Ім’я Тара означає «рятівниця» на санскриті, а також може перекладатися як «зірка». Люди звертаються до неї за керівництвом у житті загалом і особливо тих, хто відчуває втрату та має труднощі у пошуку свого шляху. Тара, подібно до зірки, символізує єдину точку світла, якою можна орієнтуватися. Вона пов’язується з фігурами богині-матері в буддистських школах різних культур.
В індуїзмі Тара є однією з десяти Махавідій, аватарів великої богині-матері Махадеві, також відомої як Аді Парашакті. Вона є ішта-деві, улюбленим жіночим божеством, що відображає генотеїстичну віру в єдине божество з багатьма проявами. Тара вважається проявом Парваті, яка піклується про своїх дітей і захищає їх, і вважається матір’ю Будди Шак’ямуні.
У буддизмі Тара є божеством-рятівницею, що звільняє душі від страждань. Її визнають бодхісаттвою у буддизмі Махаяни та як будду та матір будд в езотеричному буддизмі, зокрема буддизмі Ваджраяни. Згідно з легендою, вона виникла зі сльози бодхісатви Авалокітешвари, який дивився на стражденний світ. Тара асоціюється зі співчуттям та може приймати різні форми для допомоги та захисту своїх відданих, включаючи гнівне божество, схоже за зовнішнім виглядом на Калі, індуїстську богиню смерті та перетворення.
Перша писемна згадка поклоніння Тарі датується 5 століттям нашої ери, але існування цієї богині відоме ще з Рігведи і ведичного періоду. Тара також пов’язана з буддійською богинею Праджняпарамітою, згаданою у праці «Досконалість мудрості», та згадується у «Тибетській книзі мертвих» 8 століття нашої ери.
Також згадка про Тару може бути пов’язана з сектою індуїзму Шакті, що віддавала шану жіночому божественному принципу Махадеві як джерелу творіння, переважаючи чоловічий принцип Брахмана. Шакті визнає важливість обох принципів, але підносить Махадеві на перше місце. Ця секта може бути походженням від цивілізації долини Інду і вплинула на розвиток сект вайшнавізму і шиваізму. Богиня також згадується в Рігведі та її поклоніння документується заснуванням храму в Тарапіті, що відбулося близько 1225 року до нашої ери. Місце це використовувалося для поховань і відвідувалося релігійними аскетами, які стверджували, що можуть спілкуватися з духами і силами цього місця. Тарапіт є місцем, де Тара виявляє свою силу і присутність, а черепи в деяких її формах асоціюються зі смертю. Можливо, вона була розвинута як ішта-деві махасиддхами до 1225 року до нашої ери.
Тара, як божественна фігура, зіграла значну роль в індуїзмі та буддизмі, втілюючи співчуття, захист та рятівництво. Її культ широко поширений серед віруючих, які звертаються до неї за допомогою в складних ситуаціях та пошуку духовного керівництва. Історичні свідчення та археологічні дослідження вказують на широке розповсюдження поклоніння Тарі в різних епохах та культурах.
Іван Гудзенко
