Пояснити душу намагалися і намагаються. На якому б щаблі свого прогресу не перебувала світова наука, будь-яка, не обов’язково філософська, а душа все ж що не кажіть, залишається загадкою, яку хочуть і хотітимуть розгадати і пізнати. На даний час маємо величезну кількість трактувань цієї «самостійної субстанції», як кажуть дуалісти, чи «психіки», як називають душу в психології.По суті існування душі не можна логічно ні спростувати ні довести, так само казав Кант про Бога. Так воно і є. Душа частина «сильної, божественної» енергії подарована людині. Без неї не було б життя в середині тіла, адже окрім фізичного здоров’я людина ніяк не може існувати без душевного, що має величезний вплив на фізичне.
Людство прагне пізнати душу, довести що вона існує у реальному світі і має певну окреслену предметно сферу існування. Часто люди не вірять в душевне існування саме через це, тому що не можна до неї доторкнутися, адже світ замішаний на матеріальній основі і здебільшого віра в те що немає чіткої матерії відкидається.
Дехто казав, що пізнати душу так само не можливо, як побачити самого себе що йде вулицею. Обмірковуючи цю тезу знайомий зауважив що можна зняти себе на відеокамеру і побачити свою ходу. Так, в наш час це можливо зробити і запросто. Але ж це вже не істинний ТИ, який іде вулицею. Це спотворене призмою об’єктива зображення, яке пропустило твою «живу основу» через фільтри і показало картинку без істинності, без живої основи. Водночас ми бачимо вірну копію людини яка йде вулицею, і одночасно кардинально інше, спотворене і неістинне. Найбільш повне розуміння приходить природнім способом і тільки природнім. Та сама ситуація і у пізнанні душі.
Ще Арістотель, один із перших найбільших дослідників душі писав, що саме душа – це знання про найбільш піднесене і дивовижне, і дослідженню її слід відвести одне з перших місць.
Душа ніколи не стане матеріальною, адже це сакральна енергія, «жива сила», що знаходить в людині та тварині. Деякі античні філософи, одні з перших вважали, що душа безсмертна. Але ж коли помирає людське тіло то згасає і енергія, тобто душа, адже немає матеріальної її основи, де б вона існувала. Та можливе й інше, в залежності від того якої сили, потуги і якості була ця енергія людини, тобто душа, вона може залишатися існувати поза людським тілом після смерті людини, але вже в іншому просторі. Звідси випливає що в кожної людини душа індивідуальна і немає ідентичних душ. Маємо підстави висловити припущення що і світобудова сприймається різними душами по особливому, власному баченні. Існують «душі» які треба називати сильнішими, через їх потужну енергетичну наповненість. Такі субстанції здатні залишати по собі вагомі сліди в людській історії, впливати на інші душі. Та водночас серед них прослідковується і «підвищена чутливість» до навколишніх процесів, яка не характерна для «душевного світу» переважної більшості людей. Зокрема, яскравим прикладом слугують творчі людини, які безперечно і є тими вищеописаними «особливими душами», які сприймають навколишнє по іншому і володіють сильними енергетичними потоками душі разом з підвищеною чутливістю. Михайло Коцюбинський в поемі «Intermezzo» пише про те що по його душі ніби потопталися сотні черевиків. А Марина Цветаєва в одному з віршів констатує «Когда душа родилась крылатой, что ей хоромы и что ей хаты». І це тільки поодинокі приклади, які вкотре підтверджують неоднорідність душ людського суспільства.
Також, слід додати що душа, як потенційна предтеча людської основи, тобто матеріального тіла, зокрема серця, що тримає на собі і саму душевну енергію, ще являється і інструментом пізнання. Звернемось до народної творчості – приказок та прислв’їв. Про душу їх досить багато. Найпопулярніші – «Душа не камінь», «Що тіло любить, те душу губить, «Душа болить», «На душі кішки шкребуть», «Душа співає» та інші. І вони ще раз підтверджують, що процеси, які відбуваються навколо нас, перш за все сприймаються через душу, а вже потім відбувається їх усвідомлення і обдумування. недарма кажуть « Не бери це близько до душі». Через це душа може «хворіти», будь-яка ситуація чи подія, від сварки з рідними до палкої закоханості зоставляють на душі сліди, які мають подвійну дію, одні «лікують» душу, тобто оздоровлюють її сповнюють енергії і радості, інші ж нагадують про себе рубцями і ранами, які можуть вилитися у «душевні кризи», депресії, дисбаланси, руйнування внутрішнього світу, де душа по суті виступає основою.
В наш нестабільний і шалений час, для душі існує багато загроз бути ураженою. Щоб уникнути їх людина має розум, без якого душа існувати просто не може. Душа величина безрозмірна тому її вивчення триває…
Михайло ЛОМОНОСОВ
Персональне посилання для росповсюдженя есе: http://goo.gl/NcP1I7
