Чен Хао народився в епоху династії Сун, період розквіту китайської культури, науки та філософії. У молодості він виявляв інтерес до буддизму та даосизму, що значно вплинуло на формування його світогляду. Проте згодом він зосередився на вивченні конфуціанства, яке стало основою його філософських поглядів. Після успішного складання іспитів на державну службу Чен Хао отримав високу посаду, але через свою опозицію до радикальних реформ Ван Аньші (1021–1086) був змушений залишити уряд. Цей період став поворотним у його житті: він приєднався до свого брата Чен І в провінції Хенань, де вони разом заснували філософську школу, яка привабила численних учнів.
Філософські ідеї та концепція «лі»
Основою філософії братів Чен була концепція «лі» (理) — універсального принципу, який керує всім існуванням. Ця ідея, запозичена з буддизму та даосизму, була інтегрована в конфуціанську філософію, що стало одним із ключових елементів неоконфуціанства. Чен Хао розглядав «лі» як внутрішню сутність, яка об’єднує людину з Всесвітом. Він наголошував на тому, що шлях до духовного вдосконалення лежить через спокійне самоспостереження та медитацію. Цей підхід значно вплинув на розвиток ідеалістичної школи неоконфуціанства, яку пізніше розвивали такі філософи, як Лу Цзююань (1139–1193) та Ван Янмін (1472–1529).
Філософські ідеї Чен Хао знайшли своє продовження в працях його послідовників. Лу Цзююань, засновник школи «Серця», розвивав ідеї про єдність людини з Всесвітом, тоді як Ван Янмін підкреслював важливість інтуїтивного пізнання та морального самовдосконалення. Таким чином, ідеалістична школа Чен Хао стала однією з основних течій неоконфуціанства, яка вплинула не лише на філософію, а й на культуру та суспільне життя Китаю.
Чен Хао залишив значний слід у історії китайської філософії, ставши одним із засновників неоконфуціанства
Іван Гудзенко
