Він був сучасником Платона й Арістотеля, народився в заможній афінській родині майстра мечів. Демосфенові було лише сім років коли помер його батько. Опікуни, які мали піклуватися про його спадок, безсоромно розтратили більшу частину майна. Саме бажання добитися справедливості в суді проти своїх опікунів стало для нього першим поштовхом до опанування мистецтва красномовства.
Вивчаючи юридичну риторику, він самотужки тренував голос і дикцію. Плутарх описує, як молодий Демосфен облаштував підземний кабінет для вправ, голив половину голови, щоб не виходити на люди, і долав заїкання, промовляючи з камінцями в роті або декламуючи під час бігу. Перед дзеркалом він вчився контролювати міміку та жести.
Попри ретельні тренування, перші публічні виступи завершилися невдачею — натовп сміявся з нього. Проте судові промови проти Афоба та двох інших опікунів у 363 р. до н. е. стали переломним моментом. Він отримав незначну матеріальну компенсацію, але величезний досвід у побудові аргументів і розумінні сили слова. Саме тоді сформувався його аналітичний і водночас емоційний стиль промовця.
У двадцятирічному віці Демосфен залишився без статків і без професії, але його талант швидко помітили. В Афінах доби демократії кожен громадянин мав право самостійно виступати в суді, тому попит на професійних авторів промов був великий. Завдяки судовим промовам проти своїх опікунів Демосфен здобув репутацію здібного ритора. Його наймали заможні афіняни, які потребували логічно вибудуваних і переконливих промов для судових справ.
У 354 р. до н. е. він виголосив першу значну публічну промову «Про морську справу». В ній обґрунтував потребу посилення флоту, закликавши до розсудливої, але рішучої оборонної політики. Демосфен підкреслював, що Афіни повинні залишатися незалежними, готовими до союзів лише в разі небезпеки, але ніколи не втрачати власної волі. У цій промові з’явилася ключова тема всього його політичного життя, збереження демократії як найвищої цінності.
Політична діяльність і боротьба з Македонією
Після успіху першої промови Демосфен став одним із провідних голосів на афінських зборах. Його блискучі промови, побудовані на історичних паралелях і моральних аргументах, перетворили його на неформального лідера демократичної фракції. Він виступав проти політики умиротворення, яку підтримували заможні верстви та торговці, що прагнули уникнути конфліктів за будь-яку ціну.
У середині IV століття до н. е. на півночі зростала могутність Македонії. Її цар Філіп II поступово підкорював грецькі міста, зокрема й афінські володіння у Фракії. Демосфен гостро реагував на ці загрози серією промов, що отримали назву «філіппіки». У них він закликав афінян до рішучих дій, нагадував про колишню славу демократії, про мужність предків, які захищали свободу від тиранів.
Його стиль відзначався пристрастю, логічністю та глибоким історичним знанням. Демосфен не просто апелював до емоцій,він будував аргументи, спираючись на факти, аналіз і продуману стратегію. Прагнення пробудити в афінянах політичну свідомість зробило його одним із найвідоміших риторів усіх часів.
Демосфен був не лише блискучим оратором, а й глибоким мислителем. Він уважно вивчав історію, риторику та політику, постійно вдосконалював мову, працюючи над стилем. За свідченням Плутарха, Демосфен переписував «Історію Пелопоннеської війни» Фукідіда вісім разів, щоб оволодіти точністю і силою вислову.
Його виступи поєднували сувору логіку з глибоким патріотизмом. Демосфен не боявся відкритої полеміки й сарказму. У промові «Про вінець» він відповідав своєму головному опоненту Есхіну, вдаючись до їдкої іронії та одночасно демонструючи високу етичну позицію. Його ораторська манера вплинула на подальший розвиток риторики не лише в Греції, а й у римській та європейській традиції.
Після смерті Філіпа II Демосфен намагався протистояти політиці Александра Македонського. Афіни знову піднялися на боротьбу за свободу, але поразка залишила Демосфена без політичного майбутнього. Після невдалого антимакедонського повстання він був змушений утекти. У 322 р. до н. е., коли македонські війська наблизилися до Калаурії, Демосфен отруївся, аби уникнути арешту.
Іван Гудзенко