця. Такої думки дотримувалися і багато інших членів собору. Натомість інші учасники зайняли позицію олександрійського єпископа Олександра і доводили, що Отець з Сином «єдиносущні».  Деякі богослови, (наприклад, Євсевій Кесарійський) не могли визначитися і по кілька разів змінювали свою позицію. В Олександрії та інших частинах імперії справа доходила до широких народних хвилювань. Ця суперечка на соборі переросла у запеклий конфлікт аж до рукоприкладства. Значну роль в утвердженні догмату зіграв той факт, що прихильники трійці переконали імператора Костянтина і в результаті був прийнятий Нікейський символ віри, в якому Ісуса визнали як «Сина Божого, народженого від Отця, Єдинородного, тобто із сутності Отця, Бога від Бога, Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, народженого, несотворенного, єдиносущного з Отцем, через Якого все сталося як на небі, так і на землі. А хто казатиме, що був час, коли не було Сина – таких всесвітня церква піддає анафемі». Ті єпископи, що відмовилися підписувати такий документ, були позбавлені сану, оголошені єретиками і вислані. Хоча пункт рішення собору про анафему пізніше був вилучений з документу, антитринітаризм почав переслідуватись церковною і світською владою, тому не набув великого поширення. Праці Арія були спалені. Однак на цьому конфлікт не закінчився. Кілька наступних імператорів після Костянтина були прибічниками антитринітаризму.

Дійшло до того, що Собори в Сірмії та Антиохії (351-358 роки) відкинули нікейські постанови (Сірмій – місто в Римській імперії). Була прийнята так звана «сірмійська формула», що визнавала Сина меншим від Отця.  У 357 році на помісному Соборі в м. Сірмій була видана 2-га Сірмійська формула, яка при тлумаченні субординації між Отцем і Сином забороняла вживати поняття «єдиносущний» і «подобосущний», оскільки таких термінів у Святому Письмі не існує, і подальші суперечки з цього питання заборонялись. Було визначено, що хоча Син визнається Єдинородним, бо народжений від Отця, однак  Отець є більшим від Сина у всьому, але, незважаючи на це, були і інші помісні собори, де точилася полеміка навколо цього догмату.

Перевага послідовників Арія була нетривалою.  На Константинопольському соборі (381 рік) єпископ і богослов Григорій Ніський заручився підтримкою імператора Феодосія і вони зі своїми прибічниками переконали делегатів все ж таки підтримати догмат трійці у формулюванні Нікейського символу віри, але ще додали до цього  догмат про шанування Святого Духа. Аріанство було засуджено собором як єресь. Це не припинило супротиву і у 391 році єпископ Амвросій Медіоланський попросив імператора Валентиниана II видати закон, згідно з яким всіх єретиків виганяли з міст. Жорсткі методи переслідування антитринітаріїв з часом звели майже нанівець цей рух.

В кінці IV століття у перекладах Нового Завіту у Першому посланні ап. Івана 5:7 з’являється вставка, якої не було до цього часу у більш ранніх Святих Писаннях:  «Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє Одно». Найперша поява вставки помічена у латинського письменника Прісцілліана в кінці IV століття, тому він вважається автором цієї вставки. Очевидно ця фраза була спочатку у вигляді коментаря на полях (маргіналії) в одній з копій рукопису Першого послання ап. Івана, а потім, при черговому переписуванні була внесена в основний текст.  Тому ця цитата відсутня в найбільш ранніх текстах Першого послання ап. Івана мовою оригіналу – койне, а саме в Синайському, Ватиканському та Олександрійському кодексах; а також в Вульгате Ієроніма, в сирійській Пешітте, в сирійських філоксенівському і гарклейскому перекладах. Немає цієї вставки також у грецьких рукописах до XIV-XV століть. Найбільш ранні латинські тексти Нового Завіту з «Івановою вставкою» датуються VII -м століттям. У латинській Вульгате 1592 року в редакції Климента VIII, на відміну від попередніх видань, вже з’являється «Іванова вставка». Перші переклади Нового Завіту на церковнослов’янській мові також не містили цитати про триєдиність іпостасій. Немає її також і в усіх перекладах Нового Завіту на коптській, ефіопський, арабській та слов’янській мовах аж до XVI століття.

Поняття трійці у сучасному розумінні ще довго проходило становлення в умовах серйозної полеміки, коли вже почали сперечатися навколо поняття поєднання в Ісусі божественного і людського (чи володів Ісус божественною природою від народження, чи лише після зішестя Святого Духа, чи зберіг він людську природу після вознесіння і т.п.)

У IX столітті між західною і східною церквами розпочалася нова суперечка тринітарного характеру стосовно походження Святого Духа, що привело до остаточного розколу церкви у 1054 році на православну і католицьку.

Незважаючи на переслідування, антитринітаризм не зник. Відомий іспанський лікар і теолог Мігель Сервет, що відкрив мале коло кровообігу, у 1531 році видав трактат «Про помилки троїчності», а через рік – другий трактат «Дві книги діалогів про Трійцю», що став відповіддю на полеміку у зв’язку з його першою роботою. Антитринітарні погляди Сервета викликали протест як у католицькому, так і в протестантському світі, і він був змушений переховуватися під ім’ям Михайла Віллановануса (Мішель Вільнев). У 1553 році за заперечення Трійці М. Сервет був спалений на вогнищі женевськими інквізиторами.

Згідно з декретом Священної конгрегації римської інквізиції у 1897 році було заборонено ставити під сумнів справжність «Іванової вставки» (пізніше, у 1927 році це рішення було скасовано).  У XIX столітті провідні європейські богослови визнали цитату 1 Ів. 5:7 як вставку і вона поступово почала вилучатись з видань Біблії, а в деяких виданнях цю цитату  друкували курсивом або в дужках. Навіть сьогодні у світі є багато сучасних перекладів Нового Завіту, які не містять «Іванової вставки».

ВИСНОВКИ:

  1. У Святому Письмі ніде прямо не згадується про триєдиність Бога.
  2. Головна біблійна цитата, на яку спираються прихильники догмату про Трійцю є вставкою, яка з’явилася в кінці IV століття і протягом ще багатьох століть поступово приживалася у різних перекладах Святого Письма.
  3. Полеміка навколо єдності трьох іпостасей Бога, навколо рівності чи нерівності Сина з Отцем, навколо походження Святого Духа, навколо предвічності Сина Божого і т.п. у християнському богослов’ї носить спірний характер і ґрунтується на різних, часом другорядних цитатах, які по-різному трактуються тією чи іншою конфесіями. Особливо це стосується Святого Духа, сутність якого у Святому Письмі не викладена однозначно, що і породило полеміки навколо цього питання.

Ярослав Івашин. 2020 р.