Догматична коституція Pastor Aeternus про яку йтиме мова була підтримана голосуванням. За неї проголосувало п’ятсот тридцять п’ять кардиналів, із тих, хто втримався було лише вісімдесят три. Сама ж справа була непростою, відбувалися дискусії. Перший Ватиканський собор зазнав складнощів, становище залишалося не легким. Складним був і момент для католицької церкви.

В умовах франко-прусських війн церква не відчувала спокою, а захоплення Риму італійськими військами поклали край владі папи. А для того, щоб повернути бажане, необхідно було пройти складний шлях становлення. Запорукою майбутньої перспективи  повернення авторитетності папської влади став не менш важливого значення документ – догматична конституція.

У ній  відображалася безпосередня позиція учасників І Ватиканського собору, містила виняток щодо запропонованого формулювання непомильності, поширеної на папські послання та доктринальні документи. В результаті соборних дискусій відбувся розкол, у ході якого старокатоликами був неприйнятий догмат непомильності (непогрішності) учителювання папи римського.

Догмат про непомильність Папи

Соборна конституція підтверджувала те, що апостол Петро, а також ті, яким передається апостольське приємство є основою церковної єдності.  Складовою частиною першості папи вважається верховність учителювання, нею ж наділений як апостол Петро так і його наступники. Папою Пієм ІХ стверджується, необхідність, яка виникла з проголошенням догмату пов’язана з присутністю Апостольського служіння, більшість людей протистоїть цьому, папській владі теж.

Догмат про непомильність трактується наступним чином: висловлення папи римського як глави Церкви щодо питань віровчення та моралі не можуть  бути помилковими. Непомильність є тим даром, виключним  привілеєм, яким Ісус Христос  наділив Свою Церкву. Тобто будучи наділеною цією харизмою Церква не може водити  її членів оманливим шляхом.

Тому виголошення або ж вчення папи змінити не можливо, обов’язковий характер котрого не може залежати від Церкви. За твердженням Ватиканського собору документ містить надприродне джерело непомильності глави католицької церкви. Відповідно, привілея доктринального втручання  відноситься до особливої харизми, якою обдарував Святий Дух. По суті вона вища, адже вчительська форма є вмістилищем віри Церкви, найвиразнішим висловлюванням. Тому воно є істинним високим служінням для блага віруючих.

Першим Ватиканським собором як бачимо, визначається натура, умови, об’єкт та суб’єкт привілеї папства. Непомильність – не плід будь-якого з одкровень чи натхнень, нею припускається Божественне сприяння з метою збереження папи від омани, коли ним висловлено ex cathedra. З таким привілеєм, за звичай Святий Отець не звільняється від роботи, глибокого вивчення, молитов, які є необхідним засобом у виконанні універсальної місії вчителя Церкви.

Безпомилковість висловлювання папою ex cathedra – екстрадиційне вчителювання, в інших випадках – ми маємо ординарне церковне вчителювання. До ординарного варто віднести такі його форми: папські послання (енцикліки), апостольська конституція, апостольське звіщення, апостольські послання, документи ватиканської конгрегації, тощо.  Документація Римської курії схвалюється виключно Святішим Отцем. У конгрегаційному документі Donum Veritatis підтверджується  вчительська місія  папи з допомогою Римській Курії, Конгрегації віровчення щодо доктрини віри та моралі.

Отже, конгрегаційні документи, які напряму схвалюються Святішим Папою слугують для ординального його  вчителювання. Документи не можуть бути ординарним вчителюванням, оскільки приймають безпосередню участь у ньому. Тому слід бути дуже обережним у висловлюваннях стосовно самої суті догмату про непомильність. Про суть і межі догмату  непомильності папи у 1993 році  сказав папа Іоанн Павло ІІ. Він вважає, що непомильність не є приватною індивідуальністю, а швидше виконуючою функцією пастиря та наставника усіх християн. До того ж папа не може володіти непомильністю, розташовуючи її в будь-яких обставинах. Непомильність дарована йому тоді, коли він висловлюється «з кафедри» щодо доктринальної сфери, яка обмежена істинами  віри та моральності та істинами, які тісно з ними  поєднуються.

Пегас