Життя і джерела знань про Демокріта
Відомості про життя Демокріта залишаються фрагментарними та часто суперечливими. Антична традиція зображає його заможним громадянином Абдери у Фракії, який значну частину життя присвятив подорожам. За свідченнями пізніших авторів, він відвідав Єгипет, Вавилон, Персію, а можливо, і Індію, де знайомився з різними науковими та філософськими традиціями. Демокріт прожив довге життя і, за переказами, дожив до глибокої старості.
Діоген Лаертський повідомляє, що Демокрітові приписували 73 твори, які охоплювали фізику, космологію, математику, етику, музику і філологію. До нашого часу дійшли лише окремі фрагменти, переважно з етичних праць, що значно ускладнює реконструкцію його системи. Проте навіть у такому вигляді спадщина Демокріта справила глибокий вплив на подальший розвиток європейської філософії.
Атоми і порожнеча як основа буття
Фізична і космологічна доктрина Демокріта є розвиненою та систематизованою формою вчення його попередника і вчителя Левкіппа. В основі цієї доктрини лежить радикальне твердження про реальність порожнечі. На відміну від елеатів, які заперечували небуття, Демокріт стверджував, що порожнеча існує не менш реально, ніж буття. Саме вона робить можливими рух і зміну.
Всесвіт, за Демокрітом, складається з нескінченної кількості атомів, які рухаються у безмежній порожнечі. Атоми вічні, неподільні і незмінні. Вони настільки малі, що не підлягають подальшому поділу, щільні та повністю заповнюють простір, який займають. Усі атоми однорідні за своєю природою і відрізняються між собою лише формою, розміром, порядком і положенням.
Якісні відмінності речей не є об’єктивними властивостями атомів. Тепле і холодне, солодке і гірке, тверде і м’яке існують лише у сприйнятті. Реально існують лише атоми та порожнеча. Так, атоми води і заліза однакові за своєю сутністю, але різняться формою. Гладкі та округлі атоми води не можуть міцно зчепитися між собою і перебувають у постійному русі, тоді як шорсткі і нерівні атоми заліза з’єднуються, утворюючи тверді тіла.
З цього випливає важливий онтологічний висновок: у строгому сенсі ніщо не виникає і не зникає. Те, що люди називають народженням і смертю, є лише утворенням і розпадом тимчасових комбінацій атомів.
Рух, необхідність і множинність світів
Рух у Демокріта має такий самий вічний і безпричинний характер, як і атоми. Він не потребує першого поштовху або розумного начала. Світ підпорядковується необхідності, тобто незмінним механічним законам. У цій системі немає місця для цілеспрямованої дії або провіденційного задуму.
Походження Всесвіту Демокріт пояснював як результат первісного хаотичного руху атомів у всіх напрямках. Цей рух спричиняв зіткнення і виникнення вихорів, у межах яких подібні атоми збиралися разом і формували більші структури. Так поступово виникали тіла, світи і космічні системи. Усе це відбувалося не заради мети, а внаслідок необхідності, що випливає з природи самих атомів.
Теорія пізнання і природа відчуттів
Особливу увагу Демокріт приділяв проблемі пізнання. Він вважав, що відчуття виникають унаслідок впливу атомів, які випромінюються від зовнішніх предметів і взаємодіють з атомами душі. Контакт між атомами є єдиною можливою формою впливу.
Разом з тим Демокріт проводив чітку межу між істинним і «темним» пізнанням. Відчуття не відображають реальність безпосередньо, оскільки такі якості, як смак або колір, не належать самим атомам. Вони є результатом їхньої форми, величини і розташування. Солодке відчуття, наприклад, виникає через вплив округлих і відносно великих атомів.
У своїй теорії кольору Демокріт намагався дати фізичне пояснення зоровим враженням. Білий колір він пов’язував із гладкими і плоскими атомами, які не створюють тіні, тоді як чорний виникає через шорсткі і нерівні атоми. Це була одна з перших спроб пояснити чуттєві якості на основі мікроструктури матерії.
Релігія і етика Демокріта
Демокріт критично ставився до народних релігійних уявлень. Він пояснював віру в богів прагненням людей раціоналізувати незрозумілі та лякаючі явища природи, такі як грім, блискавка або землетруси. Надприродне, на його думку, є продуктом страху і незнання.
Етичне вчення Демокріта має виразно практичний характер. Найвищим благом він вважав евтюмію, тобто життєрадісність або душевну рівновагу. Це стан спокійної і гармонійної душі, вільної від страхів, забобонів і надмірних пристрастей. Досягнення такого стану можливе завдяки розуму, поміркованості та усвідомленню природного порядку речей.
Філософія Демокріта стала однією з найпослідовніших матеріалістичних систем античності. Його атомістична картина світу справила значний вплив на Епікура, римських атомістів і, через них, на формування новоєвропейської науки. Ідеї про атоми, механічну необхідність і множинність світів випередили свій час і виявилися напрочуд близькими до деяких положень сучасної фізики, хоча й залишалися філософськими гіпотезами.
Демокріт поєднав космологію, теорію пізнання і етику в єдину раціональну систему, яка прагнула пояснити світ таким, яким він є, без апеляції до міфу або надприродного.
Іван Гудзенко
