Передумовою  скликання  собору  у  869  році в місті Константинополь  став наступний розвиток подій:  узурпаторство  Візантійською імперією у 866-867  роках і  боротьба за успадкування  трону,  ставлення  фаворитів  на державні  посади та усунення попередників, зміщення  патріарха Фотія з кафедри, зближені  відносини  між імператорською та  церковною владою.

У 866 році  розпочалася  серйозна  боротьба  за  владу. Після  жорстокої  смерті  імператора Варди,  посаду  кесаря  посів  Василій  Македонянин,  якого насамперед  недолюблював  імператор  Михаїл.  Новообраний  кесар  не міг  витерпіти  образ, адресованих  в його сторону, а тому  вирішив  діяти  за допомогою  чужих  рук.  Переживаючи  за своє власне  життя, не довго вагаючись  підіслав  вбивць, щоб назавжди розправитися  з конкурентом.

У такий  спосіб  новим імператором  стає вже  Василій після  смерті  Михаїла ІІІ 23 вересня 867 року.  25 вересня   був   усунений  з кафедри   Константинопольський  патріарх Фотій. Варто зазначити, що злісним  ворогом  Фотія  виступив Ігнатій, який  давно  бажав  стати  патріархом, шукаючи нагоди.  Мета  Ігнатія  полягала  у повній  підтримці  імператора та звернення  до  Папи Римського,  щоби  той  з допомогою своїх легатів  визнав його на соборі  єдиним патріархом і засудив Фотія з прибічниками.  Але  Римський престол не поспішав,  хоч  бажаних  гостей  чекали  Імператор і Патріарх.  Папа Адріан звелів скликати  собор, а вже  потім  прийняти міри  до Фотія.

У 869  році  від папи було відправлено двох  легатів – єпископів  Доната  та Стефана, а також  диякона  Маріна.  В Фесалоніках  їх зустрів  спафар Євстахій, а в Селімврії – протоспафар  Сісіній та ігумен Феогност,  який добивався в Папи  рішення щодо  поставлення  на патріарший  трон Ігнатія.  Папські  легати  прибули  24 вересня 867 року  в  Круглу фортецю  (Строн – гілон ) і тут переночували, а  наступного дня    відбувся їхній  урочистий  в’їзд  в місто  Константинополь. Гостей  супроводжувала  уся імператорська  знать  і народ.   Їх  поселили в Магнаврському  палаці.   Так  як  в  імператора  був  день народження  в понеділок,  легатів  прийняли  у вівторок. Зустріч  з ними відбулася  в палаці  Хризотріклініон.

Привітавши  легатів  дружніми поцілунками і запитавши  про  становище Риму провів  їх до Ігнатія,  якому  мали б передати  папський лист. Легати були запрошені  на аудієнцію до імператора  Василія.  Розмовляючи з ними,  наголосив  на тому  щоб  вони  мають на меті  припинити зростання  настроїв  в Константинопольській церкві  і покарати  Фотія з прибічниками. Легати  дали відповідь  імператору,  запевнюючи  його у своїй  місії,  крім того  додали, що  усі східні  єпископи  не  будуть допущені  до Собору,  якщо не  поставлять свої  підписи  під папською формулою.  Для  Імператора  та майбутнього   патріарха  Ігнатія це було новизною.  А тому  вони  забажали ближче  ознайомитися  з даним документом.

Про переведений  на грецьку мову документ папи римського  стало відомо  тільки єпископам.  На   Соборі  мали б приймати   участь  східні  ієрархи, а не  уповноважені.  Латинський  акт Константинопольського Собору  був впорядкований  Анастасієм – бібліотекарем,  який мав близькі  відносини з легатами папи.  Латинську версію Анастасій  видає  за грецький  оригінал.

Необхідно врахувати  той  факт,  що відкриття  Константинопольського  Собору  відбулося  5 жовтня  869 року  в храмі  Святої Софії, точніше  в одній із його  частин – катехумені. Перед  присутніми  були покладені  хрест та Святе Євангеліє.  Перше засідання Собору  в  Константинополі відкрили  папські легати. На ньому  також  були присутні  Ігнатій,  Фома Тирський замість антиохійського патріарха,  пресвітер Ілля  з
Єрусалиму, імператорські сановники –  прихильники  Ігнатія, архієреї,  які підписали  формулу  папи римського. Цей Собор  грав  важливу роль для Риму, а не Константинополя.  Імператорський сановник  Вааніс  звернув  на себе увагу  присутніх на Соборі.  Вимагав  від них  те, щоби  вони  представили докази  повноважень від  кафедр,  які дозволяють їм перебувати  на засіданні Собору. Римські легати  думали, що  ті збираються посягнути на  папський  авторитет, були  стривожені. Легатами прямо на Соборі  було пред’явлено лист Папи Римського.  Папський лист  розвіяв  будь-які сумніви учасників Собору.

Не зрозуміло лише одне, яке право  перебування на соборі  без жодних повноважень  мали Фома та Ілля,  адже  в обох  були відсутні  документи, які  підтверджували їхню участь,  тоді як Собор  купився на дешеві слова  уповноважених.  Чи мали взагалі  право  уповноважені  без жодних підтверджувальних документів, наприклад патріархальних грамот   перебувати  на цьому  Соборі?  З’ясовується,  що  Фома  є самозванцем, які сам собі надав  повноваження, а не  від імені Синоду  Антіохійської  Церкви.  Така ж сама ситуація із синкелом Іллією. У листі  від Єрусалимського патріарха не зазначено, що Ілля  виконує функцію уповноваженого, тільки  вказується  про заступництво  ієрарха Єрусалимської Церкви при вирішенні  якихось  питань,  а яких  саме невідомо. Звідси і висновок, що таких повноважень  йому ніхто не надавав.  Патріарх Єрусалимський у своєму листі  зауважує,  що Фома та Ілля  були відправлені  за наказом еміра із зовсім іншою  метою – звернутися до Імператора  звільнити полонених  сарацинів.

Папські легати  починають  діяти від імені  папи римського.  Зачитують папську  формулу,  яку повинні потім підписати  учасники Собору.  У формулі йшлося  про не відділення від Римської патріархії,  дотримання правил її отців (римських пап),  віддання анафемі  Фотія, який  в неканонічний  спосіб зайняв патріарший престол і про його цілковиту  покору римському суду  разом з іншими. Що саме цікаве те, що  формула  містила  спокусливі  вимоги:  шанування  папи римського  як глави Церкви  та засудження  Фотія  без  соборного судового  розібрання.

Слід відмітити, що заочне   осудження  патріарха Фотія ні до чого нового не привело. Тим не менш,  папа  римський  вчинив зверхньо, знехтувавши канонами Східної Церкви. Засідання собору тривало  майже до вечора. 7 жовтня  відбулося  друге засідання, на якому вислуховували Федора Лаодикійського, що нібито Фотій  піддав гонінню, тортурам, голоду  та іншим речам  прибічників Ігнатія.  Собор прийняв десять розкаяних єпископів, одинадцять пресвітерів, а ще диякони і шість іподияконів які в свою чергу поставили підписи під папською формулою і через епітимію, накладену патріархом Ігнатієм  прийняті до духовного кліру.

На третьому  засіданні  11 жовтня  робилися спроба  залучення  архієреїв дофотіанського  періоду – Феодула Анкірського та Никифора Нікейського, яка провалилася з тріском. Найбільш цікавим  виявилося  четверте засідання 13 жовтня. Саме тут відбулися перші сутички  між двома сторонами. Прихильники Фотія  дали змогу  іншим відчути гіркоту  істини цього  незаконно  проведеного Собору.   Народ  не міг зрозуміти, чому  Фотія, якого папа Миколай  визнав патріархом  усувається як незаконний, якого  насправді відкидає Рим.  Патрицій Вааніс доводить,  що  два східних єпископи запевнюють у тому, що  Фотій  був прийнятий папою Миколаєм і визнаний  ним  як  патріарх Константинопольської церкви. Собор  не  бажав вислуховувати  єпископа Феофіла та Захарію, бо боявся справедливого осудження через правду.

Єпископи  визнавали  законність  Фотія,  заперечуючи незаконне поставлення  патріархом Ігнатія.  Собор не міг визнати того, що папа Миколай дійсно визнав  патріархом Фотія, тому  мусів переконатися.

20 жовтня  відбулося п’яте засідання. На ньому був присутній  Фотій.  У свій захист цитував слова зі Святого Письма,  коли потрібно мовчав.  Нагадав учасникам собору про несправедливе осудження Христа Спасителя, якого Він не уникнув Своїм мовчанням. Легати собору  схиляли Фотія  до письмової та усної сповіді своїх гріхів,  щоб віддав анафемі свої твори, проведені Собори щодо  патріарха Ігнатія,  але Фотій зберігав надалі  мовчання.  В кінці пояснив  іншим що оправдання його  не від земного світу,  а божественного.  Усі обвинувачення  Фотія патріарха  залишилися залишились без результату.  Шосте засідання  собору 25 жовтня  відбувалося  в присутності візантійського імператора Василія.

На захист Фотія  виступив  митрополит Кесарії Каппадокійської Євсхімон, який вирішив довести помилковість  Собору. Ще найбільш переконливу  промову  було сказано  вченим  фотіаном  Захарієм Халкідонським, доводячи те, що «церковні правила стоять вище визначень патріархів»,  тому про не погрішність папи не може бути ніякої мови.  Сьоме засідання розпочалося 29 жовтня, яке мало  покласти край становищу Візантійської церкви.  На  ньому  був присутній  не тільки імператор,  державні сановники, а й Фотій, що  з’явився  перед очима легатів з жезлом в руках.

Фотій та Григорій  Сиракузський  захищалися від неправди. Захарія Халкидонський та Амфілохій Іконійський  не підтримали папську формулу.  Іоанн Іраклійський  вважає, що відданий повинен бути той анафемі, то  анафемував свого Патріарха.  У лютому  870 року  знову  тривав собор.

У грудні 870 року  із невідомих  причин  зникають оригінали актів  Собору, таким чином  папі  так не вдалося  побачити  приниження  Східної Церкви.  Хоч  на Заході  цей собор і вважається Вселенським і його правила  внесені  в канони Римської церкви,  проте Східною Церквою  не визнається.  Адже сам патріарх Фотій  назвав його «варварською засідкою», зібрання якого навічно покрите  соромом. Фотій  прийняв рішення  не згадувати  у Східній Церкві про цей собор, який  піде в небуття.  Таку цілком заслужену долю поніс Собор 869-870 років.

Орест Крилатий