Необхідно відмітити, що автором філософського діалогу «Бенкету» є Ксенофонт – вірний соратник Платона. Тема, яка порушується у платонівському творі стосується розмислів над благами та любов’ю. Такий діалог ще раніше носив два відділені підзаголовки : «Про благо» та «Слово про любов».
Невідомо точної дати написання цього твору. Схиляються до тієї думки, що імовірно діалог датується 379 роком до нашої ери. У творі йде мова про безпосередню участь Сократа. Бенкет влаштували у зв’язку з перемогою в афінських театральних змаганнях трагіка Агафона. Сама ж розмова ведеться між Аполлодором та другом Главконом.
Ще до написання твору платонівською філософією було висунуто вчення про ідеї. Платону значно легшою виявилося формулювання ідеї речей матеріального світу, але важким завданням – усвідомленість ідеї людської душі. Ідея людської душі – вічне прагнення пристрасної тяги любові до краси та добра.
Платонівський твір складає невеликий вступ, малі висновки, сім промов бесідників за дружньою випивкою вина. Зауважмо, що першим веде розмову Аполлодор, а вже потім приєднуються інші. Будучи запрошений на вечерю до Агафона бере з собою Арістодема. Павсаній подав пропозицію виголошення промови на честь бога любові Ерота.
На думку Федра, а точніше як кажуть Гесіод та Парменід — Ерот вважається найдавнішим божество. Сила божества не може ні з чим зрівнятися. Той, що закоханий у предмет своєї пристрасті не може його кинути. Павсаній звертає увагу на два різновиди любовного потягу: підвищеного та незмінного. Робить розрізнення між Небесною та Похітливою Афродітою і двома Еротами. Тому вбачає її в прекраснішому та розумнішому за жінку чоловіку. Проте то не легкодумна похіть, а швидше шляхетна любов до юнака. Усе дозволено тому, хто охоплений любов’ю крізь душу та розум через мудрість та досконалість, а не тіло.
Коли черга дійшла до комедіографа Аристофана, той не міг через сп’яніння позбутися гикавки. До слова був запрошений лікар Еріксімах. Ерот за Еріксімахом наявні в людині та природі. Можливе розділення двох Еротів при умові їхньої гармонії, що є смислом життя. Як в медицині завданням лікаря є рівновага начал – хворого та здорового так в музиці – гармонія звука та ритму, подібним ж чином жертвоприношення та гадання — любовна гармонічність людей та богів.
Талановитим коміком Арістофаном складено міф про андрогінів – з’єднані воєдино чоловіки і жінки з багатьма чланами фізичного тіла та соромними частинами. Але бог Зевс наказав Аполлону розділити їх навпіл. Утворилися чоловіча та жіноча половина, розкидані по всьому світі. А нерозривний зв’язок цих двох начал породжував прагнення пошуку обох аби стати єдиним цілим. Таке розділення та зустріч частинок однієї з іншою Арістофан називає близькістю до любові. Приходить до висновку: при прагненні розсічених половин встановлюється їхня перш початкова природа, де єдиною умовою є шанування богів. Наступним, кому надають слово став творець унікальних віршів Агафон.
Ерот оспівується бесідником завдяки свої благим властивостям: красі, вічній молодості, ніжності, гнучкості тіла. У нього Еротом переборюється насилля у викликаній пристрасті. Якщо ж богом любові відчувається грубість душі , то в такому випадку він може її залишити назавжди. Людина наділена Еротом справедливістю, поміркованістю, хоробрістю, мудрістю. Саме любов є тим гідним вождем, за яким як вважає він сам має йти кожен. Агафон отримав прекрасне схвалення учасниками цього бенкету. Навіть його промову похвалив Сократ. Підійшовши іронічно до Агафона мислитель намагається довести істину щодо Ерота.
Сократом використовується діалектичний метод маєвтики. Переходячи у запитання зв’язані один з одним, Сократ хоче аби Агафон відмовився від того, що щойно сказав. Любов розуміється філософом як дещо інше – це прагнення до чогось, але не можна бажати того, чого у тебе по суті не вистачає. На думку Сократа Ерот позбавлений як краси так і блага, не можна стверджувати цілком про його гнів, потворність, хоча тяжіння блага все ж таки присутнє. Його місце між крайнощами, які замітив Сократ. Не володіючи повноцінним життям, тільки його прагне, вважатися богом не може. Ерот є з’єднуючою ланкою між людьми та богами, тобто поєднує дві природи: людську з божественною.
Розказаний Сократом міф про зачаття Ерота убогою Пенією (Бідністю) та хмільним Поросом (Багатством) на дні народження Афродіти у саду Зевса справив неабияку цікавість у присутніх на бенкеті. Сократ назвав Ерота відділеним від прекрасного та досконалого. В тім Ерот прагне до благих властивостей таких як хоробрість, героїзм, натомість займається усе життя філософією, але залишаючись на перетині між мудрістю та невіглаством, а при пізнанні суті буття – отримав його цілком.
Мета Ерота – оволодіти не окремим благом у всій його повноті, але Благом, яким воно є насправді. Платон приходить у своєму творі до висновку: Ерот є любов’ю до вічного породження красою безсмертя тілесного й духовного. Таким чином в Ероті поєднуються види любові: плотська і високодуховна, а також любов до поетичної творчості та державної діяльності. Намальована Сократом картина еротичної ієрархії стосується того, які прояви має Ерот за мірою росту та духовною висотою. Сократ правильно зауважує, що через Красу людина має любити не тіло, а душу, намагаючись створювати образ Прекрасної Душі. Коли ж відбувається потяг до Неї вища частина душі — розум прагне не тільки до мудрості, а й наук, з окремих наук стається перехід до вищої ступені. Ідея Прекрасного існувала від початку як мета та межа людських бажань.
Приєднується до гурту Алківіад, якому пояснюють саму суть розмови, запрошуючи гостя до виголошення промови про Ерота. Погоджуючись зі змістом слів Сократа вважає, що цього досить. Поромова Сократа божественна, чіткі відповіді на питання задовольняли тих, хто бажав шукати шлях для досягнення вищої шляхетності.
Діалог твору закінчується тим, що усі учасники після бенкету розійшлися по домам.
Пегас
